"Книжна" версія подій 1000-літньої давнини
Після смерті Володимира Святославовича 1015 р. відновилися міжусобні чвари. Згідно розподілу, Святополку дістався Київ, Ярославу – Новгород, Борису – Ростов, Глібу – Муром. Але старший син Володимира, Святополк, прагнув стати єдиним правителем Русі і заради цього пішов на вбивство братів. Він найняв людей, які 24 липня 1015 р. закололи Бориса на річці Альті (протікає у Київській обл. – ред.). Князь саме повертався з походу на печенігів. Гліба Святополк викликав до Києва нібито попрощатися з батьком (насправді на той час Володимир уже був похований). 5 вересня по дорозі в Київ Гліб був зарізаний під Смоленськом, на річці Смядині. Ярослав, дізнавшись про вбивство братів, і, ймовірно, боячись за власне життя, з військом виступив проти Святополка і розбив його.
Звідки відомо про трагедію?
Згадки про ці події є в трьох історичних пам'ятках: Новгородському першому літописі, "Повісті минулих літ" та "Сказанні про святих мучеників Бориса і Гліба". Перші дві літописні редакції походять від спільного джерела ХІ ст., яким, на думку істориків, був Початковий київській звід 1095 р. Третю ж пам'ятку – "Сказання..." – дослідники М. Ільїн та О. Шахматов назвали "історичним романом", де реальність переплітається з вигадкою.
У тексті "Сказання..." є згадка про чеського святого Вацлава, історія мученицької смерті якого з'явилася в Х ст. і збігається з історією княжичів. Це і нічна нарада вбивці зі спільниками, і підступні пропозиції жертві, винищення й пограбування людей з князівського оточення, і навіть убивство не одразу, а ніби в два етапи. Смерть убивць Вацлава описана такими ж висловами, як і смерть Святополка. Дива, завдяки яким було знайдене тіло Гліба, – такі ж, як і знамення, завдяки яким віднайшли тіло бабусі Вацлава – Людмили. Навіть порівняння Святополка з Каїном ("другий Каїн") є перекладом чеського епітета вбивці Вацлава: "alter Kain". Тож "Сказання..." історики не вважають достовірним історичним джерелом.
В літописних і життєписних згадках про вбивство князів багато суперечностей.
"Вигідну Ярославу версію подій 10151019 років історики назвали "тенденційним історичним романом"… Згідно із "романом", у 1014 р. Ярослав відмовився сплачувати Києву дань, князь Володимир розлютився й вирішив піти у похід проти непокірного сина, але захворів й передав військо улюбленому сину Борису Ростовському. Аж тут Київ атакували печеніги і Володимир послав Бориса проти них. Коли Володимир помер 15 липня 1015 року, Борис був у поході і владу у Києві захопив туровський князь Святополк", – розповідає історикиня Надія Нікітенко.
Не зрозуміло, чому Борис відмовився вести військо проти Святополка, дивує рішення Борисових дружинників покинути свого князя. Чомусь Борис – мужня людина, полководець, посланий батьком проти печенігів – на березі Альти не зробив жодних спроб урятуватися, хоч і нібито здогадувався про наміри Святополка. Літописці наголошують на любові киян до Бориса, але незрозуміло, чому його поховали у Вишгороді, а не в Києві. Не зрозуміло, навіщо Святополку було вбивати брата, який погодився передати владу і відпустив своє військо.
Щодо Гліба – не менше запитань. Убивці застають його біля Смоленська. Що там робить муромський князь? Пізніші пам'ятки пояснюють це тим, що Святополк покликав Гліба в Київ від імені батька. Якщо це так, то незрозумілий його шлях до Києва. За переказом, він верхи досяг Волги, потім біля Смоленська сів на корабель. Там на нього напали підіслані вбивці. Але навіщо було вбивати Гліба, якщо він не претендував на київський престол?
Щодо Ярослава: спочатку літопис свідчить, що Ярослав попереджає Гліба про підступність Святополка і вбивство Бориса. Але згодом стверджується, що Ярослав дізнався про вбивство обох братів від сестри Предслави. Незрозуміло, чому Ярослав, прославлений у літописі як щирий братолюбець, воював із Мстиславом, поступившись Черніговом і створив дуумвірат (спільне управління двох людей – ред.) лише завдяки перевазі Мстислава, а не через "братні" почуття?
