Може здатися, що про булінг все сказано-пересказано. Але доки це соціальне явище має (і неабияке) місце в суспільстві, відповідно – не достатньо говоримо.
Що таке булінг?
Не секрет, що булінг "родом із дитинства". Отже, школа може стати тою сумною колискою, де він зароджується та набирає сили. По суті, школа – то колектив і середовище, де об'єднані люди різного віку. Проте булінг у школі розпізнати іноді досить важко через низку причин та ознак, навіть метаморфоз, які він переживає.
Що ж таке булінг і як його виявити? На мою думку, це соціальна хвороба, коли колективі є жага до того, щоб домінувати над кимось, виказувати зневагу та нездорову агресію.
Види булінгу
Найочевидніший вид булінгу – вербальний. У більшості випадків вчителі можуть спостерігати саме його: образливі слова та прізвиська, погрози, словесне знущання та цькування.
Або, наприклад, ситуація, коли весь клас грає у гру і ніхто не хоче брати в команду одного учня. Знайте, що це поведінковий булінг. Тобто діти хочуть показати іншому своєму однокласнику, що вони його зневажають і не хочуть з ним контактувати. Таку "ізоляцію", наприклад, можна бачити в їдальні, де дитина сідає обідати, а однокласники демонстративно встають і пересідають за інший стіл. Безслівно показуючи, "якщо ти будеш тут сидіти, ми всі підемо". Це прояв відкритої зневаги. І це також булінг.
Як правило, фізичний булінг у вигляді розправи чи побиття притаманний хлопцям, але подекуди й дівчата вдаються до нього. Фізичний булінг – це фізичні знущання, він очевидний та найбільш "видимий" у колективі, залишає не тільки травми душевні, а й тілесні – синці та рани, які уже не так легко спростувати або не помітити.
І ось ми підходимо до булінгу 4 типу – це кібербулінг. У сучасному світі він набирає найбільших обертів і може торкнутися кожного, бо майже всі ми маємо в соціальних мережах свої сторінки, є учасниками "Вайбер"-чатів або груп у "Телеграмі". А там зустрічаємо погрози, знущання та висміювання через інтернет. Наприклад, на своїй сторінці в "Інстаграм" одна дівчинка виставляє фотографії однокласниці і робить голосування "хто вважає, що вона дурепа, проголосуйте" і виставляє на загал відповіді. Це кібербулінг. Іноді діти вважають (або вдають, що вважають), що такий приклад – це такий своєрідний гумор, невдалий жарт. Але наголошу ще раз – це кібербулінг, публічне знущання та порушення психологічних кордонів, і передусім – це порушення гідності.
Важливо, на мою думку, мати цю інформацію щодо булінгу, аби розпізнати його від початку, і зароджується він найчастіше у школі. Але чи не школа повинна бути безпечним середовищем, місцем, де панує повага абсолютно до всіх, незважаючи на національність, віросповідання, соціальний статус чи академічні успіхи, і це буде цілком слушне зауваження. Ба більше, здорова комунікація в розмаїтому колективі включає, у тому числі, конфлікти та сперечання, дискусії та дебати. Відтак, все це тепер охрестимо булінгом? Ні. Бо у вище поданих варіантах співіснування та спілкування обидві сторони, які є учасниками, мають владу вирішити щось і зробити так, щоб був вплив на процес. У булінгу все навпаки. У булінгу влада є тільки в ініціатора. Жертва на процес впливу не має. Жертва потребує підтримки та захисту.
Про учасників булінгу та хто може стати жертвою
Отже, ми переходимо до визначення учасників булінгу. Це агресор, свідки – ті, які можуть просто спостерігати, а можуть посміюватися або якось спонукати агресора до булінгу, і жертва – та людина, яку піддають цькуванню у соціальній групі.
Хто може стати жертвою? Немає єдиного алгоритму визначення, проте є певні ознаки, які вказують на більшу ймовірність. Наприклад, новачок у сталому колективі. Річ у тім, що колектив – це "живий організм". Отже, коли до школи приходить нова людина, колектив може її "прийняти", запросити у відносини і почати з нею товаришувати, а може налаштовувати себе та інших проти цієї дитини.
Також жертвами булінгу стають діти, які мають нерівний соціальний або академічний статус. Вони піддаються жартам з цього приводу. І навіть публічний коментар вчителя може започаткувати масове цькування. Наприклад, скаже: "Ти гірше всіх сьогодні написав, як взагалі з тобою можна мати справу?", і ось продзвенів дзвінок, почалася перерва, а з класу ніхто до цієї дитини не підходить, не хоче спілкуватися, і починають знущатися, повторюючи слова вчителя. "От хто ти після того, як ти так написав, тобі скільки разів повторювати можна?" і таке інше – з цього, в тому числі, може починатися булінг у групі. Вчитель може навіть не здогадуватися, що запустив такий жахливий процес.
