Знімали в умовах суворих обмежень через ковід, а монтували в укриттях – через повномасштабне вторгнення росіян. Презентували – у кінотеатрі в центрі столиці. Це все – про українську стрічку "Ля Палісіада" режисера Філіпа Сотниченка. Фільм уже зібрав чималу кількість міжнародних престижних нагород, а от чи сподобається він українському глядачеві? На допрем'єрному показі побував журналіст "5 каналу" Юрій Пугач.
Перш ніж прийти до українського глядача, стрічка "Ля Палісіада" отримала нагороди на міжнародних кінофестивалях. Ось лише кілька з них: на 52-му Роттердамському міжнародному кінофестивалі фільм здобув нагороду від Міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI. Після того картину визнали найкращою на фестивалях у Вільнюсі та Турині. А ще "Ля Палісіада" отримала приз за найкращу режисуру на кінофестивалі в Сараєво та дві відзнаки на фестивалі українського кіно в Польщі. Після річного фестивального турне стрічку нарешті презентують у Києві.
Хол столичного кінотеатру заповнений ущерть. Серед гостей на допрем'єрному показі – українські режисери, актори, уся знімальна група стрічки... за винятком, хіба, режисера. Для 35-річного Філіпа Сотниченка це дебютна повнометражна робота. Однак режисер добре відомий міжнародній кіноспільноті своїми короткометражними роботами, які зібрали десятки нагород. Серед гостей пізнаємо виконавця головної ролі.
"Я виконав роль старшого слідчого Ільгара. Для мене це такий образний персонаж нашого, скажемо так, корумпованого пострадянського минулого. Для мене важливо було показати, окрім цієї корумпованості, показати якісь людські речі. Що ці люди вдома були іноді дуже приємними сім'янинами, гарними людьми, а на роботі творили дуже страшні речі", – розповів виконавець головної ролі Навруз Пашаєв.
Події у фільмі розгортаються у 1996 році в Україні. За кілька місяців до підписання протоколу №6 Європейської конвенції з прав людини, що передбачав відмову від смертної кари, яка дісталася Україні у спадок від СРСР. Це історія судового психіатра Олександра і його друга, слідчого Ільгара, роль якого і виконав Навруз Пашаєв. Чоловіки розслідують убивство свого колеги-міліціонера. Вони поспішають закрити справу до того, як скасують смертну кару.
Роботу над фільмом розпочали у 2019-му, а знімали протягом 2021-го з усіма його ковідними обмеженнями. До того ж тривалим був процес пошуку доволі специфічних локацій, які мали відповідати духу того часу.
"Коли в нас була розробка фільму, ми їздили по різних містах, ми ще розглядали Тернопіль, передивилися дуже багато в'язниць у Тернополі. Вибрали в результаті Ужгород, бо там є Закарпатська кінокомісія, яка нам сприяла в організації зйомок, допомогла нам перекривати дороги, домовлятися з міськрадою. І Ужгород, бо Київ не дозволяє, на жаль, зараз знімати 96 рік. Усе, що вулична зйомка, натура, екстер'єри, то це Закарпаття, а все, що в квартирах – це вже в Києві ми знімали", – пояснює виконавча продюсерка стрічки Валерія Сочивець.
Труднощів знімальній команді додала ще й естетика стрічки. Оскільки режисер Філіп Сотниченко вирішив знімати її в жанрі пострадянського нуару, то аби передати специфіку і занурити глядача в ту епоху, команда вирішила – потрібна особлива техніка.
"Режисер з оператором шукали камеру саме відповідно до цієї епохи, і це плівкова камера 96 року формату ДВ-кам. Ми перебрали багато камер, замовляли на ОЛХ, тестили їх, касети до цієї камери – ми взагалі купували останні примірники у світі, замовляли на eBay від Канади до Японії", – розповів креативний продюсер стрічки Сашко Чубко.
І зусилля не були марними. На кількох фестивалях окремо відзначили саме операторську роботу. Тогочасна техніка у поєднанні зі стилем зйомки переносить глядача у вир подій. Щоправда, витримати тягар подій, що розгортаються у стрічці, до снаги не кожному. Фільм справді важкий, із заплутаною хронологією та просякнутий безвихіддю. Словом, пострадянський нуар.
"Особисто для мене і для мого покоління в цьому фільмі буде найважливішим те, що, очевидно, ми, ті, хто у 90-ті роки були вже тими людьми, які несли відповідальність за майбутнє, очевидно, не зробили чогось того, що повинні були зробити. І тому в цьому фільмі йдеться і про те, що наші діти, наше молоде покоління, до певної міри несуть відповідальність за те, що ми не зробили у 90-ті", – зазначає генеральна продюсерка стрічки Галина Криворчук.
Під час показу люди раз-по-раз виходять, так і не дочекавшись кінцевих титрів фільму. А от тим, хто таки додивився стрічку до кінця, подекуди важко дібрати слів, аби її описати.
"Я така натхненна! Це таке круте кіно! Це така важлива тема! Ну, по-перше, тисяча оргазмів естетичних і водночас страшна реальність. Я вивчала тему про смертну кару, про маніяків, які були в Україні, і скільки за підозрою, шо вони скоїли той чи інший злочин, скільки людей просто були вбиті системою. І тому цей фільм для мене настільки страшний і настільки прекрасний і настільки він гімн того, що ми зараз живемо в демократичній державі. Коротше, у мене просто мурахи від того, наскільки круто зроблене кіно, і від теми настільки страшної, в якій ми як суспільство жили", – каже телеведуча, продюсерка, засновниця та директорка "Дикого Театру" Ярослава Кравченко.
Скласти власне враження про цю непросту, утім уподобану світовими критиками стрічку, українці зможуть вже від 11 січня на широких екранах по всій країні.
Юрій Пугач та Олександр Корецький, "5 канал"
Читайте також: У Києві відбулася прем'єра фільму "Шлях поколінь" – про що стрічка.
Дивіться також відео:
Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
- Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