Чи існують розгадки цих таємниць?
Є два джерела з викладом згаданих подій – "Хроніка" саксонського єпископа Тітмара, написана у 1012–18 рр., і варязька епічна "Еймундова сага".
Тітмар пише, що незадовго до смерті Володимира було укладено русько-польський союзний договір, скріплений шлюбом Святополка з дочкою Болеслава Хороброго близько 1010 р. До почту прибулої на Русь княжни входив капелан Рейнберн, який до того посідав єпископську кафедру в польському місті Коложбег. Католик Рейнберн швидко здобув чималий вплив на Святополка і, кажуть, із його майбутнім правлінням пов'язував багато надій – сподівався перепідпорядкувати київську митрополію папській курії.
Проте цю спайку в 1012 р. розбив Володимир. Із цього приводу Тітмар говорить: "Цього єпископа разом зі своїм сином і його дружиною згаданий король (тобто Володимир – ред.), коли йому стало відомо, що його син намовою Болеслава готує проти нього повстання, наказав схопити і ув'язнити в окремій в'язниці". Наступного року Болеслав Хоробрий спробував визволити бранців, але марно.
В той же час, у "Читанні" Нестора сказано, що Володимир вважав Бориса і Гліба своїми улюбленими синами і тримав при собі. На цьому наголошує дослідниця Надія Нікітенко:
"Чимало істориків (і я теж) вважають їх синами візантійської царівни Анни. Тітмар свідчить, що коли Володимир помер, то залишив усю свою спадщину двом синам, і ними, на моє переконання, могли бути лише Борис та Гліб, які народилися в законному християнському шлюбі й мали царське походження. А Ярослав княжив у далекому Новгороді, перед смертю Володимира посварився з ним, бо хотів, як старший син, успадкувати Київ. Через таку саму причину повстав проти батька і Святополк".
Саме під час активної конфронтації зі своїм сином Ярославом Володимир захворів. Хвороба не віщувала нічого серйозного, тож він не залишає заповіту і передсмертних розпоряджень. Але вмирає раптово. Дослідники звернули увагу, що хвороба Володимира стоїть поруч зі словами літописця про заклики Ярославом варягів собі на службу.
"Згідно із хронікою Тітмара, з 1013 року Святополк сидів у в’язниці. Але одразу по смерті батька втік до Польщі, до свого тестя Болеслава Хороброго і там перебував аж до 1018 р., коли разом із Болеславом пішов походом на узурпатора київського столу Ярослава. Стосунку до вбивства Бориса та Гліба Святополк мати не міг", – переконана історикиня пані Нікітенко.
Святополк, виїжджаючи до Польщі, залишив у "порубі" свою дружину – дочку польського короля – і став без неї перед очима свого тестя. Кияни, мабуть, знали що до чого, тож довго не сприймали Ярослава і, навпаки, вітали повернення "окаянного" Святополка. Тож хроніст Тітмар із Мерзебурга небезпідставно вважав, що Святополка не було на Русі в дні вбивств братів. Він жодним словом не натякає на вбивство Бориса і Гліба Святополком.
Відомості про те, що боротьба за київський трон велася між Ярославом та Борисом. зберегла і скандинавська "Сага про Еймунда". Вона складена у ХІ ст. і записана у ХІІІ ст. Її головний герой варязький конунг Еймунд був реальною особою, який воював на боці Ярослава зі своїм загоном найманців. Він брав участь у битві під Любечем, але не проти Святополка, а проти Бориса, проти якого Ярослав воював за Київ, пише Еймунд.
Її зміст переказують історикині Надія та Мар’яна Нікітенко.
