Солістка гурту ONUKA: Після Євробачення поїхала в Чорнобиль "перезавантажитися"

У суботу, 27 травня 2017 року, о 20:10 солістка гурту ONUKA Наталя Жижченко у програмі "Рандеву" розповіла про своє ставлення до Євробачення та "перемогу над своїм скептицизмом" та про культурну революцію в Україні

ВИСТУПИТИ НА ЄВРОБАЧЕННІ З ТАКИМ ТРЕКОМ ДЛЯ МЕНЕ БУЛО ПЕРЕМОГОЮ НАД СОБОЮ

– Я рада тебе бачити передусім тому, що ти одна з тих, хто останній місяць викликав у мене сльози. Давай подивимось разом цей виступ ще раз. Це був виступ, який коштував дуже мало з огляду на ті папірці, які з'явилися в Інтернеті з оцінками. Мені здається, один із найменших гонорарів, які були на Євробаченні. Ну там мільйони Джамали і все таке. Зараз це не будемо обговорювати. А от скажіть, хто до цього причетний? Це велика команда людей?

– Це вся наша команда людей, Євген Філатов найперший – це саунд-продюсер проекту "Онука". Це та людина, що дуже швидко відповіла на всі коментарі режисера цього шоу, який вперше захотів це зробити, втілити. І будь-які правки робилися моментально. І це відбувалося просто надзвичайно швидко. Я вдячна Євгену, що там непотрібно пояснювати. Просто "отак і так" – і все, і це готово, так як має бути.

За шість з половиною хвилин показати все досить складно. Важко, щоб усе не втратило взагалі сенсу, щоб не було, як циркове якесь шапіто, шоу. Не знаю, я довго цей мікс не сприймала, і мені він вважався якимось дивним. Я думаю, що це звісно з моїм відношенням до Євробачення скептичним цілком, виступити там от з таким треком – це, звісно, перемога над самою собою і своїм скептицизмом. Взагалі, після цього всього мені так здається, що моя доля там стоїть, курить десь там і посміхається мені в черговий раз: "Ну що? Я ж казала…" Це просто той час, коли Євробачення знаходить мене в абсолютно такому неочікуваному ракурсі, в найкращому, який можна було уявити собі... Навіть уявити не можливо було.

Інструмент цей називається бугай – це український фрикційний інструмент. Це така діжка, і раніше це була діжка від сиру, і музикант змочує руку в квасі. Зараз це вода, а раніше це було в квасі, або в пиві для кращого тертя – від того і фрикційний. І оцей басовий звук такий виходить із цього інструмента. Мені з дитинства був якимось дивним, тому що я його бачила ще в дідуся в майстерні, і думала: що ж це за такий інструмент? Він настільки виглядає, як якийсь, не знаю, поганський пристрій... І ми от вирішили на ньому повністю побудувати трек. І так виходить, що всіх іноземців, звісно, цікавить цей хвіст. Він, дійсно, космічний…

– Так, космічний.

– Це не надумано, це, дійсно, український інструмент, це наша культура, і тут вигадувати нічого не потрібно. Бери і використовуй, грай і так далі. Тут наш бандурист просто…

– Він прекрасний.

– Зірка бугая.

– Ну і трембіти – це теж настільки тут все так органічно. І, здавалося б, слухайте, панове, чому раніше цього ніхто не робив? Так яскраво, як тут, цього ще не було. Критики вважають, що це чи не найкрутіший такий фінал, який був серед останніх років. Причому критики на українській, важливий момент.

– Якщо це аналізувати, то тут може вибухнути голова, а так просто повезло.

