Об'єкт "Феодосія-13". Що відомо про нього і чим жило секретне закрите селище півстоліття тому – взялися з'ясовувати журналісти 5.UA.
Ударні темпи будівництва
Колишній секретний об'єкт СРСР розташовувався неподалік Судака, точніше – в урочищі Кизилташ (пер. як "Червоний камінь" – ред.). Саме там радянська влада облаштувала так зване "Підприємство поштова скринька 105" або об'єкт "Феодосія-13" – сховище ядерних бомб у Криму.
Питання ядерного арсеналу постало для СРСР ще по завершенню Другої Світової. Бомбардування Хіросіми і Нагасакі не могло залишитися непоміченим керівництвом величезної країни. Саме тоді виникла ідея про облаштування сховища ядерної зброї – подалі від сторонніх очей і при цьому в достатньо захищеному місці. Кримські скелі якомога краще відповідали завданням, поставленим радянською верхівкою. До слова, це не єдиний військовий об'єкт на території Криму, здатний витримати ядерний удар завдяки товщі природних скель. Завод із ремонту підводних човнів у Балаклаві – також колись закритому й засекреченому місті – може похизуватися подібними характеристиками.
Грандіозне будівництво розпочалося ще 1951-го року. Дозвіл на спорудження "підприємства середнього машинобудування" у Краснокам'янці роком раніше дала Президія ВР УРСР. Будувати режимний об'єкт за усталеною радянською традицією мали ув'язнені. Їх разом з найліпшим у Союзі обладнанням до Криму доправляли закритими ешелонами. На військових потребах у СРСР не економили, тому устаткування й матеріали для будівництва відрізнялися винятковою надійністю.
Курував проектом особисто голова НКВС Лаврентій Берія. І хоча до Кизилташу він так жодного разу і не потрапив, контроль за виконанням робіт був суворим. Неподалік об'єкта "Феодосія-13" колись розташовувався Кизилташський монастир. Його разом зі супутніми спорудами радянська влада наказала підірвати. Від монастиря не лишилося навіть руїн – такої потужності був вибух.
Гірка доля будівничих, або вдячність Союзу
Складність полягала не лише в засекреченості будівництва, а ще й у рельєфі місцевості. Тому працювали тут переважно ті, хто мав досвід ведення гірських і шахтних робіт. Табір, або ж військове містечко, налічувало від 2,5 до 3 тисяч осіб. Вони мешкали у тимчасових бараках, збудованих у лісі неподалік. Були серед будівничих і вільні найманці, так би мовити ентузіасти.
Хтось зводив штольні, інші – працювали над спорудами менш важливими (школа, дитячий садок, шпиталь та електростанція для майбутніх працівників закритого селища). Будували цілодобово, як і завжди – "ударными темпами". Гриміли вибухи – так готували майданчики для наземних споруд у скальному ґрунті.
А вже 1955-го об'єкт здали. Два роки по смерті вождя Йосипа Сталіна, але його методи – не забуті. Усі три тисячі осіб, зокрема і вільні найманці, були розстріляні та захоронені неподалік колишнього місця роботи – в одній зі скель Кизилташа. Тільки так радянська влада могла засекретити всі відомості про об'єкт "Феодосія-13".
Однак у Росії архіви і досі засекречені, тож цілком ймовірно, що історія про будівництво "Підприємства поштова скринька 105" – це лише частина правди, яку так ніхто і не дізнається.
Унікальність об'єкту "Феодосія-13"
Працівники, попри все, будували сумлінно. У скалі їм довелося пробити тунель довжиною у 2 км, розміри якого не поступалися метрополітену російської столиці. У кожному приміщенні – власна система контролю мікроклімату. Надто великим був ризик виникнення НС. Усе сконструювали так, що об'єкт міг витримати ядерний удар.
"Серця" атомних бомб – нейтронні джерела – перевіряли постійно. Робилося це вручну. Контролер мав на перевірку трохи більше як 40 сек., адже у перших зразках бомб нейтронне випромінювання було постійним. У приміщенні від цього постійно перегорали лампи.
Цех для складання атомних бомб оснастили електрокраном. Там же розміщувалося обладнання для перевірки електронних систем атомних бомб. За наказом керівництва були збудовані й вузькоколійки для підвезення снарядів на вагонетках. Ззовні розміщувалася електростанція, однак навіть якби вибухова хвиля перетворила її на пил, всередині комплексу розміщувався атомний дизельний генератор.
Крім оснащення об'єкту зсередини, чималий обсяг робіт було проведено і згори. Військові, в'язні й вільні найманці звели шпиталь з унікальним медичним обладнанням, дитячий садок, школу, житлові будинки для працівників "поштового підприємства", автобазу та магазин.