Яка роль у свідків?
На булінг дуже дуже впливає те, що саме роблять свідки у класі. Бо вони завжди є. Це спостерігачі, які можуть бути як активними, так і пасивними. А є ті, хто своїми діями є так званим "адреналіном" для агресора. Вони як глядачі "вистави", і чим їх більше, чим більше усмішок, чим більше уваги до самого агресора у класі, тим більше в нього, на його думку, влади, ще більше стимулу зневажати однокласників і булити інших. Є спостерігачі, свідки, які сидять на перерві, їдять свій бутерброд, нічого поганого не роблять і не сміються начебто, тримаючись віддалено від цього процесу, але вони можуть на нього впливати і можуть зупинити булінг.
Чому булінг у групі чи класі не зупиняється
Знаєте, яка перша причина, чому агресору у класі не кажуть "Що ти робиш? Що ти коїш? Навіщо ти це робиш? Це травля! Так не можна!"? Тому що здебільшого фантазують (з острахом), якщо захищатимуть цю жертву, то хто ж буде наступною? Може, це буду я? Відтак, перша причина, що не зупиняється в школі булінг, – це страх бути на місці жертви, це страх – що буде далі, якщо цього не будуть булити?
Друга причина – це розгубленість: "А що робити? А як це можна зупинити? Я не можу ні на що впливати". На правду, вплинути можна. У мене є приклади, коли наша громадська організація приходила до шкіл, де ми розмовляли саме зі свідками. Ми пояснювали, якщо сказати: "Ні! Ти робиш зле, так не можна, я не буду сміятися, мені не подобається!", тоді інша людина замислюється, включає критичне мислення. Звісно, поодиноко це не працює, це має бути позиція групи людей. Тоді свідки можуть стати тими, хто відкрито засудить агресора і зупинить булінг, завдяки висловленню та обстоюванню своєї думки та цінностей.
Хто стає агресором у класі
Це може бути людина, яка прагне уваги до себе, прагне влади, прагне, щоб на неї дивилися, на неї рівнялися. Але саме ця людина не розуміє, що не є лідером у класі. Що страх – це не про лідерство. Бо лідер – це людина, яка бере на себе відповідальність, яку поважають.
Здебільшого агресора не поважають, у класі його бояться. А він у свою чергу не завжди усвідомлює, що діє по-злому. Бо найчастіше лише тамує свою жагу бути в центрі уваги, хоче повагу будь-якою ціною, хоче посідати помітне та поважне місце в колективі.
Булінг заради чистої агресії – це радше екстремальна ситуація, найчастіше ж це про задоволення вищезазначених потреб. Подекуди агресор не усвідомлює, що він також хворіє на цю соціальну хворобу, що він також страждає від того, що завжди коїть негатив.
У мене є досвід роботи з дітьми, котрі ображали інших і запускали процес булінгу. Вони розповідали, що, наприклад, у них є агресія на своїх батьків, у родині вони отримують мало уваги, у них є агресія, що їм хочеться бути успішними у класі, що хтось краще за них.
Булінг – це як спосіб бути успішним. Проте бути агресором – це не про свою особисту поразку. Я не закликаю співчувати, я розгортаю повну картину задля найкращого та об'єктивного (наскільки це в принципі можливо) сприйняття та осмислення булінгу.
Як можна захиститися від булінгу, чи бувають колективи, в яких його нема?
Почну з останнього. Вони (такі колективи) існують. По-перше, там панують і поважаються колективні цінності. Де діти кажуть: "Ні, булінг – це погано; ні, когось ображати – це погано; усі не схожі один на одного, і в цьому саме є прекрасне нашого світу, тому що ми всі відрізняємося своїм світоглядом, своєю зовнішністю, своєї поведінкою, проте обстоюємо єдині ідеї". І такі правила у класі, у групі чи колективі повинні бути суспільні. Вони повинні бути єдині й непорушні. У таких колективах є регулярна профілактика булінгу з боку дорослих. Вона може відбуватися й на стороні школи, коли вчитель співпрацює з учнями, коли є позашкільні цікаві спільні заняття, коли проводиться час разом і стимулюється спілкування. Тоді такий простір поваги, дискусії та рівності мотивує проводити разом час.
Що робити, якщо ви чи ваші знайомі стали жертвою булінгу
Не мовчіть. Не думайте, що жарти, образи або забруднений чужими ногами рюкзак – це нормально. Це ненормально. Вас зараз ображають, і про це треба говорити вголос. У школі є дорослі, які відповідають за безпеку. Зверніться по допомогу до дорослих. Це можуть бути батьки – ваші чи друзів, викладачі, яким ви довіряєте. На жаль, просто розказати друзям – буває недостатньо. Як би вони не хотіли допомогти, вони часто не можуть нічого вдіяти.