ТОЧНО НЕ БУДУ БРАТИ УЧАСТЬ У ЄВРОБАЧЕННІ, ЯК УЧАСНИК: НЕ ТРЕБА СПОКУШАТИ ДОЛЮ

– Це правда. Ну давай мовою цифр говорити, щоб голова не вибухнула. Після виступу на сцені Євробачення міні-альбом "Онука відлік" потрапив в топ iTunes європейських країн. Пані та панове, Онука підкорила Великобританію, на момент підготовки нашої програми це було 26 місце. Можливо, ти маєш оновлену інформацію, Швейцарія – 28, Франція – 19, Німеччина – 11. Зазначу, що ми прослідкували за коментарями іноземців під постами, які були за цим відео, і до виступу на Євробаченні. Вони казали: "Це щось неймовірне, це надто круто для Євробачення". Після цього ми сходили на українську вулицю і спитали окрім оцих критиків європейської публіки, для яких ONUKA – це щось нове. Ми розпитали українців, що вони думають про виступ ONUKA, що вони думають про цю талановиту дівчину і команду. І якби ONUKA була б на Євробаченні, щоб це було для нас? Хочеш послухати, що вони відповіли?

– Давайте.

– Чи знайомі ви з творчістю ONUKA, якщо так, то чим саме вона вам подобається?

– Так, звичайно, знайома, я вважаю, що це дуже сучасна та автентична українська музика. Я дуже радію, що в Україні нарешті є такі музиканти, як ONUKA. Нещодавній її виступ на Євробаченні, для мене це було кілька хвилин величезної гордості за мою державу, за таких музикантів, які є в нашій державі.

Я, взагалі, давно слідкую за її творчістю, і вважаю, що все таки втілення сучасного мистецтва з українськими коренями. І що мене саме в цьому виступі зачепило, то, можливо, те, що вона змогла на весь світ показати українську культуру в сучасному її звучанні – це мені дуже сподобалось.

– Чи могла б вона представляти Україну на Євробаченні?

– Безумовно, я рахую, що так. Мені дуже подобається те, що це симбіоз сучасної музики з нашим українським, мабуть, чуттям, з нашою українською музикою. Це круте представлення, те, яке вона показала на Євробаченні. Мені здається, вона показала дух молоді України в своєму цьому поєднанні української музики і української творчості.

– Чи вважаєте ви, що ONUKA може гідно представити Україну на Євробаченні?

– Я думаю, так.

– Ти скептично до цього ставишся, я читала твої коментарі.

– Так. Точно не буду брати участь, бо хорошого потрошки. Не треба спокушати долю. Оскільки я казала, що не буду приймати участь, так і не буду. Я думаю, що Євробачення достатньо в Україні, на ці роки – це точно. Коли я, взагалі, придумувала проект ONUKA, звичайно, я там хотіла реалізуватися, виступати, без музики я не можу, але якщо продивлятися якісь далекоглядні цілі, то я хотіла, щоб це не було дуже белетристично, але якусь таку певну просвітницьку функцію привнести. Показати, якими можуть бути українські інструменти – звичайними, незвичайними і крутими. От у нас, на жаль, таке відношення, особливо в дитинстві було, до української культури, по-перше, що це "обязаловка", по-друге, що це шароварщина, по-третє, що це якісь "замшелиє наспєви", взагалі, абсолютно немодно. "Де ти займаєшся?" – "Я займаюся музикою". – "Якою?" – "Та в народному колективі". – "На чому ти граєш?" – "Я займаюся музикою" – "Класно! На чому ти граєш?" – "Що?"

– Слухай, ну з твоїм виступом на Євробаченні рейтинг бугаїстів зріс, так само як і бандуристів.

– Я сподіваюся, тому що саме на сопілці, мені дуже багато людей пишуть: "А пришліть мені ноти пісні "Місто". Я, якщо чесно, попросила маму, вона мені їх виписала і відправила. І там стільки радості було в дітей. Я ніколи не пожалкую часу, щоб відповісти дитині, яка, дійсно, хоче вивчити цю мелодію – це круто.

Дивіться також видовищне відео виступу гурту ONUKA і NAONI під час Євробачення:

КУЛЬТУРНА РЕВОЛЮЦІЯ В УКРАЇНІ ВІДБУЛАСЯ

– Це дуже круто. І, знаєш, окрім тебе, ще була дівчина, яка про себе заявила, потрапивши у прайм-тайм на телебачення – Катя Чілі. Це теж музика з таким глибоким українським корінням, про яку всі, не скажу дізналися, скажу, згадали після того, як ця дівчина взяла участь у конкурсі молодих вокалістів, які тільки починають, хочуть про них дізнатися. Є ONUKA, яка виступила на Євробаченні, після чого ви почули всі ці відгуки і шалені перегляди мільйонів в Інтернеті. Тобі не прикро, що для того, щоб глядачам і слухачам розказати, що в нас є такі круті виконавці, потрібні ось такі грандіозні телевізійні якісь приклади. Вони не шукають, вони беруть те, що їм дають, ось у цьому моє питання.

