25 років ГУЛАГу за зраду, якої не було: як роман "Молода гвардія" зламав життя українки та її доньки

ГУЛАГ istpravda.com.ua
Роман "Молода гвардія" про сміливу радянську молодь-підпільників в СРСР був ледь не культовим. Але хто міг знати, що ця книга звела нанівець 200 життів. Так, у Радянському Союзі сюжет художнього твору став обвинувальним актом для реальних людей

Щастя Ольги Лядської та її коханого, яких повінчав католицький священник під час Кенгірського повстання політичних в'язнів у ГУЛАГу, тривало недовго. Лише 42 дні. Утім символом цього кохання ув'язнених українки й угорця стала народжена дівчинка – Олена Бондаренко.

Ольга Лядська народилася 2 березня 1926 р. в селі Оріхівці Краснодонського району на Луганщині. Школу закінчувала вже під нацистською окупацією. Восени 1942-го вона отримала повістку на відряджання до Німеччини.

"Готуючись до від'їзду, я написала великого листа своєму шкільному товаришу. Проклинала у ньому війну, німців, Гітлера. Лишила лист своїй шкільній подрузі Тоні Мащенко і попросила передати адресату. Тоня при цьому розповіла мені, що у місті з'явилася якась підпільна організація, але чим вона займається і де знаходиться, не знала. Виконати моє прохання подруга не змогла, лист лишився у неї. Через це мене згодом арештували німці – 9 січня 1943 року в Оріхівку приїхав заступник начальника Краснодонської поліції Захаров і забрав мене", – згадувала Ольга Лядська.

Її подружку нацисти арештували разом із "молодогвардійцями", тож і Ольгу допитували у цій справі. Її били. Але вона казала, що нічого не знає, бо й справді не знала. Мама Ольги не відходила від поліції. Люди казали: викупила доньку за самогон і дві "турецькі" шалі з посагу.

За три місяці повернулися "совєти". Почалися репресії проти місцевого населення – за перебування під окупацією. Те, що Ольгу Лядську нацисти арештували, але вона уникнула покарання, було підозрілим для спецслужб СРСР. Клеймо – зрадниця. 2 квітня 1943 р. Воєнний трибунал Уральського воєнного округу вдправив 17-літню дівчину до концтабору – на 10 років позбавлення волі з поразкою у правах ще на 5 років.

У підрадянському Краснодоні не стихали розмови про страту нацистами юних підпільників. Для радянської влади це був чудовий шанс створити героїчний роман для пропаганди комунізму.

За твір "Молода гвардія" спочатку пропонували взятися письменнику Борисові Горбатову. Але той, повернувшись із Краснодону, відмовився. Можливо, довідався, що страчена молодь була не надто й комуністичною. Про свій вплив на цих юнаків залишили спогади провідні діячі ОУН Василь Кук і Євген Стахів, які будували на сході націоналістичне підпілля.

"Міфічний" роман Олександра Фадєєва "Молода гвардія" вийшов уже після війни, 1946 р. На вимогу Сталіна письменник кілька раз переписував твір, використовував матеріали радянської комісії, які й лягли в основу сюжету. Цей твір став прокляттям Фадєєва – він звів рахунки з життям, у передсмертному листі назвавши Сталіна катом. Імовірно, письменник дізнався, що у фальсифікованій за романом справі постраждало майже 200 людей.

Ольга Лядська і Зінаїда Вирікова в романі зображені як зрадниці, через яких нібито постраждали підпільники. Використані у художньому творі прізвища та імена дівчат стали підставою для того, щоб НКВС у концтаборі відновила розгляд їхніх справ. Але вирішальна деталь: ці дві жінки познайомилися аж 1990 р. Доти кожна вважала іншу дівчину – вигаданою.

А тоді, 1946-го, після виходу роману Ольгу із Сибіру привезли до Москви. Спочатку допитували у НКВС на Луб'янці, потім у тюрмі в Лефортово.

Слідство тривало три роки. Ув'язнену на цілі тижні покидали у карцері без їжі. Ольга захворіла на туберкульоз. Зрештою, підписала брехливе звинувачення, послухалася слідчого, який сказав: "Тут, у підвалі, тобі певна смерть, а у таборі, може, й виживеш".

Вирок – 15 років. 1949-го вислали до "Степлагу" у Казахстані. Як і всі політв'язні, носила номер. Її – СЧ-666.

У Кенгірі, таборі особливого режиму, Ольгу лікували від туберкульозу. Якось її відправили до фельдшерського пункту біля чоловічої зони – на рентген. Там вона зустріла лікаря-в'язня, хірурга Ференца Варконі-Лебера, угорця.