Моя рекомендація батькам дитини, яка переживає булінг – говоріть із адміністрацією школи. Ідеально, якщо ви робитиме це, спираючись на факти, максимально беземоційно (наскільки це можливо). Спробуйте трохи заспокоїти почуття жаги помсти та покарання винного, вони затьмарюють вашу реальну мету – захистити свою дитину. Вам важливо вести конструктивний діалог, підтверджений фактами (фото, аудіозаписи, тілесні відмітини, тощо), саме тоді ви станете потужним, притомним та підготованим захисником. Якщо у школі є психологічна служба, наполягайте на медіації зустрічі. Це може стати ефективним способом досягнення спільної мети – зробити школу безпечним місцем для розвитку та навчання.
Що робити школі, де відбувається булінг
Нагадаю, у школі є дорослі і є зрозуміла та позначена ієрархія. Підтримуйте її на належному рівні. Не залякуванням, а повагою. Також, як для будь-якої іншої "хвороби", ефективно працює профілактика. У деяких школах Києва я особисто спостерігала в холі великі інформаційні дошки, де кажуть, що "Булінг – це зло", що "Бути агресором – це погано!" Тобто школа сама запроваджує політику і не мовчить.
Правда в тому, що булінг може трапитися навіть серед добре освічених дітей, але це життя. Так може статися з будь-ким. Ба більше, якщо ви – викладач чи представник адміністрації школи, ви можете не помітити, як зі свідка перетворилися на агресора, ви або ваші колеги. Про це теж треба пам'ятати, про це можна поговорити або зі шкільним психологом, або з іншими вчителями, або з батьками учнів. Не мовчіть.
Моя рекомендація директорам шкіл – у певній мірі відійти від сухих адміністративних алгоритмів. Бо у відповідь на ваше паперове розпорядження відповідальному вчителю або класному керівникові "розібратися" та "вжити заходи" буде нерозуміння і страх, а що саме (і головне – коли) робити із ситуацією. І перетвориться на чергову звітність: розібрали, вжили, без глибокого розбору.
На жаль, вчителі станом на сьогодні об'єктивно перевантажені робочими годинами та паперовими звітами і процедурами. Усе це відбирає багато часу та можливості звертати достатню увагу на відносини у класі. Тому якщо відбувається булінг – це не є і не має бути завданням винятково вчителя сам-на-сам розв'язати її. Директорам шкіл варто подумати у бік змін політики школи щодо булінгу та чітко її сформулювати, висловити та дотримуватися її.
Окрім цього, у ваших силах трансформувати підхід до вивчення та навчання певних дисциплін, запровадити проєктне та тренінгове навчання, що не тільки покращить групову динаміку, а й сформує навички співпраці та співтворчості дітей у колективі. Звісно, є розпорядження міністерств, але для цього й існують круглі столи та профільні конференції, аби висловлювати свої думки, ділитися нагальними проблемами та, виходячи з живого досвіду, пропонувати вирішення.
Моя рекомендація міністерствам – передивитися методологію навчання. На жаль, незважаючи на зміну назв, сучасна система навчання є нащадком радянської, яка в жодному її втіленні не відповідає вимогам до формування мʼяких навичок, до управління кризовими ситуаціями та до управління навчальним процесом.
Тому, замість чергового атестування вчителів чи накладання штрафів на директорів, можливо, варто взятися до ревізії існуючої системи, яка дедалі більше показує себе низькоефективною, яка ставить інтереси отримувача послуги – учня, на останнє місце, яка не залишає простору та часу на живе спілкування, співтворчість та пізнання, які необхідні в сучасному світі.
Чи справді булінг – винятково "дитяча хвороба"
У вищих навчальних закладах серед студентів він теж є, але його дуже мало обговорюють уголос. Тому що студенти – повнолітні, і здебільшого викладачі вважають, що це просто конфлікти, і дорослі люди можуть вирішити їх самотужки. Але це не так. Бо університет – це теж про безпечний простір, який повинен забезпечуватися відповідальними за процес людьми.
Тому керівництву вищих навчальних закладів я теж раджу проводити регулярну профілактику булінгу. Звісно, у такому середовищі прямий вплив дорослих відрізняється від того, що ми маємо в школі, проте він може мати інший вигляд.
Наприклад, збори в неформальному коло, де всі висловлюють свою думку з певної теми, де є зустрічі не тільки на лекціях та на парах у ролях "студент – викладач". Тоді не псується авторитет і не руйнується ієрархія. Навпаки. Тоді у бесіді зі здоровим дорослим підходом обговорення проблеми справді можливе. І коли студенти опиняються в такому середовищі, де безпечно, де можна з викладачами поговорити не в форматі лекції, тоді й формується довіра, тоді приходить усвідомлення, що керівництво працює над безпекою не тільки у вигляді сигналізації, укриттів чи вахтера, а й над ментальною.