– Не прикро. Мені не прикро, я, взагалі, щаслива, що такі прецеденти є, що завдяки таким телевізійним проектам починають слухати Катю Чілі, в якої надто складна, ну не надто, а надскладна музика. Я в дитинстві обожнювала її, я пам’ятаю, що коли мені там було років 10, я вже знала про неї. Я слухала її пісні, я розуміла, що це щось космічне, тобто я про неї дізналася не два місяці тому, а знала все життя. І все одно це не та попсова музика – і до ONUKA це також відноситься – яку мають знати всі, яку мають слухати всі. І хтось її не розуміє, навіщо тоді йому слухати, якщо ти не розумієш. Тому що тільки тобі скажуть, що це модно.

Наша тенденція нав'язування трохи відійшла, тому що Інтернет – це перший канал передачі інформації. І телевізор, і радіо точно вже на других місцях від цього. Це поняття форматності, воно також стирається. І це після 2013 року дуже яскраво стало помітно. Мені здається, як будь-які події, які відбуваються такі революційні, реформаторські, взагалі, у світі, вони породжують вибух музичний, артистичний, модний. Це як баланс для того, щоби… Ну це по історії можна проаналізувати, що завжди так відбувається, що ці події виступають каталізатором того, що з’являються нові артисти, релізи, художники. І такий наче спалах їх творчості відбувається. От зараз у нас він точно прослідковується, тому що артистів безліч, у них солд-аути.

Якщо казати, що у нас дуже складний стан у країні, але все одно люди купують за гроші квитки, які до фіга коштують. І знижувати цю ціну не можуть ні організатори, ні артисти, тому що по-іншому просто концерт не відбудеться. Люди купують ці квитки, ходять, реально аншлаги в артистів. Так один за одним, можемо подивитися, скільки всеукраїнських турів у наших зірок відбувається. Тобто те, що культурна революція відбулася, і продовжує відбуватися – це стовідсотково.

ДО ЧОРНОБИЛЯ МЕНЕ ПРОСТО МАГНІТИЛО, ЦЕ ЯКИЙСЬ ТВАРИННИЙ ІНТЕРЕС

– Всі ми маємо якусь роль. І те, що ми зараз сидимо тут з тобою – це теж певна роль. Але місце, в якому ти сказала, що тебе нічого не турбує, в якому ти відчуваєш себе надзвичайно органічно, думаю, для всіх глядачів, які не бачили стільки ефірів, скільки я, це зараз буде відкриттям – це Чорнобиль. Це місце, в якому тобі надзвичайно спокійно, незважаючи на те, що з цим місто в тебе пов’язано багато відчуттів, емоцій, і перипетій, пов'язаних із твоєю родиною, з твоїм батьком. Ми зараз подивимося шматок фільму, який присвячений Чорнобилю.

– Добре.

– Покажемо нашим глядачам. Ти тиждень провела разом з чоловіком. Ви були тиждень там. Де ви жили?

– У Славутичі.

– То ви кожного дня приїжджали туди?

– Так, на електричці. У нас була робоча форма, дозиметри, пропуски. Я ходила в жіночу роздягальню, Женя в чоловічу. Потім ми їхали на автобусі вже на станцію, зустрічалися там. Все було як поринання в реальне життя робітників станції. У 1986 році працювати на станцію прийшов мій батько. Роботі з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС він присвятив два роки свого життя. Персонал станції допоміг мені знайти його особисту справу, написану від руки. Думаю, саме тому її так складно було знайти. Дивне відчуття – хвилююче цікаво, і страшно. У графі "сім'я": Наталя – один рік. І батькова доза, про яку він не знав.

– Це ви їдете в автобусі, так?

– Так.

– Це місце особливе для тебе власне через цю історію, пов'язану з батьком? Чи є щось інше космічне, що ти не можеш пояснити?

