Пластикові пляшки, відра, товкачі, сковорідки- українці і самі непогано барабанять. Останнім часом чи не щодня. Для українців барабан спосіб вступити в діалог з владою. Одні грюкають щоб захистити державну мову, інші - так боронять бізнес.
А це японські барабанщики. Готові довести - гупати і кричати можна ще гучніше. Та вони у Києві виключно заради мистецтва.
Барабанщик: "Наше шоу - це як землетрус. Або як пришвидшене серцебиття. Ми стукаємо в унісон з серцями українців".
Українці на японські барабани ідуть впевнено - що вуха позакладає не бояться.
Маленькі японці біля великих барабанів. Їх привезли аж сорок. І до всіх японці ставляться трепетно. Барабани традиційні і старовинні - деяким уже триста років. І зроблені вони з любов`ю - з коровячої шкіри та кори японських дерев.
Барабанщик: "Кожен барабан - це один кусок дерева. Кожен важить десь десять кіло. Але є і здоровило вагою пятсот кілограмів. Колись барабани заміняли японцям мобільні телефони. Так наші предки обмінювалися сигналами. І барабанили, коли молились".
Тепер для них це заробіток. З барабанами по світах. Дві сотні концертів щороку у різних куточках планети. Живуть барабанщики всі разом - в одному японському селищі. Репетирують під землею - щоб тамтешніх мешканців не наполохати.
Барабанщик: "У нас підйом о сьомій ранку, десять кілометрів пробіжки, потім качаємо мязи і з усіх сил бємо палицями просто в повітрі -такий собі бій з тінню. Ну а далі уже товчемо в барабани".
Барабанщиця: "Для дівчаток-барабанщиць поблажок нема. Відрощуємо мязи на рівні з хлопцями".
Та дівчатка-японки не лише барабанять - вносять в гамірне шоу ніжні нотки. Грають на японських гітарах та сопілках.
Як барабанять українці на вулицях столиці, вони не бачили. Зате встигли розпробувати борщ. І подякували усім за увагу до своїх барабанів.
Барабанщиця: "Дякую".
Ольга Петрів та Ігор пльонкін, 5 канал.