Булінгу фізичного у ВНЗ значно менше, тому що дорослі і повнолітні люди вже розуміють, що це – кримінальна відповідальність. А от кібербулінгу, поведінкового чи вербального, на жаль, не менше, ніж в школах. І тут також раджу включати критичне мислення. Якщо ви студент, запитайте себе: навіщо я це роблю, яка моя потреба? Чому зараз я став спостерігачем, свідком, чому я сміюся, коли агресор щось каже? Мені справді смішно, чи я просто боюся зараз заперечити, чи я боюся стати на місце жертви? І ось тут дуже важливо, щоб ви усвідомлювали, як ви опинилися саме в цьому процесі. Якщо ж раптом жертва – це ви, не мовчіть, розказуйте та розголошуйте, просить про захист саме у старших викладачів, у керівництва, бо якщо ви даєте голос цьому процесу, ви дієте в напрямі припинення булінгу.
Чи навчальні заклади – це єдині осередки булінгу?
На жаль, ні. Булінг буває і серед досить дорослих людей – на роботі, – професійний булінг. Він має назву "мобінг". До речі, це слово – мобінг – вперше як соціальне явище визначив Конрад Лоренц у 1966 у своїй роботі "Про агресію" (On Agression). Оригінально ж воно походить з біології, що дослівно означає "нападати зграєю", і стосувалося тварин, коли вони повинні були захищатися або нападати, щоб вижити. Проте, ми ж суттєво відрізняємося від тварин, чи не так? У нас є критичне мислення, усвідомленість, душа і психіка розвинута. Який такий мобінг?
Але в робочому середовищі подекуди все ще діють первинні правила тваринного світу. Наприклад, є вертикальний мобінг, коли керівництво всіляко демонструє неповагу до одного з підлеглих. Є горизонтальний мобінг, коли в офісі усі на рівних правах та мають рівні статус на своїй професійній ділянці, але збираються проти одного колеги: ігнорують або розповсюджують якісь неправдиві чи неприємні чутки, або щось недоговорюють по роботі, і він не може якісно виконати свою ділянку роботи, отримуючи зауваження від керівництва.
Проблема ще в тому, що дорослі – жертви мобінгу – про це мовчать. Інколи їм здається, що це нормально в колективі, що так буває. І запевняю, на це йде багато сил і життєвого ресурсу, можуть початися емоційні, психічні розлади або навіть депресивні стани. Тому про це теж треба говорити. Але, на відміну від академічного середовища, спочатку раджу усвідомити, чому продовжується робота серед дорослих з такою поведінкою? Чи є доступні варіанти для зміни колективу? Це може бути неймовірно важко, але без усвідомлення, що залишатися в такій ситуації вже бракує сил – позитивні зрушення малоймовірні.
Як протистояти мобінгу?
На жаль, розмови, як зі школярами чи студентами, тут уже не мають місця. Бо цей колектив виявляє ознаки "хвороби", у цьому колективі цінності вибудовані проти розвитку нормальних стосунків. Тому радикальний дієвий варіант – змінити місце роботи. Є й інший – чинити опір, самотужки забезпечити свій захист, нападати, сперечатися, проте це потребує неабиякого ресурсу.
І третій – розмовляти з керівництвом, висвітлити проблему. Тоді є шанс, що керівництво візьме на себе теж відповідальність. Добре відомий тімбілдінг – це як позашкільне спілкування – теж працює на профілактику та виявлення мобінгу. Можна виїжджати на природу, спілкуватися, знайомитися і робити так, щоб цей колектив ставав "здоровим", запросити до себе колектив коуча, психолога, який має досвід та експертизу працювати з цією групою людей.
Бажаю тим, хто прочитав цей текст – школярам, вчителям, студентам, викладачам, адміністрації шкіл та ВНЗ, керівникам офісів та колегам – сил та наснаги усвідомлювати, в якій позиції ви зараз живете в колективі. Якщо ви є свідками чи жертвами будь-якого прояву булінгу, не мовчить. Знайте, влада – у ваших руках. І ви можете змінити ситуацію.
Авторка: Віра Романова – засновниця METHOD4U, кандидатка психологічних наук, 18 років викладала психологію в КНУ імені Т. Г. Шевченка та була кураторкою курсу в Стенфорді.
Нагадаємо, у Білій Церкві підлітки побили 12-річну дівчинку. Одному з фігурантів повідомлено про підозру за фактом катування й вимагання коштів.
Дивіться також відео:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.