Ну я дізналася про цю тему, дійсно, через батька, тому що його постійно не було в дома, коли мені був рік. І він постійно був на вахтах, і тому я вже знала це слово точно. Він просто був відсутній. "Де батько?" – "В Чорнобилі" – "Що таке Чорнобиль?" Потім... Ну я знала про аварію, про реактор, такі глобальні теги просто. Але от у школі почала цікавитися, і це мене просто магнітило, я розуміла, що це настільки цікаво мені. Це якийсь тваринний, напевно, інтерес, пояснити це не можна. Є така думка, що ця тема "чіпляє", то ти просто нею хворієш і ти не виліковуєшся.

– Ти там була нещодавно, наскільки я знаю?

– Так, я повернулася позавчора звідти, і це була насправді перша поїздка, коли я ночувала саме в Чорнобилі. І от мені хотілося…

– ...де ви ночували?...

– ...у готелі "Прип'ять" у місті Чорнобиль. Чомусь мені дуже хотілося саме от там переночувати і подумати, і бути самою, і "перезавантажитися" після Євробачення. Тому що оця публічність, все ж таки, мою соціопатію настільки натискає, що важко мені з цим поки що функціонувати. І там дійсно таке перевантаження відбувається мозку, відчуттів. Це як таке занурення в капсулу спокійності, якщо можна так сказати, там інше повітря. І ти коли навіть їдеш, цією дорогою мандруєш, жодного сітілайту, лайтбоксу, жодної реклами. Взагалі, просто траса, лише радянські певні знаки, там "Бережи ліс". І натхнення водночас, навіть спілкування з людьми на станції, я так відчуваю, що вони настільки всі особливі, що вони герої невідомого бою, можна так сказати. Яких ніхто там не цінує, ніхто, взагалі, їх не сприймає. А це насправді такі герої, які залишаться у віках – це дійсно так. Наїзд цієї арки, яку обслуговували українці, це їх перемога. А у нас всі вважають, що це французи і голландці, звісно – це їх конструкція. Але хто це все матеріалізував? Ну "нет пророка в своём Отечестве".

– Це точно, батько був у Чорнобилі вже в останні роки, коли туди було безпечно їхати?

– Так, був. По роботі, до речі, кілька разів, їздив на станцію. Але він не дуже любить обговорювати це зі мною. Якось дуже поверхнево, мені здається, що це дуже боляче для нього. Хоча ми дуже багато спілкуємося, особливо останнім часом, але на цю тему він якось так, дуже обережно.

– Ти для себе, окрім фільму, бачиш такі якісь прояви того, щоб достукатися до цих людей? Адже погодься, насправді, в нашому суспільстві, ну війна є на Сході, ну є купа інших проблем, ліки і все решта. Дуже хворих на рак маленьких діток багато в Охмадиті. Про чорнобильців – коли це було? Тридцять років тому, всі те й забули.

– Мені здається, що треба пам'ятати. Багато спекулювати на цій темі також не можна, тому що хтось вважає це за піар на трагедії. Хтось просто дуже втомився від цього поняття, тому що дійсно довгий час Україна асоціювалася з Чорнобилем і з безліччю коштів, котрі відмилися незрозуміло куди. Це ніякі не вигадки, це зрозуміло. Але, наприклад, все ж таки, більшість моєї аудиторії – це молодь. І вони всі народилися десять, п'ятнадцять років після Чорнобиля. Взагалі знають просто лише це слово, можливо, дехто навіть і не чув. Я пам'ятаю, що коли ми випустили реліз "Відлік" і пісню "1986" з певним відео і з меседжем про це, багато хто з молоді саме активізувався в пошуку: а що це за трагедія? А що це, взагалі, відбулося, а що це за Прип'ять? Дехто хоча б для себе взнав про цю подію, що вона от мала місце бути. Мені здається, що це вже певне продовження. Якщо ти там пам'ятаєш, це тебе в майбутньому повинно застерегти від нового, такого ж масштабу, від події приблизно такої ж – це мої надії більш-менш.

