На Покровському напрямку вдається стабілізувати ситуацію. До цього докладають титанічних зусиль наші військові, про що свідчить кількість поранених, яких привозять на стабілізаційні пункти, та робота, яка там не вщухає. Медики 3-ї окремої бригади оперативного призначення Національної гвардії України "Спартан" працюють злагоджено, рятуючи життя наших бійців. За їхньою роботою спостерігала військова кореспондентка "5 каналу" Єлизавета Калітвенцева. Вона також встигла поспілкуватися з пораненим бійцем. Більше дивіться у відео.
"Мені нема куди їхати"
Заїжджаючи у Покровський район, важливо слухати звуки. Адже прилетіти може будь-якої миті. Побачити цивільних у такій кількості, в селищах, що наближені до самого Покровська, знімальна група "5 каналу" не розраховувала.
"Ми наближаємося до Білицького. На перший погляд невелике містечко приваблює пам'ятниками, які щодня нищить ворог. Напис "тут живуть люди" у населеному пункті Білицьке можна побачити на кожному кроці. Звідси до Покровська залишається пів години автомобілем. На фоні можна почути звуки артилерії, а подекуди – долітають ворожі дрони. Проте місцевих це не лякає. Люди відмовляються виїжджати з міста", – розповіла журналістка.
"А як позбавлять нас нашої хати, то, може, туди десь поїдемо. Будемо тут, поки війна не закінчиться. А вона ж наче закінчиться, перемир'я, кажуть, буде. Ми надіємося на це. На шо ж нам надіятися? Тільки на мир", – сказала місцева жителька Любов.
"Боїмося, звичайно, боїмося. А хто ж не боїться смерті? Та ще й такої. Якби ще вбило. А як залишишся інвалідом?" – зауважила жителька Білицького Ганна Василівна.
Жінка звертається до нас солов'їною. На росію не чекає, проте покидати місто відмовляється принципово. Як і решта жителів.
"Я живу на хуторі. Тут ніхто нічого не чекає. Ми тільки молимо Господа, щоб померти тут, на своїй землі. Дочка похована, брат похований, батьки поховані. Це моя Батьківщина. Моя земля, все", – додала пані Галина.
Жінка народилася у Білицькому. Її рідні виїхали на безпечну територію, а зять у полоні. На запитання, чому не виїжджає, ми чуємо поширену в цих краях відповідь.
"Мені їхати нікуди. В мене немає ні родичів, от. Чоловік захворів, 86 років йому. Куди я його подіну? Так що, дівчата, я не знаю", – додала жінка.
Військові-медики на варті
16 лютого росія вдарила КАБом по центру міста. Загинули двоє людей. Ворог регулярно обстрілює цей населений пункт. Обстріли ведуть з артилерії, запускають дрони та скидають керовані авіабомби. Місцеві рятуються завдяки гуманітарній допомозі. Питну воду набирають у центрі.
Крайній населений пункт, до якого можна доїхати – Родинське. Візитна картка селища – зруйнована зупинка та СТО. На стелі збиті деякі літери. Місто розташоване за 8 км від лінії зіткнення. Тут нерідко можна почути дрони на оптоволокні, які росіяни нині активно застосовують на всіх ділянках фронту. Людей майже не зустрічаємо. Далі траса інтенсивно прострілюється.
І хоча місцеві відмовляються покидати ці території та потерпають від обстрілів, що призводить до поранень і потреби у допомозі лікарів, у стабілізаційному пункті кажуть про поранених серед військових. Медики 3-ї окремої бригади оперативного призначення Національної гвардії України "Спартан" працюють злагоджено та без паніки. Перше, що відчуваєш, заходячи в це місце, – спокій. Адже вони знають свою роботу та виконують її у будь-яку пору доби. А в перервах між новими пораненими навіть встигають займатися спортом. Найбільше бійців привозять уночі.
"Загалом кількість поранених зменшилася. І пропорція зменшилася: тяжких і середніх. Пропорція зараз більше в сторону легких, порівняно з лютим, коли ми приїхали на цей напрямок. У середньому, якщо у відсотках, важких – 5-7%. Середні – 19-20%. В роботі хірурга завжди бувають якісь такі складні випадки. Тому що тут і хірургія, і поранення. На нашому рівні ми не володіємо повним спектром обстеження. В нас там немає КТ, МРТ", – поділився лікар-хірург Олександр.
Щоб відвоювати кожен метр української землі, воїни докладають титанічних зусиль. За добу з напрямку прибувають до 50 поранених. Військові отримують скалкові травми внаслідок уражень дронами. Серед поранених найчастіше зустрічаються піхотинці. Але деяких, на жаль, довезти не вдається. Причини різні. Головно через обстріли на лінії фронту, що ускладнює процес евакуації.
"Коли нам повідомляють, що є тяжкий і будуть його евакуювати – там 20-30 хвилин. Потім повідомляють, що евакуація затримується. І потім кажуть, що евакуації не буде. Найбільше, це евакуація вночі і під ранок, зазвичай. Тому що це найлегше евакуювати. А якщо там тяжкі, то евакуюють, коли можуть", – додав лікар.
"Ми вийшли лише вдвох"
Є ті, кого поранення спіткало під час першого бойового виходу. Боєць 152-ї окремої єгерської бригади із позивним "Президент" був поранений у ногу та руку. Разом із побратимами тримав посадку, не допускаючи ворога на позицію.
"І потім почалося вже пекло. Уже прострілювали, просто ні вийти, ні піднятися, нічого. Коли вловили момент затишшя, бо всі були вже контужені, пішли на позицію, де готувався "евак". Довелося чекати півтори доби. Лежали під бетонними плитами. А вони з тепловізорами все в нас просікли, що ми там. До нас ніхто не може підійти, ми не можемо вийти. Чекаємо підкріплення. Чекали, чекали, не встигли. Не дочекалися. Бо… шумові гранати, все. Потім підійшли просто оці під*ари. І так зверху під плиту, розстріляли всіх, хто там був. Нас було троє. Один залишився там назавжди. Ми вдвох вийшли", – поділився "Президент".
Першу медичну допомогу військовий надав собі сам – під час затишшя наклав турнікет. Але ворог знову пішов в атаку.
"Потім ми зрозуміли, що до нас будуть приходить і добивати, нам чекати на "евак". Ну, нам обіцяли: вийде, хлопці, дочекаєтеся. Всім складно, скрізь складно. І ми встали, завдяки йому. Бо я себе похоронив. Я навіть не хотів ні турнікети накладати, нічого. Думав, помру від втрати крові, і все. Ну, щось кров не хотіла витікати з мене. І завдяки моєму побратиму ми згрупувалися, вийшли, доклали командуванню: ми йдемо самі. Зможемо – дійдемо, не зможемо – ну, так і буде", – продовжив боєць.
Покровський напрямок вдається стабілізувати. Військові говорять про тактичні успіхи на полі бою. У Білицькому, біля Центрального будинку культури, у який поцілив ворожий КАБ, вцілів пам'ятник Тарасові Шевченку.
З Донеччини, Єлизавета Калітвенцева, Сергій Малін, "5 канал"
Також дивіться відео:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.
Випалені будівлі, воронки від снарядів, руїни: воїни 24-ї ОМБр імені короля Данила показали зруйнований окупантами Часів Яр – ФОТО
