Кореспондент "5 каналу" Ольга Калиновська поспілкувалася на передовій із артилеристами і не тільки. Про це журналістка написала на своїй сторінці у Facebook.

Читайте також: Щодня руйнують по будинку: як виживають люди в Авдіївці під постійними авіанальотами ворога – репортаж із пекла

Кореспондент "5 каналу" пише: "– Оооооо, а я Вас знааааю! Я всі Ваші передачі дивлюся! Нічого собі! А можна з Вами сфоткатись?!

Я внутрішньо вмираю від сміху, бо реальність більше схожа на сюр. Довкола гримить, падає, ми, прибивши руками каски до голови (ладно, не ми, я, хто дуже не любить каску), біжимо в потужне укриття до "Богів війни" 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Обслуги причіпної гармати Д-30, калібр 122 мм.

А можна я без каски з Вами сфоткаюсь? У нас із нею якось не склалися стосунки), - сміюсь у відповідь я.

Мені дуже приємні слова Валерія - високого чорноокого симпатичного артилериста. Власне, заради нього і всіх, хто на війні, ми це і робимо. Їздимо сюди, щоб країна і світ знали правду. І найперше – цих героїв, які тихо, скромно щодня роблять свою роботу – рятують країну від мордора.

– Та звісно, можна! Я сам її не люблю!

Ми швиденько обіймаємося на вході у безпечне місце, фоткаємося на два телефони і пірнаємо в укриття.

– То що штурмовики кажуть про Вашу роботу? – запитую у зв'язківця, який раніше був навідником, а ще раніше – номером обслуги. Багатий артилерійський досвід.

– Та кажуть – навалюйте! – чути десь з-за спини бійця.

– Ану-ану, хто Вам таке сказав?".

Калиновська також розповідає, як на фронті буквально брат прикриває брата.

– У мене брат у штурмовиках.

– Рідний?

– Так. То він щоразу, як повертається зі штурму, не може надякуватися. Не тільки нам, а й усій артилерії, яка їх підтримує. Без артилерії вони не зможуть нічого. Як і ми без них, – це вже Богдан, водій евкуаційного авто розповідає нам свою сімейну історію.

– Скільки вас у сім'ї?

– Троє хлопців. Наймолодшому 19. Ще до війни поїхав у Польщу навчатися. То після початку подзвонив мамі, сказав: "Я їду. На війну". Вона у плач, набрала мене. То я зателефонував, вгомонив. Сказав: "У разі чого, буде хоч кому рід продовжити"...

Я зависаю на цих страшних словах. Їхній суті.

– Та то чорний гумор, але ж..., – помітивши мою реакцію, уточнює Богдан.

– Як мама?

– Як? До початку війни в неї де-не-де поміж чорного волосся було сиве. Зараз чорного фактично не знайти...".

Кореспондент "5 каналу" зафіксувала також одну із тих історій, коли на війну йдуть кілька поколінь із родини.

– А в мене тут син. Командир міномету. Нещодавно поранило. Пальці на ногах зрізало і уламки в ногу потрапили, – це вже командир гармати Д-30 зізнається, що і він на фронті не єдиний із сім'ї.

– Ви – доброволець?

– Так. Я – майор МВС на пенсії. Жив у Таліні з дружиною, працював. Як почалася війна, повернувся в Україну. У мене син контрактник. У 58-й бригаді. Коли був за кордоном, бачилися раз на рік. На війні стали бачитися значно частіше", – невесело посміхається Юрій, демонструючи поранену ногу сина.

Я дивлюся на цих молодих (Богдану – 28) та старших (Юрію – під 50) воїнів і згадую слова ще одного Богдана, з 24-ї Королівської бригади. Коли на моє запитання, як хлопці тримаються на одній із гарячих ділянок фронту, він відповів: "Так і тримаються. 4 місяці без перерви утримували позиції під артою, а потім ще й пішли на штурм. Хтось півтора року не вилазить з окопів, а хтось – з пивних барів"...".

Калиновська підсумовує: "От така вона – правда війни. І спокійного – завдяки усім цим воїнам – тилу, де багато хто з усіх сил намагається забути, що в країні – війна...".

Читайте також: ЗСУ знищили до 130 танкових батальйонів російських загарбників – Міноборони

Читайте також: хроніка 483-го дня Великої війни

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

Дивіться також відео за темою: підпал рашистського танку

Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.