Дивіться також атмосферне відео гурту ONUKA про Чорновіл:

ПІД ЧАС ВІЙНИ ТРЕБА ДАВАТИ КОНЦЕРТИ, ІНАКШЕ НЕ БУДЕ ЖИТТЯ І ДЛЯ ДУШІ НІЧОГО НЕ БУЛО 

– Я зараз, можливо, дивне порівняння застосую, але мені здається, воно на поверхні. В одному з твоїх інтерв'ю ти сказала, що батько, коли ти маленькою питала його "куди ти йдеш?", казав, що "йде на війну". І зараз, коли зустрічаєш в потязі хлопців у камуфляжі, в напрямку Сходу, то на запитання, куди вони їдуть, вони відповідають: "Їдемо на війну". Коли вони повертаються звідти, так само як і чорнобильці, які повернулися звідти 30 років тому, ці люди фактично не можуть собі знайти застосування у житті. Особливо, якщо вони мають якусь травму, так? Це дуже схожа ситуація. Як тобі здається, це якийсь ментальний нерв? І чи не існує в тебе, як в доньки тої людини, яка є ліквідатором, а в мене як в подруги, як у знайомої, як у громадянки, тих хлопців, які йдуть на Схід, а потім повертаються нікому не потрібні, цей момент злості до сучасної системи. Як ти вважаєш, її треба змінити або можна змінити?

– Мені здається, що це з часом проходить. Просто коли багато нашаровується поганого, воно просто вже відкидається, просто до всього адаптуєшся. Адаптуєшся до того, що йде війна, перестаєш її гостро відчувати, як це було в перший час. Ти звикаєш до того, що всі помирають, і ти просто стаєш, мені здається, більш таким байдужим до всього. Здається мені, що наше суспільство останнім часом більше не якимось глибинними важливими питаннями переймається, а якимось поверхневими вкидами. І постійно рівень цього хейтерства, агресії незрозуміло на що, на якихось людей, які нічого не варті в цих питаннях. І ця поверхнева патріотичність, яка мене бісить дуже страшно, це все перекриває справді ті моменти, які треба піднімати.

Я розумію, чому дуже багато, я от знаю, що в Америці після В'єтнаму була ціла низка людей із психічними розладами. Я маю на увазі ветеранів, які повернулися. У них спеціальна психотерапія була, яку всі проходили для того, щоб адаптуватися в реальному житті. Я це розумію, тому що ти як виходиш, ти максимум з організму віддаєш і фізично, і емоційно, і це постійний стрес. І потім, коли ти повертаєшся, нічого крім вакууму не відчуваєш. Я думаю, саме через те... Ну, взагалі, це дуже якось, напевно, не поважно, що я це кажу. Я це розумію, я не була ні на війні, я не була ліквідатором, я тільки можу будувати здогадки, як це там відбувається. Я думаю, що причина в цьому.

Я не знаю, як врятувати світ, чесно. Мені здається, що треба починати з себе, з своєї родини. Це стосується мови, це стосується поваги, це стосується хабарів і корупції. Кричати про це, когось там ненавидіти – це ще хаос додає. Починай зі своїх близьких, знайомих і родини, із своєї роботи, яку ти робиш. Хай ти там вчитель, лікар, просто робити її краще. Це, мені здається, найпростіший рецепт як врятувати світ – просто робити свою справу краще. І ті моменти, коли у нас війна, "як можна давати концерти?" Та їх треба давати, тому що неможливо, якщо не буде концертів, не буде життя і для душі нічого не буде. Просто можна одразу застрелитися, лягти і померти в своєму ліжку. Це не правильна позиція. Мають функціонувати і артисти, і митці, і лікарі, і вчителі, і водії – все має відбуватися з більшою самосвідомістю, напевно, від кожного…

– Тож сподіваюся, що з часом сідниці Седюка на Євробаченні будуть менш цікаві, аніж якийсь меседж від воїна.

– Це такий, знову ж такий, приклад, що не зацінити, яка крута у Джамали пісня, просто класна. "I believe in U" – це, до речі, не "я вірю в тебе", а "я вірю в Україну", я так розумію. Не з цього зробити меседж і перепостити, як це круто, а перепостити сідниці. Це якась така ментальна наша особливість останнім часом. Напевне, всі втомилися від того, як все погано, і "давайте зробимо все ще гірше". Це неправильно, я сподіваюся, що час це вилікує, цю якусь хвору тенденцію ненавидіти все і всіх.

