рф зakaтyвaлa херсонського тероборонівця, який передавав ЗСУ дані про ворожі війська

Дружина Дениса, Ксенія Миронова, розповіла "Радіо Свобода" про життя в окупації, подвиг чоловіка та про те, як тепер вони з сином виживають в іншому місті.

У перші дні війни Денис Миронов, який у 90-х був військовим, пішов до військкомату.

"Спершу він пішов – і повернувся. Каже: там нікого не було, кажуть, що місто здали, що немає сенсу чинити спротив. Я була щаслива однією тією хвилиною: що він вдома. Але він був дуже розчарований: "Як це так, як це ми не чинимо спротив?". А на ранок зібрав трохи речей і сказав: "Я піду", - згадує дружина.

Зрештою, чоловіку таки вдалося записатися в теробоброну. Там же він познайомився з Віталієм Лапчуком, з яким одразу ж потоваришував і згодом разом виконував бойові завдання.

Того ж дня Денис вийшов до дружини на відеозв'язок – був уже у формі, бронежилеті, касці, зі зброєю і пов'язкою ТРО. Виглядав щасливим, адже з'явилася надія на те, що буде організована оборона. Вони перебували в одному з інтернатів, там у них були збори, каже жінка. Але вже у перших числах березня за кілька днів у місто вже зайшла російська військова техніка.

"Був початок березня, похолодало, пішов сніг. Тиша в місті, люди всі поховалися по домівках, і всі виглядаємо у віконечка. Дивлюся у вікно – воно у нас було на великий проспект. Чую: звук важкої техніки, яка їде проспектом. Місто завмерло. Автоматники, за ними – танки. "Рашисти" заходять в місто! Я запам'ятала цей момент на все життя! А я не знаю, де мій чоловік…", – згадує Ксенія.

Після того, як у Херсон зайшли російські військові, тероборонівців розпустили і їм довелося переховуватися.

Кілька тижнів, до кінця березня, Денис разом з Віталієм Лапчуком та іншими тероборонівцями вели підпільницьку роботу: збирали інформацію про російських військових та їхню техніку й передавали українській стороні. По місту пересувалися на авто з надписом "Хліб", під виглядом доставки продуктів. Так вони могли возити зброю і розглядати обстановку.

"Денис постійно був у якійсь переписці. Я здогадувалася: вони моніторять ситуацію – що їде, куди їде. І щодня він разом з Лапчуком кудись їхали. Казав: за хлібом. Але то було прикриття. Під хліб вони возили зброю і розглядали обстановку. Це я пізніше дізналася від одного чоловіка з ТрО… Я також була свідком. Ми сиділи з моїм чоловіком і з Лапчуком в машині, коли Віталію хтось подзвонив і дуже дякував, що вони гарно відпрацювали по позиціях. Якусь колону накрили артою, я так почула. Більше я нічого не знала, він мені нічого не розповідав", - розповідає жінка.

Березень для родини, як і для всіх херсонців, був дуже складним. Щоранку вони з чоловіком йшли з дому. Денис – у своїх "хлібних" справах. Ксенія – "полювати" за харчами.

За словами Ксенії, це було схоже на повернення в радянські часи: "Полиці порожні. В супермаркет заходиш: там дві пачки чаю стоїть і спеції. Ми як в облозі. Щодня я виходила: десь черга стоїть – стою, скуповую. Ми скільки грошей витратили на харчі! За хлібом стояли з 7-ї ранку, а машина приходила о 12-ій. Одного разу ми купили хліб з борошна другого сорту. Це був жах: таке відчуття, що ти жуєш якийсь пісок".

Востаннє Ксенія бачила чоловіка вранці 27 березня. Цілий день з Денисом не було зв'язку, а наступного дня з його телефону прийшло повідомлення "+".

"І я трохи заспокоїлася. Я була така рада, що не зразу зрозуміла, що це був не він. А за кілька днів на моє запитання: "Коли ти прийдеш додому?" відповіли: "Я уже почав втомлюватися. Думаю, що відпрацюю по воді і все". Я зрозуміла, що це не він писав. А що це означало, я зрозуміла набагато пізніше. Його товариша Лапчука знайшли з гирею, втопленого в річці", - розповіла дружина.

Вже згодом стало відомо, що росіяни викрили Миронова і Лапчука, заманили їх на зустріч і взяли в заручники.

Читайте також: Деокупація: звідки починалося визволення Херсона і як місто чинило опір окупантам

Родину Лапчука окупанти схопили і вивезли з дому з пакетами на голові. Їх допитували у приміщенні, що належала обласній поліції. Жінці вдалося врятуватися, а тіло Віталія Лапчука з ознаками катувань знайшли у Дніпрі на початку червня.