Конспірація, або як народжуються легенди
Не дивно, що рівень секретності об'єкту був надзвичайно високим. Усе селище огородили колючим дротом у три ряди. Між ними постійно курсували озброєні патрулі. Саме ретельна охорона території та її таємниць призвели до виникнення численних легенд і міфів про цю місцевість.
Однак нині відомо достеменно, що як і сотні підприємств Міністерства середнього машинобудування СРСР, об'єкт у цілях безпеки мав назву, позбавлену будь-яких географічних подробиць – "Підприємство поштова скринька 105" Пізніше адреса селища змінилася: "м. Сімферополь, абонентська скринька 99". Згодом з'явилися назви вулиць, а мешканці отримали сімферопольську реєстрацію, яку пізніше (у 1960-х) змінили на феодосійську. З того часу селище отримало назву "Феодосія-13". Але місцеві між собою називали його старою назвою – Краснока́м'янка.
Директорка місцевої середньої загальноосвітньої школи Ніна Бігунова пригадує:
"Ситуація була такою, що коли випускникам видавали атестати, то в "прописці" значилося: Москва, К160. Крім того, у трудовій книжці в мене і досі стоїть запис: "Урочисто клятвені зобов'язання прийняв", хоча, як ви розумієте, школа жодних таємниць не зберігала".
Навіть виїхати з селища було непросто. Наприклад, для поїздки у Феодосію місцеві мали написати спеціального листа у штаб і лише потім (у разі отримання дозволу) з'являлася можливість виїзду.
На території Краснокам'янки діяв "сухий закон", тривалий час було заборонено користуватися фотоапаратами. 1955-го року цю заборону скасували, проте фотографії дозволили робити винятково у приміщеннях або ж так, аби гори та спеціальні споруди не потрапляли в об'єктив. Навіть вимовляти вголос "атомна бомба" вважалося чимось на кшталт табу – лише "виріб № такий-то".
Розвал Союзу та подальша доля "Феодосії-13"
Що трапилося з режимним об'єктом та закритим селищем після розвалу СРСР? Від шпиталю лишилися голі стіни, припинив працювати і кінотеатр, збудований у Краснокам'янці для місцевих.
1992-го року Україна оголошує неядерний статус. Двома роками пізніше зі сховища ядерної зброї знімають гриф "Цілком таємно", а ще за два – з території урочища Кизилташ вивозять усі атомні запаси. Вони прямують до Росії – правонаступниці ядерного потенціалу колишнього СРСР.
На території з'являються могильники – але не радіоактивних відходів, а інструментів та матеріалів, якими користувалися працівники "Підприємства поштова скринька 105" у роботі з атомними снарядами.
2000-го сюди приїжджають англійські фахівці – прагнуть переконатися, що рівень радіації у нормі. Перевірка підстав для хвилювання не дає, тож вони повертаються на туманний Альбіон.
"Тигрята" Криму, або єдина згадка про…
Єдине, що нагадувало про сувору секретність колишнього ядерного об'єкта – полк спеціального призначення МВС України "Тигр". Він перебував в урочищі аж до самої анексії Криму восени 2014 року. Спершу, звісно, у Краснокам'янці облаштувалися морпіхи, а вже 2004 року їх замінили спецпризначенці.
"Тигр" свого часу відкривав ще президент Леонід Кучма – для придушення акцій громадської непокори та інших подібних заходів. Улітку спецпризначенці активізувалися: охороняли порядок, патрулювали вулиці в Алушті, Джанкої та Керчі. В урочищі Кизилташ для бійців збудували справжній стрілецький полігон.
Під час епідемії пташиного грипу "Тигр" контролював ввезення птиці до України, а 2012-го охороняв безпеку на людних локаціях футбольного "Євро".
Інформації про те, скільки "тигрят" залишили півострів після анексії, немає. Однак відомості про українських військовослужбовців, які 2014-го перейшли на бік агресора, невтішні. Чи то так вплинула ідея "руського міра", чи віра у світле майбутнє під крилом Путіна, чи занадто довго російські військові пліч-о-пліч з українськими перебували у Криму на підставі двосторонніх домовленостей з РФ…Тепер відповісти на ці запитання доволі важко.
"Comeback" російських військових у Кизилташ
У серпні 2016-го українська розвідка повідомила: російські окупанти в Криму можуть застосувати ядерну зброю.
"На аеродромах Криму і на військово-морській базі Севастополя наявні бойові кораблі і підводні човни. Ядерні боєзаряди розміщені на території Південного військового округу РФ. Заряди можуть доставити або на територію Криму – у разі ухвалення відповідного рішення –для обладнання засобів доставки, або ж ці ядерні боєприпаси можуть поставити на літаки, коли їх буде перекинуто на аеродроми Південного військового округу. Після цього зброя буде готова до бойового застосування", – заявив тоді представник ГУР Міноборони.