НА ДОНБАСІ ЗНОВУ ПОВТОРЮЄМО ЧОРНОБИЛЬ В ЯКІЙСЬ КАРМІЧНІЙ ТРАГІЧНІЙ ПОДІЇ

– Я зачепила трохи тему війни. Не знаю, чи ти колись мала зустріч із тими хлопцями, очі яких змінені за рахунок війни, в госпіталі чи під час виступів. Але я прекрасно розумію, що ти людина тонкої організації, і для тебе, напевно, цей момент викликає якусь рефлексію всередині, не як музиканта, а як людини? Що ти відчуваєш, коли дивишся кадри з війни?

– Я відчуваю, що ще три роки тому цього не могло відбутися. І наскільки абсурдно, що все це відбувається, наскільки жахливо, що... Ну от, до речі, ми були в Чорнобилі з Женею. Євген Філатов, він з Донецька, вся його родина із Донецька. Він давно переїхав у Київ, його сім'я зараз переїхала, два роки тому, живе в Києві в повному складі. І от ми ходили там... Прип'ять. Він каже: "Насправді Донецьк – це теж саме в нього". Тому що він знає, що в нього там є дім і квартира, але він туди повернутися до того життя мирного вже не зможе. І це така аналогія, що ми знову повторюємося в своїй якійсь такій ментальній, кармічній, не знаю, трагічній події – це жахливо.

Але, все ж таки, тут, мені здається, що можна все ще змінити, це не опромінення таке, що просто туди не можна фізично заїхати і жити, тому що там екологія просто жахлива. Це інша ситуація, і я не знаю, як це вирішити дійсно. Я розумію, що це жах, що коли йде війна, абсолютно всі інші моменти йдуть на задній план. Мені дуже боляче, що молоді хлопці помирають, що молоді жінки стають вдовами, що діти стають сиротами, ніхто цього не цінує. Багато хто, взагалі, не розуміє, що відбувається, багато хто абсолютно думає ще якусь протилежну, і ніхто не знає якоїсь достовірної інформації, немає єдиної правди. Мені дуже сподобалося, що в англійській мові є таке… Я помітила, вивчаючи англійську, що поняття "правда"…

– ...істина…

– ...ну так, істина або правда. Вона тільки в однині буває, а брехня завжди в множині. А чому? А тому, що правда одна. Мені здається, що от ми ще не знайшли оту одну правду в масштабному якомусь розумінні. І коли оце відбудеться, тоді, можливо, це вирішиться для багатьох людей.

75% КВОТ НА ТЕЛЕБАЧЕННІ – ЦЕ КРУТО

– Ми зараз тобі покажемо одне відео. У нас була в гостях перша леді України Марина Порошенко. Що для тебе почути, що перша леді слухає ONUKA. Я бачу вже, сльози накотили на очах. Це якийсь момент гордості?

– Це дуже приємно, несподівано. Знову ж таки, неочікувано, тому що я, коли створювала проект, абсолютно не збиралася потрапляти в якийсь поп-сегмент і стати улюбленим гуртом першої леді – це така ремарка, яка і до Євробачення вертається, і до всього того, що, все ж таки, інколи життя якісь такі сюрпризи просто дарує, в які неможливо повірити. І це отой якраз метод, всупереч дії, інколи дає той результат, який ти бажав спочатку. Просто по-іншому доля все це для тебе матеріалізує.

– Я тобі сказала про те, що я рада, що в нас у країні перша леді слухає ONUKA. Наскільки ти відчуваєш,керівництво країни, яке зараз є на чолі, ми рухаємося в правильному напрямку?