Дізнавшись, що сталося з Лапчуками, Ксенія Миронова зрозуміла, що її чоловік у біді. Тоді вона усвідомила, що треба вивозити сина з окупованого міста. Адже, якщо її затримають окупанти, дитина залишиться сама. Жінка "скооперувалася" ще з однією родиною: під обстрілами вони залишили місто. 12 годин важкої дороги – і вони з дитиною опинилися в Новомосковську, де в неї є квартира.

Люди, яким вдалося вижити, потім розповіли, що чоловіків довго катували фсбшники. Дениса утримували спочатку у Херсоні, а потім у Криму.

9 квітня Ксенії подзвонила її сусідка з Херсона і розповіла, що прийшов чоловік і приніс годинник її чоловіка. Це був Олексій, він сидів у камері разом з її чоловіком, але він не був ні військовим, ні волонтером – і росіяни його відпустили.

"Цей чоловік мені розповів, що Денис в дуже поганому стані, побитий: пробита грудна клітина, не може ні лежати, ні сидіти, ні їсти. У мене була істерика. Це був єдиний раз, що я собі це дозволила. Куди дзвонити? Я вже збиралася їхати в Херсон… Коли ти знаєш і не можеш допомогти рідній людині – це страшне. Пізніше від звільненого полоненого Ігоря я дізналася, що Дениса і струмом катували. Він мені розповів, що "орків" злило, як поводився Денис: він не говорив нічого, відмовлявся спілкуватися. Це їх розізлило так, що вони його повалили й почали по ньому стрибати. Кілька тижнів у такому стані він помирав – це жахливо", – говорить Ксенія.

Після того, як Дениса перевезли до Криму, з'явилася надія, що йому нададуть медичну допомогу і віддадуть для обміну. Однак 24 травня дружині зателефонували з поліції Миколаєва і повідомили: у рамках обміну отримали тіло, схоже, що це – її чоловік. Причина смерті – тупа травма грудної клітини з крововиливом у порожнину. Роздроблене ребро пробило легеню. Чоловік близько місяця повільно помирав.

Читайте також: Били струмом, кувалдою, ставили на розтяжку: жертви катувань розказали як пережили окупацію росії

Окупанти записали зеленкою на грудях Дениса його ім'я і дату народження. Жодних документів вони не віддали.

Чоловіка поховали в рідному Новомосковську. Там же зараз Ксенія живе разом з 13-річним сином. Обоє мають статус переселенців. Живуть лише на "переселенські". На дитину Ксенія також отримує 2,6 тис. гривень пенсії. Жодних виплат як допомогу через загибель чоловіка родина досі не отримала.

До повномасштабної війни у Дениса був успішний бізнес, він займався експортом овочів та фруктів. Ксенія допомагала йому, працюючи бухгалтером. Зараз все втрачено і відновити бізнес вже не вдасться. Жінка намагається знайти роботу бухгалтером у Новомосковську.

Окрім усіх побутових труднощів, вже рік жінці доводиться боротися з бюрократичною системою.

Зі слів жінки, документи щодо Дениса Миронова в умовах наступу й окупації були чи то знищені, чи просто зникли. Отож вона не може підтвердити його офіційного статусу військовослужбовця:

"За цей рік я пережила не тільки горе, а й достатньо приниження. Розумієте, мій чоловік – ніхто. В труні. І ніхто… Тепер я маю доводити, що мій чоловік – військовослужбовець, що він був у ТРО. 124-а бригада, 194-ий батальйон, 5-та рота. Я подавала в бригаду запит, відповіли, що такі, як Лапчук і Миронов у бригаді не значилися. Списки ТРО спершу сформували, а тоді знищили, а потім нібито знову відновили. Там все було так швидко, що все оформити, як слід, не змогли. І я вже нічого не розумію: є документи чи немає. Хочу подати новий запит. Люди, які були підлеглими мого чоловіка, підтверджують, що він там був. А далі – треба йти до суду".

У військовій частині, де, за словами жінки, її чоловік служив на посаді заступника командира роти, офіційно відповіли, що жодних відомостей про Дениса Миронова у них немає. Така сама ситуація і з його загиблим товаришем Віталієм Лапчуком.

Ксенія Миронова вже подала позов до Європейського суду з прав людини, аби домогтися визнання її постраждалою від війни, а для свого чоловіка – статусу військовополоненого. Вона також планує йти до українського суду, щоб знайти правду.

"Є злочини, за які росіяни повинні відповісти. Це справа не грошей, а справедливості. Хочу домогтися справедливості – заради мого чоловіка, заради дитини", – сказала Ксенія Миронова.