"Навесні чи влітку 1017 р. Борис знов іде на Київ... І тоді Еймунд радить Ярославу вдатися до політичного вбивства суперника: "Адже не буде ніколи кінця цим бучам, поки ви обоє живете!" Ярослав відповідає: "Ні намовляти нікого не буду до битви з конунгом Бурислейфом (Борисом – ред.), ні засуджувати будь-кого, якщо він буде вбитий". Еймунд зрозумів: Ярославу його порада припала до душі. Незабаром пішла чутка, що Борис уже недалеко від Києва "з силою дикого люду". В місті зростало збентеження: чому перед лицем страшної небезпеки ніхто не готується до війни? Коли військо Бориса було в одному дні переходу до Києва й зупинилося на ночівлю на Альті, настав вирішальний момент драми. Еймунд із товаришами пробрався до стану Бориса і глибокої ночі вбив князя та його сторожу. Вигляд закривавленої голови брата, принесеної Еймундом Ярославу, викликав в останнього сильне хвилювання... Замість очікуваної подяки Еймунд чує незрозумілі слова. Князь каже, що вони, варяги, надто хутко зробили справу, яка стосується особисто його... Тим часом військо Бориса охопила паніка; позбавлене вождя, воно розійшлося по домівках. Варяги за дорученням Ярослава повернулися у спорожнілий табір Бориса, взяли його тіло, приклали до нього голову й відвезли до Вишгорода, де таємно поховали на загальному цвинтарі біля сталої церкви св. Василя".
Незадовго після вбивства Бориса, а саме 15 вересня 1015 року біля Смоленська було обірване життя Гліба – номінального князя Мурома. Він був посланий у 1013 р. Володимиром на княжіння до Мурома, але за два роки так і не зміг заволодіти столицею свого князівства, яку зайняли місцеві фінські племена. І так, вбивство теж трапилося тоді, коли Святополка в країні не було. Він уже виїхав у Польщу.
Є припущення, що насправді Борис вирушив до печенігів по військову допомогу, але після його загибелі військо втратило поводиря, тому й розійшлося. Це більш імовірна версія, ніж розпуск дружини перед боєм.
Те, що спогадам варязького найманця Еймунда, який служив Ярославу, можна довіряти, свідчить одна деталь. Борис був битий двома варягами. Святополк покладався на поляків, печенігів і німців, а його опонент – Ярослав – на норманів. Еймундова розповідь розставляє все по місцях: Ярославу привезли голову, він же попросив і тіло, аби гідно поховати.
З Тверського літопису відомо причину поховання Бориса у Вишгороді: кияни не прийняли його тіла попри те, що він був Володимировим улюбленцем і наступником.
Чому Святополка вважають убивцею?
Вишгородці довго не знали, кого було поховано біля церкви св. Василя. Могила була такою непримітною, що по ній навіть ходили. Не знали вони й обставин загибелі Бориса. По перевезенні тіла Гліба, коли заговорили про нібито дива над могилами братів, городяни чітко усвідомлювали факт – князівські міжусобиці. Князів канонізували 1072 р., тоді й народилося джерело повісті про їх убивство.
Навіщо це було потрібно?
Межа 60-70-х рр. ХІ ст. Активна міжусобна боротьба. Події нагадували 1018 р. Вигнаний київський князь Ізяслав кличе свого родича – польського князя Болеслава – на допомогу. Об'єднані сили інших братів – Всеволода та Святослава – 1073 р. завдають їм поразки і відправляють Ізяслава у вигнання. За відсутності чіткої інформації, негативний образ Ізяслава перенісся на схожу позицію Святополка.
Зміцнівши на міжнародній арені як правителі незалежного і потужного державного утворення, київська верхівка бажала такого статусу і духівництву. Відчувалось піднесення етнічної й суспільної самосвідомості, хотілося ідеологічної незалежності від Візантії. Однією з ознак духовної самодостатності є наявність власних святих. А однією з головних підстав для канонізації мала бути мученицька смерть. Потрібен був образ убивці – нелюда, здатного винищити свою родину. Вибір упав на Святополка, якого забуло суспільство і який, на відміну від Ярослава, не мав нащадків, здатних захистити його пам'ять.
Читайте також: Всесвітня спадщина ЮНЕСКО в Україні: "дуга" для визначення розміру Землі, університет-палац і не тільки
Дивіться фотогалерею за темою:
Місто молодше на 100 років: після розкопок археологи назвали нову дату заснування Черкас