– Я не можу сказати, що прямо слідкую. Я відчуваю це, як кожен музикант, що є емоційною людиною, бо це, все ж таки, енергія. Це, все ж таки, те, що тебе навколо оточує, і це просто не відчувати цього не можеш, у принципі, як кожен артист. Я думаю, що цілі в нас точно правильні, і те, що ми підходимо в правильний бік, або про це говоримо, – це точно так і є. Напевне більше не до влади своє сприйняття налаштовую, а до молоді, і до взагалі суспільства. І те, що воно стало більш свідомим, більш думаючим, більш відкритим, більш якимось таким тим, кого хвилюють якісь там культурні питання, мовні нарешті питання,звісно, в рамках нормальності, а не в перегині…

– До речі, 75% квот на телебаченні – це плюс? Як ти вважаєш?

– Я вважаю, що це круто, тому що як було з кінотеатром спочатку – дуже скептично ставилися до українського перекладу, дубляжу. І навіть вороже до цього ставилися. Зараз, мені здається, що український дубляж за якістю набагато кращий, ніж російський – за грою акторів, за голосами, за кастингом…

– ...за перекладом…

– ...за перекладом. За саме контекстом цього перекладу, інколи, майже, завжди, набагато більш якісний. Мені здається, що вже нікого там не турбує те, що українською мовою йде, навіть тих людей, що в житті тільки російською спілкуються. Про гумор і жарти я вже мовчу, тому що це зрозуміло. Дуже часто набагато більш смішно навіть, ніж в оригіналі.

Щодо ефіру. Це вперше так дізналася детально, я думаю, що це класно тим, що якщо діти, наприклад, будуть слухати українську мову грамотну, правильну, то буде не така, як суржик, який я ненавиджу – десь російське слово, десь зміксовані якісь, якийсь сільський діалект, якого дуже багато. І це не українська мова, це не російська – це якась така суміш. Неможливо. Мені здається, якщо ти читаєш українською, якщо ти її чуєш в новинах, по радіо, по телебаченню, ти вже починаєш її більш грамотно використовувати в житті. І при переході на українську мову це буде грамотне її використання і функціонування.

– Переходимо до бліц-запитань. У нас є така заключна… Вони дуже коротенькі і точні, тому хочемо, щоб ти коротко відповіла.

– Добре.

– Перше запитання: ідеальне місце для комфортного життя?

– Те, в якому тобі затишно і спокійно.

– Скільки коштує хліб?

– 12 гривень.

– Що тебе бісить у людях?

– Нещирість.

– Хто завжди каже тобі правду?

– Брат.

– Якби взяла участь у цьогорічному Євробаченні, яке б місце зайняла?

– 24.

– Слава – це приємно?

– Це важко.

– Найкращий друг?

– Піф – собака.

– Ти виступаєш на весіллях?

– Так.

– Схвалюєш діяльність міністра культури?

– Частково.

– А колись хотіла змінити ім’я?

– Завжди.

– Маєш дивні звички?

– Так.

– Колися, яка звичка дивна?

– Колекціонувати старі фото Києва.

– Цікаво, маєш багато?

– Цілу колекцію.

– Ошо чи Фрейд?

– Ні те, ні те.

– А хто?

– Сартр.

– Ти колись давала хабарі?

– У вигляді цукерок – так.

– Кому?

– Лікарям.

– Скільки коштує твоя сопілка?

– Моя особисто безцінна, тому що дідусь це зробив. Це одна з тих, що залишилася. Взагалі, я думаю, доларів 50 коштує майстрова сопілка такого типу.

– Що найчастіше купуєш в супермаркеті?

– Березовий сік.

– Незвична відповідь. А ти дивишся фільми Федора Бондарчука?

– Ні. Дивилася, коли вони виходили раніше.

– А правда, що твоя музика присутня в одному із фільмів?

– Правда.

– Але ти не знала про це?

– Так виявилося, що не прослідкували за цим моментом. Але до офіційного саундтреку... Ну в той момент, в якому є трек – передивлялася, до речі, дуже дивне використання, менш ніж 3 секунди, дуже тихо, навіть, не зрозуміло, що це цей трек. Не розумію, для чого його треба було брати в цей фільм, щоб отак його використати… Тобто там могла бути сміливо тиша і нічого від того б не змінилося. Але факт є фактом.

– Можливо, це навмисний крок – хто може залізти в голову до Федора Бондарчука? Найулюбленіший твій музикант – хто це?

– Майкл Джексон.

– Найсильніша зброя українців?

– Відкритість.

– Ти любиш кавун?