Ференц Варконі
Ференц Варконіistpravda.com.ua

Два роки вони таємно листувалися. Закохані перекидали записки через паркани, передавали через наглядачів, залишали в таємних схованках. В одному з листів Ференц написав, що кохає Ольгу й хотів би одружитися з нею.

16 травня 1954 р. розпочалося Кенгірське повстання політв'язнів. Після смерті Сталіна політичні бранці (переважно українці, учасники визвольних змагань 1917-1921-х рр.) вимагали полегшення умов життя й перегляду їхніх справ та звільнення.

Тоді Ольга Лядська й побачилася з коханим. Ференц запропонував їй повінчатися. Бо ж якщо їм судилося загинути, так вони зможуть бути разом на небесах.

"Так уже случилося, що я завагітніла. І він вирішив, що треба нам обвінчатися. А його кращий друг – Куява Антон Миколайович, він поляк, католицький ксьондз. На сцені доктор Куява проводив Службу Божу, і тоді нас обвінчали. Що то було за свято! Багато народу було – естонці, латиші, поляки. А після нас стали брати шлюб естонці, латиші, а потім ще українці", – згадувала Ольга Лядська.

Сімейне життя виявилося коротким. 26 червня 1954-го стіну табірної зони проламали п'ять танків, за ними їхали три пожежні машини та йшли майже 2000 озброєних піхотинців. Жінки закрили собою чоловічий барак від танків. Але... ті не зупинилися і розчавили багатьох. Ольгу врятував, відштовхнувши, знайомий її чоловіка.

Кров Кенгіру, Графічне свідчення учасника повстання Юрія Ференчука
Кров Кенгіру, Графічне свідчення учасника повстання Юрія Ференчукаistpravda.com.ua

Зона була залита кров'ю. Вранці на машини скидали понівечені тіла. За різними даними, того дня загинуло 600-700 людей. Але ті, хто вижив, бачили результати боротьби: умови утримання політв'язнів полегшили, а з 1955 р. розпочався перегляд їхніх справ. Багатьох звільнили, а ГУЛАГ поступово реорганізовували.

Після придушення повстання Ольга і Ференц загубили одне одного. Повсталих кенгірців розвезли по різних таборах, а 1955 р. Ференца Варконі обміняли на радянського розвідника. Він оселився в Німеччині, де першим, задовго до Солженіцина, розповів світові про Кенгірське повстання. Ольгу й інших вагітних жінок відправили до Тайшету, а звідти ще 20 км по морозу гнали етапом до спецтабору. Їй трапився жалісливий конвоїр, у важкі хвилини він дозволяв відпочити на санях, доки ніхто не бачив. 13 лютого 1955 р. народилася Олена – донька Ференца і Ольги.

Ольга Лядська і її донька Олена
Ольга Лядська і її донька Оленаistpravda.com.ua

Але мамою і татом дівчинка називала бабусю і дідуся. Це вони вивезли ледь живу 9-місячну крихітку до Луганщини. В Оріхівці вона й виростала до повернення мами.

В ув'язненні Ользі було важко. Її вважали зрадницею, тому принижували і намагалися помститися.

"Моєю напарницею була Ольга Лядська, прототип відомого персонажу "Молодої гвардії". Доля цієї жінки в таборі була жахлива. Вона відсиджувала звичайну десятку, як багато інших, хто отримав строк за перебування в окупації. І тут вийшов роман Фадєєва. І людина розплачувалася за примху фантазії автора: їй дали новий строк. В таборі її переслідували кримінальниці, конвоїри погрожували застрелити. Смілива українка Оксана мінялася з Ольгою бушлатом, щоб відвернути від неї увагу", – писала у мемуарах колишня ув'язнена Майя Улановська.

1956 р. комісія переглянула справу Лядської і звільнила її зі зняттям судимості. 1990 р. її реабілітували за відсутністю складу злочину. Перед Ольгою вибачилися із Москви ті, хто виписував повідомлення про реабілітацію. Так само визнали невинними й інших учасників справи "Молода гвардія".

Уперше Ольга розповіла донці про батька, коли вони вже жили в Луганську, в однокімнатній "хрущовці". Жінка працювала маляром і навчалася на вечірньому відділенні машинобудівного заводу.