Відкриті джерела дозволили розслідувачам Inform Napalm ідентифікувати підрозділи військ Нацгвардії РФ та РХБЗ (Війська радіаційного, хімічного та біологічного захисту ЗС Росії – ред.). Ті окупант розмістив на колишньому об'єкті "Феодосія-13".
У мережі того ж таки 2016-го з'явилися фотографії необачних бійців Росгвардії – Ільяса Хайрулліна та Івана Ісарова (військовослужбовці Північно-Кавказького регіонального командування Нацгвардії РФ). На кадрах, що їх розмістили в мережі, – шеврони та емблеми військ ЗС РФ і навіть сам об'єкт на видноколі помітно.
"Українські та зарубіжні експерти раніше неодноразово зверталися до теми гіпотетичної загрози такого кроку з боку Росії (розміщення на колишніх секретних об'єктах СРСР у Криму ядерної зброї – ред.), але тепер ми бачимо цілком реальні докази, що базуються на конкретних OSINT-розслідуваннях. Жителі окупованого Криму стають не просто заручниками – вони переходять до розряду людей, яких посадили як на порохову, так ще й на "ядерну" діжку", –констатувала два роки тому міжнародна розвідувальна спільнота.
Точка неповернення: що відбувається на об'єкті "Феодосія-13" нині
Торік в Генштабі ЗСУ знов згадали про об'єкт "Феодосія-13". Віктор Муженко заявив: Росія відновлює об'єкти для зберігання ядерної зброї на території анексованого Криму.
"Нарощування російської військової присутності в Криму напевно передбачає розміщення зброї масового ураження, проводяться роботи з відновлення можливостей щодо зберігання ядерних боєприпасів. Мається на увазі об'єкт "Феодосія-13", та створюються умови для базування стратегічної авіації на аеродромі в Гвардійську. У нас немає поки інформації про переміщення ядерних боєприпасів, ядерних зарядів, але такі роботи проводяться. Це теж є демонстрацією, психологічним тиском та, по великому рахунку, можливістю розміщення ядерних боєприпасів на цих об'єктах", – повідомив начальник Генштабу Віктор Муженко у червні 2017-го .
На травень 2018-го ситуація лишень погіршилася. Низка непрямих ознак і відомостей вказують на наявність, щонайменше, кількох ядерних боєголовок на території анексованого Криму, повідомив лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв.
"З приводу ядерного арсеналу. Ні наша розвідка, ні розвідка НАТО чітко не підтверджують його наявності в Криму. Вони кажуть, що таке ймовірно, але доказів поки що немає. Проте, у нас є інформація з місця, а також від джерела з Москви про те, що у них там вже є ядерні боєголовки", – зазначив Джемілєв.
Він же додав: з перших днів анексії російська влада у терміновому порядку "почала реставрувати ядерну базу", про яку довго не згадували – з часів підписання Будапештського меморандуму.
"Спочатку туди могли заїжджати вантажники, які возили матеріали, зокрема і кримські татари. Але на якомусь етапі всіх цих робітників усунули і залучали людей, привезених з Росії", – додав кримськотатарський лідер.
Шість ядерних боєголовок: наслідки анексії РФ
"Наразі на об'єкті встановлене потрійне кільце посиленої охорони з відеоспостереженням. "Люди ходять там з лічильниками Гейгера (детекторами радіоактивного випромінювання – ред.) і перевіряють радіоактивний фон. Це, так би мовити, непрямі підтвердження, що там є ядерна зброя", – переконаний Джемілєв.
За його словами, "джерело з Москви підтвердило, що там уже є шість ядерних боєголовок". Співрозмовник підтвердив: об'єкт розташований неподалік Феодосії в урочищі Кизилташ (Краснокам'янка – ред.) – саме там, де раніше розміщувалося ядерне сховище.
Цілком очевидно, що для Росії Крим – не просто територія відпочинку, пляжі, гаряча кукурудза та пахлава. Москва розглядає півострів лише як військову базу, про що свідчить стягування до Криму все більших сил. Дізнатися точну цифру російських армійців в українському Криму нині – зась, однак попередньо експерти оцінюють її у 60-80 тисяч військовослужбовців. Враховуючи невелику територію півострова, цифра вражаюча. Особливо коли до сухопутної та морської компоненти додається ще й ядерна. Яким буде шлях до повернення півострова і якими вмовляннями-санкціями-домовленостями Києву вдасться переконати агресора відступити – поки неясно. Перший президент України (той, що підписав Будапештський меморандум) певен: Росія може добровільно повернути Україні Крим. У випадку, якщо не "потягне" утримання дотаційного регіону. Але форсована мілітаризація півострова агресором дає підстави вважати, що аргументи України щодо Криму мають бути дуже і дуже вагомими, аби кремлівська машина пішла на поступки.
МАРІЯ БЄЛЯЄВА, для 5.UA