Родинна реліквія, що зачаровує покоління. На Львівщині сестри зберігають колекцію унікальних вишитих килимів, передану у спадок від мами. Їх понад 20 років тому за власною технікою вишила мешканка села Волсвин. Не маючи художньої освіти, жінка змальовувала з природи надзвичайні квітчасті орнаменти. Та після роботи у колгоспі, ночами вишивала, аби залишити дітям придане. Сакральні мистецькі твори бачила кореспондентка "5 каналу" Анастасія Ярмоловська.
Ступивши на територію садиби до дочок майстрині, потрапляєш у справжню казку. По всьому подвір’ї сестри розвісили уквітчані килими та вироби, які колись вишила їхня мати. Ці килими – справжня родинна реліквія. Їхня вишивальниця Катерина Коліда померла понад 20 років тому. Жила жінка в селі Волсвин. Із ранку до ночі трудилася у колгоспі, а у вільний від роботи час сідала творити, щоби залишити дітям придане.
"Тато не раз до неї казав: лягай вже спати, то ж вже четверта ночі, а вона могла вишивати безперервно, і була талановита. Господь дав їй такий талант, і вона його розвивала", – поділилася донька майстрині Ярослава Грушко.
Дітям та онукам дозволила взяти декілька килимів, що припали до душі. Пані Ярослава обрала, на її погляд, найяскравіші. Спершу майстриня милом малювала візерунки на полотні, тоді вишивала за їхніми контурами. Художньої освіти вишивальниця не мала. Проте вже перші її роботи перехоплювали подих односельців. Розміщення, кольори, орнамент – усе було продумане до дрібниць.
Молодша донька майстрині Марія Крук каже – килими їхня мати вишивала за власною, унікальною технікою, яку досі ніхто не повторив.
"Буває вишивають гладдю так, що воно з тої сторони таке саме і з тої, а тут особливість така, що тут воно зашите, а тут менше ниток. Такого вишиття більше нема ніде, тому що то мама сама від себе", – розповіла донька майстрині Марія Крук.
Онук майстрині Петро Коліда хизується наволочками, які отримав у спадок. Пригадує – надихалася бабуся природою. У дитинстві любив гуляти з нею полем, там вона збирала рослини, з яких змальовувала ескізи для килима.
"Ми йшли з поля, а вона збирала квіти, я її питав для чого, а вона каже: отут такий колір, а тут такий, ці квіти я вишию. І вона брала книжку та робила гербарій", – пригадав онук майстрині Петро Коліда.
Нитки у часи майстрині були дефіцитом, тож вона порола старі речі. Окрім килимів, вишивала для дітей одяг. Їх сестри бережуть, як зіницю ока. Одягають до храму та на великі свята.
Нині у родинній колекції більш як півтора десятка килимів. Справу жінки у родині досі ніхто не продовжує. Дочки й надалі зберігатимуть килими вдома і передаватимуть у спадок, адже переконані, немає нічого ціннішого, ніж сімейні реліквії.
Анастасія Ярмоловська, Євген Радіон, Львів, "5 канал".