– Так.

– Твоє персональне табу?

– Це важко так сказати зараз.

– Подумай.

– Ну, напевно, піти на творчий компроміс з собою, на такий конкретний компроміс.

– Схвалюєш фемінізм?

– Має право існувати.

– Хто такий Михайло Добкін?

– "Всё…, давай сначала".

– Навіщо жінки фарбують губи?

– Щоб зробити їх більш контрастними.

– Коли закінчиться війна?

– Як би це скоріше знати, всім було би легше жити.

– Трек може змінити життя людини?

– Стовідсотково.

– Є такий трек серед твоїх?

– Так, не серед моїх, а серед моїх улюблених.

– Що це за трек, ти можеш сказати?

– Пісня Мікаела Тарівердієва, яку виконувала Майя Кристалінська у радянському фільмі "Человек идет за солнцем", "У тебя такие глаза".

– Нічого собі.

– Це радянський такий артхаузний джаз, можна сказати, і абсолютно не шаблонний, просто ти дивуєшся, що така музика могла народитися в СРСР.

– "Онука" через двадцять років?

– Подивимося, їх ще треба прожити.

– За що тобі соромно?

– За лайку свою. Я дуже багато лаюся в житті, на жаль. Я з цим борюся.

– Складно повірити, дивлячись на тебе. О'кей, останнє запитання: хто для тебе гордість країни? Це люди? Це людина? Це події? Гордість країни для ONUKA?

– Це невідомі герої, я б так сказала. Про яких мовчать, і які мовчать самі про себе. Це ті люди, які займаються благодійністю, не називають своє ім'я. Це ті артисти, котрі вибирають чітку позицію, це ті артисти, котрі виграють конкурси, я маю на увазі, одного, звісно. Це ті люди, котрі, незважаючи ні на що, продовжують посміхатися, продовжують жити, продовжують вірити. І, взагалі, тільки оця віра і тримає нас на землі.

– Дякую тобі за сьогоднішню розмову. Ти знаєш, я вже не знаю, чи це вік, чи що, зробила для себе такий висновок, що виходити в кадр без певного меседжу немає сенсу. Поговорити про життя можна і на лавочці з тобою без камер, так? Я дуже щаслива, що цей меседж сьогодні, мені так здається, було внутрішньо донесено до нашого глядача. Сподіваюся, вони зрозуміли про що я. Ну а насамкінець я хочу зробити приємне одному з твоїх фанатів. Як ти до цього ставишся?

– Позитивно дуже.

– Ми зібрали номери кількох, п'ятірки фанатів, найвідданіших і хочемо їм зараз задзвонити.

– Давайте, добре.

– Владиславе, мої вітання. Мене звати Яніна Соколова, це "5 канал", програма "Рандеву". Я знаю, що ви один із тих, хто не проти сказати свої слова захоплення і оцінки щодо ONUKA. Ми зараз вас чуємо, ви могли б власне сказати, ми вас записуємо. Якщо є що сказати, говоріть.

– По-перше, я дуже вдячний ONUKA за її музику, тому що вона відроджує українську культуру зараз. Українська культура, я вважаю, її треба розвивати і дуже добре працювати. ONUKA – це та людина, яка зараз працює в цьому ключі. Вона в сучасному контексті показує Україну, розкриває українську душу, показує наш народ у своїй музиці, тобто вона відображає все, всю Україну.

Я дякую за ваші теплі слова. І зараз для вас буде сюрприз. ONUKA вас чує, вона поруч зі мною.

– Класно. Добрий день!

– Доброго дня, я вам дуже дякую за компліменти. Думаю, те, що ви сказали, – це якраз найкраще підтвердження того, що мені би хотілося втілювати в своїй музиці. Я дуже дякую вам за такі приємні, влучні слова, дякую вам за підтримку, віру, любов і, взагалі, за все.

– Дуже вам дякую. Ви супер, ви класні.

Попередній матеріал
Де сили богатирської просити, здійснювати бажання помахом руки та знаходити кохання: ТОП-5 "чудесних" місць Києва
Наступний матеріал
Контракт із дияволом: які тривожні метання вкоротили віку Миколі Гоголю