Лави українського війська Віталій поповнив за рік до війни. З початком бойових дій – одним із перших вирушив на фронт. Згадує: тоді його підрозділ мав стати на захист українсько-російського кордону. Але завадили місцеві - на залізничній станції Вільховій, за 20 кілометрів від Луганська, вони перекрили дорогу і не пустити ешелон.

"Не було б такої сильної війни б. Ми б закрили кордон. Тоді перекрили і не пустили. Ми 5 днів в потязі каталися. Вони ж тоді кричали: "Росія! Росія!", – згадує військовослужбовець Віталій. 

Зараз Віталій тримає оборону поблизу Бахмутської траси. Поруч із ним – Віктор – вчитель праці зі Старобільська. Він добровільно став на захист рідного міста, тільки-но звідти витіснили сепаратистів.

"А хто повинен в першу чергу йти на війну з тої території, яка цю всю кашу заварила? Мені є що дітям розповісти. По-друге, моя хата хоча б ціла. Родичі цілі, і внуки живі-здорові. Я ходжу по городу і бачу, що мирне життя іде!", – каже армієць Віктор. 

Нині бійці мають інші задачі, ніж на початку війни. Вперед – не йдуть, а стримують ворога.

"Цю задачу ми виконуєм! Але снайпер, який підступно вліз кудись у кущі і стрельнув, і хлопця поранив, а ще гірше, якщо його вбив, то самі розумієте, що це неподобство. Повинен реагувати не один, а вся армія повинна за цього хлопця стати горою", – розповідає боєць Віталій. 

Бахмутку ворог обстрілює регулярно з різною інтенсивністю та з різних калібрів.

Обстріли, зазвичай, на цій ділянці фронту розпочинаються тоді, коли сутеніє. В мирному житті, в цей час люди збираються вечеряти і відпочивати. На війні ж не до відпочинку. Ворог активізується.

Проте поодинокі постріли чутно і вдень. Цього разу – цілять із гранатометів.

"У них є така машинка, яка стріляє гранатами. По нашим позиціям, по позиціям сусідів справа і зліва. Причому раптово", – каже Віктор. 

Бити чи ні у відповідь, армійці вирішують спільно зі старшими командирами. Діють обережно й злагоджено.

Зберегти життя – це головне на війні, каже 59-річний Віктор. Каже, ворогу варто боятися не його зброї, а досвіду, який він передає молодим бійцям.

"Розумієте, я не претендую, що я великий спецназ. Але в мене є досвід. Все роблю, для того, щоб я, якщо вже звільнюсь, то хоч чомусь навчу хлопців", – переконаний військовий Віктор. 

Вікторія Ковальова, Олександр Лахтін, Сергій Могилевич, Луганська область, "5 канал"