"Якось серед паперів я знайшла своє свідоцтво про народження. У графі "батько" стояв прочерк. "Хто він?" – запитала я, коли мама повернулася додому. І вона стала розповідати. Описувала його таким голосом, якого я ніколи від неї не чула. Так говорять… про Бога. Взагалі кожна дитина, яка виростає без батька, малює собі його образ. А який – це залежить від матері. Мама, свідомо чи ні, формувала у мене образ людини майже святої. І якщо мене хтось ображав у дитинстві, і пізніше, я завжди подумки поверталася до батька. І дуже просила, щоб він мене почув", – згадує Олена Бондаренко.

Якось дівчина знайшла листи від чоловіка, на ім'я Франц Лебер, датовані початком 1970-х рр., написані дрібним гарним почерком неправильною російською. Це були листи її батька. Пристрасні й шанобливі звернення до коханої, дуже ніжні – до доньки. В останньому листі Ференц просив Ольгу віддати йому Олену, бо хотів улаштувати їй краще життя.

Ольгу викликали до КДБ. З'ясувалося, що це листуванняя "на гачку". їй повідомили, що Ференц Варконі збирається приїхати до СРСР, щоб побачитися. Злякавшись за коханого, Ольга написала йому, що вийшла заміж, і попросила більше ніколи її не турбувати. А боятися було чого. Ференц працював у Мюнхені на угорську редакцію "Радіо Свобода" і радіо "Вільна Європа".

Листи в Україну перестали надходити. Якою була правда? Ольга ніколи не мала іншого чоловіка – берегла вірність Ференцу все своє життя.

Коли Олені виповнилося 16 років, вона почала пошуки батька, писала листи до міжнародного "Червоного хреста". Але марно. Коли Україна здобула незалежність, вже доросла Олена закінчила факультет журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, а згодом і юридичний факультет. У пошуках слідів батька їй допомагали і Чорновіл, і лідерка Конгресу українських націоналістів Слава Стецько. 2000-го пані Слава, приїхавши з Мюнхена, зателефонувала й повідомила: "Олено, здається, вашого тата вже немає…".

2007 р. Олена Бондаренко натрапила в інтернеті на спогади Ференца Варконі "Допоки одного дня" про Кенгірське повстання. Ось що він, до речі, писав про смерть Сталіна і підготовку повстання:

"Наш табір вважався штрафним, і починаючи з 1952 р. сюди переводили з Екібастуза лише особливо норовистих в'язнів. А до спеціальних завдань нашого начальства входила, поза сумнівом, і турбота про встановлення та ізолювання "найнебезпечніших" із-поміж нас.

Спочатку оперуповноважені користувалися для цього послугами стукачів. Але західні українці, які становили майже 60% ув'язнених, створили самооборону і перебили заледве не сотню стукачів.

Коли в лютому 1953 року вийшов закон про вищу міру за вбивство в таборі, над цілою низкою самооборонців відбулися процеси. Тоді потрапив до ізолятора і я. Мені інкримінували, що я віддав "наказ про ліквідацію" висунутого з середовища в'язнів коменданта Ф. Його вбили без моєї участі, але довести це було важко, тим паче, що люди чули, як я обурювався його справами, від яких потерпів не один мій товариш.

Моя справа ще розглядалася, коли помер Сталін, і його смерть врятувала мені життя. Разом з іншими підслідними мене випустили через кілька тижнів після 5 березня.

Надто неприховано радіти смерті "Хазяїна" ніхто, проте, в Росії не смів. Уже в червні 1953 р. до табору привезли понад сотню щойно засуджених зеків; усі дістали по 25 років за те, що в день смерті Сталіна напилися з радощів.

Закон про "вишку" за вбивство в таборі вийшов, коли стукачі в Кенгірі були майже зовсім знищені. Операм доводилося тепер "викривати" найактивніших в'язнів із допомогою провокацій. Найбільша з них мала місце навесні 1953 р.: один зі стрільців охорони дав чергу з автомата в шеренгу зеків, які поверталися з роботи, безпосередньо біля воріт табору – лише "тому, що вони нахабніли".

Шістьох було вбито і багатьох поранено. Наступного дня на знак протесту ми не вийшли на роботу. Але вже через три дні страйк припинився; нам пообіцяли "покарати винних". Ніхто з охоронців, звичайно, не був покараний, але в'язнів, які насмілилися виступити на зборах, скликаних табірним начальством, усіх до одного вивезли. Як згодом виявилося, їх доправили до Владіміра та Александровська, до старовинних, іще царських, тюрем, і до ізолятора в Криму, який чомусь називався "американським".

Замість "призвідців" нашої нетривалої спроби страйкувати, до Кенгіру вже в листопаді 1953 р. прислали штрафних "призвідців" великого страйку у Воркуті, й ці люди багато допомогли нам своїм досвідом. Враз по їхньому прибутті ми почали готувати велику акцію..."

