Дев`ята ранку. Сотні ветеранів афганської війни вже зібралися біля меморіалу воїнам-інтернаціоналістам. Утім покласти квіти вони поки що не можуть. Першими це мають зробити урядовці. Після офіційної церемонії пам`ятник опиняється в морі людей і квітів. Цього дня тут обійми і сльози, розмови про сувору дійсність і спогади про минуле.
Анатолій Ніколенко: "Самые жуткие. Что никому это не надо. Но долг тогда был, была Родина какая-то. А сейчас - неизвестно что будет. Если с афганцами так будут обоходиться - будет как в Тунисе и Каире. Афганцам ничего не платят, квратиры не дают".
Сергій Довбик прослужив в Афганістані 2 роки. Разом з однополчанами він щороку приходить до пам`ятника і шукає прізвища друзів, які не повернулися з війни.
Сергій Довбик: "Шукали своїх хлопців, які там залишились. Пузанов тут лежить, там - Попов. Служили разом. Хто прийшов, хто не прийшов - самі луччі були".
Просто біля гранітних плит із знайомими прізвищами ветерани випивають символічні сто грамів. Ще одну чарку залишають для полеглого друга. І разом згадують про те, що їх тоді підтримувало.
Сергій Довбик: "Мабуть, пісьма від матері - як вона плаче, як вона переживає".
Ольга Твердохліб теж жила тоді листами до сина. 7 лютого вона привітала його із двадцятиріччям, а 19 лютого його не стало. Щороку вона зустрічає тут інших матерів з такими ж трагічними долями.
Ольга Твердохліб: "Був спортсмен, дуже хороший син. Так получилося, що загинув".
Тамара Мануйлова: "Ушел, погиб. Прошло уже двадцать лет, а боль остается".
Наталія Жижко, Олександр Водін, 5 канал.