Автентично, тобто бідно - так було коли тут народився та ріс Василь Симоненко. Самотужки селяни плекають хатинку, збирають по селу експонати - старі сорочки та скрині, висаджують вишеньки. Кажуть були якось депутати садок садили, так усе клени та ясені, а Василь же про вишні коло хати згадував. Щоб гарно було селяни самі все виправили. Земляки Симоненка тішаться, що завдяки письменнику про їхнє село знають в усій країні. Тож і стараються зберегти родинне гніздечко Симоненків, все виключно на громадських засадах.

Вчилася в одній школі з талановитим українцем Галина Тараненко. Нині старенька не нахвалиться єдиною оригінальною фотографією свого однокласника, яку він особисто їй подарував. Згадує, що ще малим він складав вірші, чим захоплював однолітків.

З батьківської хати письменника ми поспішаємо на гуляння на його ж честь. Тут народні майстри розклали свій крам, а зі сцени звучить голос Симоненка, який читає свої вірші.

Закортіло нам дізнатися, що юні нащадки генія про нього знають, які вірші люблять. Палких прихильників не знайшли.

Старше покоління більш обізнане у біографії винуватця свята.

Селяни зроду не балувані живими концертами, відверто радіють можливості потанцювати та поспівати. Тож емоцій не стримують.

Соломія Вітвіцька, Олег Комар, з Полтавщини, 5 канал

***