Через адміністрацію ресурсу, яким скористалася Олена, вдалося знайти дядька її батька, завдяки якому Ференца й витягнули з ГУЛАГу до Німеччини. З'ясулося, що Ференц Варконі-Лебер помер 27 червня 1987 р. Був одружений із Ірмою-Марією Лебер, також жертвою радянських концтаборів, дітей вони не мали. Дружина померла у вересні 1995-го, але перед тим перевезла прах Ференца до Будапешта. Лише 2009 р. Олена Бондаренко вперше пройшла стежками батька у Мюнхені…

Ольга Лядська, поч.2000-х
Ольга Лядська, поч.2000-хistpravda.com.ua

Ольга Лядська після здобуття Україною незалежності жила в Луганську. Із початком російської окупації 2014 р. Олена перевезла маму до Києва. Ольга стала героїнею документального фільму "Кенгір. 40 днів свободи", про неї розповідається і на виставці Українського інституту національної пам'яті "Тріумф людини. Українці, які перемогли ГУЛАГ".

Ольга Лядська відійшла у засвіти 19 березня 2021 року на 95-му році життя – програла бротьбу з ковідом. Похована у Києві.

До речі, щодо "героїчного" роману Фадєєва...

1951 р. вийшла друком друга редакція "Молодої гвардії". Тоді ж Фадєєв зізнався, що писав не справжню історію "молодогвардійців", а художню вигадку. І ця вигадка понівечила більше життів, ніж каральна операція нацистів проти краснодонських підпільників 1943 р. "Полювання на зрадників організації зачепило понад 30 людей з їхні родини. Всі вони були реабілітовані, більшість – посмертно.

Розрізнити факти від художнього домислу чільника Спілки письменників СРСР і досі складно. Історична правда його не цікавила. Сюжетну лінію він писав переважно зі слів матері Олега Кошового (тому у творі той і став керівником організації), а потім прикрасив роман ідеологічними кліше з подачі комсомольсько-партійних функціонерів, спецслужб і особисто Сталіна.

Краснодон був першим містом на Луганщині, звільненим від нацистів, масова страта місцевих підлітків вражала, тож роман мав стати взірцевим посібником підпільного руху та доказом його існування в окупації.

Щодо антинацистської діяльності молоді у Краснодоні та Ровеньках, то були, скоріше, таємні осередки, які розповсюджували листівки, збирали зброю, кілька разів вивісили прапори і… все. Масштабної і системної діяльності не було. Навіть історія про підпал біржі, звідки примусово вивозили юнаків та дівчат до Німеччини, виявилася міфом. Німецькі жандарми, які опинилася під слідством після війни, не згадали жодної "операції" спротиву, яка б відчутно вдарила по нацистах у Краснодоні. У комендатурі знали про існування підпільників, втім місцева поліція була не надто зацікавлена у розшуку односельців, а у військових своїх справ вистачало, не їхня то робота.

Але активізувався абверівський підрозділ "Герес група Б", який розшукував випускників Ворошиловградської Школи особливого призначення – військових розвідників і радистів, залишених для виконання підривної роботи у тилу 6-ї німецької армії. Однією з таких радисток і була Любов Шевцова, яка не підтримувала зв'язків із підпіллям і навіть не знала про його існування. Фатальним став напад "молодогвардійців" на армійський фургон із новорічними подарунками – їх вирішили продати на базарі. Поліція затримала підлітка, який продавав цигарки, той вивів на "дорослих", що їх дали, справою зацікавилися абверівці…

Багато питань і досі відкриті. Це стосується і назви організації (на допитах спочатку вона проходила як "Молот", "Молода гвардія" з'явилася пізніше) і її зв'язками з націоналістичним підпіллям (це стверджував керівник молодіжної організації ОУНівського руху опору Євген Стахів, якого Фадєєв зобразив у романі як зрадника Євгена Стаховича). Тож історія молодих краснодонців, які загинули у шурфі шахти № 5, досі чекає на правдиве дослідження, позбавлене ідеологічної брехні.

Читайте також: Літеру "Ґ" з абетки прибрав особисто Сталін: як український правопис "підганяли" під стандарти російського

Попередній матеріал
Із 1 грудня для українців зросте прожитковий мінімум – як це вплине на пенсії, аліменти та інші соцвиплати
Наступний матеріал
Лайфхаки для туристів: де шукати кращі інста-локації світу і чому слід поїхати на Кабо-Верде
Loading...