фото із соцмереж

Письменник Роман Телех: Світ без України не має права на існування

Письменник, перекладач, громадський діяч Роман Телех у ексклюзивному інтерв'ю для 5.ua розповів про літературу, українсько-канадські стосунки і свою книгу "Галерея"

"Я дуже люблю Україну. Я знаю, що я потрібний Україні. Я завжди кажу, що слово "кохаю" не таке важливе, як хтось тобі скаже, що "ти потрібна мені". “Ти мені потрібна” - ця потрібність набагато важливіша. Це як щось неповторне", - говорить Роман на початку нашої розмови.

Роман Телех народився у Польщі, під Варшавою. Закінчив медичний університет за спеціальністю фармація. Але медиком таки не став. Вже майже тридцять років займається літературою та громадською дільністю. У 1970­-80­ роках у Варшаві був одним із лідерів молодіжного руху в Польщі. Також очолював варшавський гурток Українського суспільно-культурного товариства. Був головою “Об'єднання українців Польщі у Варшаві”. Володіє п'ятьма мовами: українською, російською, англійською, польською та французькою. Наразі живе у Торонто, але в найближчих планах переїхати до України. 

З чого почалось ваше захоплення літературою, зокрема поемами?

Я почав писати, ще коли був у Польщі, коли мені навіть Канада не снилась. Я почав писати ще в початковій школі під Варшавою. Згодом закінчив технікум, потім вступив у Варшаву на медичний факультет. Ми з моїм приятелем Тадеушем заснували літературне товариство “Пегас”. Пам'ятаю, в Польщі жив письменник Ярослав Івашкевич і він мав великий вплив не мене. Я тоді писав польською, бо висловитись глибоко я не міг українською. Це все залишилось на паперах.

Я зараз багато пишу на брудно, потім це складаю і потім вже нормально записую на комп'ютер, на диски. Я сьогодні вожу з собою десь кіло паперів. Але мені це завжди легко йшло. Мені набагато важче прибити цвях. То я шибу розіб'ю, то мама має шибу купувати. Кожному Бог дає якісь таланти. Також у мене потужне почуття гумору. От згадався мені жарт.

Жінка каже до чоловіка: "милий я сьогодні тричі проїхала на червоне світло на Хрещатику".

- "Ну, і що" - відповідає чоловік.

- "За заощаджені гроші я купила собі нову сукню".

"Галерея" складова всіх оповідань. Там є оповідання “Схід про Захід”, “Меч”, а також “Під шепіт уяви”. Там про різні філософські думки від Патона до сучасних.

Ви можете розказати більше про сам процес написання книги? Як ви збирали оповідання, які описуєте у "Галереї"?

Перше видання було видавництво "Джура" в Тернополі. Другий мій видавець Андрій Кришталь з Луцька. Дзвінка Матіяш коригувала моє видання.

"Галерея" - складова всіх оповідань. Там є оповідання “Схід про Захід”, “Меч”, а також “Під шепіт уяви”. Там про різні філософські думки від Патона до сучасних. Цю книгу можна читати з початку чи з кінця чи з середини.

Я, наприклад, раніше не вживав слова “інколи”. А воно мені так подобається. Спершу моя українська не була дуже літературна, але вже зараз я запасся різними словниками. Мені дуже подобаються словники українського сленгу.

Я колись звернув увагу як пише Андрухович. Він також має різні говірки. Наприклад, якщо якесь слово не дуже відоме, то позначає зірочкою і внизу пише його значення.

Наскільки мені відомо, ви почали свій шлях із журналістики і згодом стали письменником. Розкажіть про цей перехід.

Я не зовсім журналіст, більше дописувач, ще досі дописую. Я завжди кажу, як вже почнеш, то будеш писати. Геніальність в простоті. Колись Сверстюка запросили на телебачення і запитали, чому українці продають свої голоси на виборах майже за безцінь (Тоді якраз були вибори). А він так задумався і відповів, я багато був в засланнях. Там були віруючі люди і невіруючі. І ті невіруючі дивились, як ховаються віруючі і навертались. І це дуже мудра відповідь.

Хто з письменників має на вас найбільший вплив? 

Якщо говорити про особу, яка мала на мене найбільший вплив - це Леся Україна. Леся, для мене є третьою у Святій трійці, після матері Божої та моєї мами. Є така цікава річ, Леся вийшла за Квітку, а вона хотіла з Мережинським бути. Вона йому освідчилась. Так тільки Леся могла. Але він її не взяв. Письменників таких, як Міцкевич, Пушкін є більшість. А Леся - жінка і Україна жінка. Жіночість - це наша величезна сила.

Також великий вплив мав на мене аргентинський письменник Хуліо Кортасар і його книга “Грав в класи”. Це щось таке що книжку не обов'язково читати до кінця. Це не повість. Я дуже багато читаю. Я належу до консервативних осіб. Я не люблю читати в інтернеті. Також я маю доступ до безцінних матеріалів про те що попереджало Трипіллю, розкопки Батурина тощо.

Скільки часу у вас йде на написання оповідання чи твору? 

Я інколи телефоную Дзвінці щоб запитати як перенести те чи інше слово. Деякі конструкції пишу тиждень. У мене дуже багато бруднопису. Пишу, переписую, закреслюю, щось непотрібне викидаю в корзину.

Яких тем не вистарчає в сучасні літературі і українській і загалом?

Є таке слово "солідарність". Солідарність дуже піднеслась під час другого Майдану, але бракує видавничих зв'язків. Немає ще дзеркальної солідарності. Навіть серед творців. Про це ми одного разу говорили з Оксаною Забужко. В Україні багато талановитих людей, але вони не можуть “пробитись”. Бракує мені сучасних п'єс, написаних вистав. Щоб це були сучасні вистави.

Нам треба не тільки Куліша ставити. Кінематограф найбільш занедбана частина української культури. І справа дійшла аж до Мела Гібсона щоб екранізувати “Чорного Ворона” Василя Шкляра. Важливо показувати сучасні фільми про теперішнє життя, нинішні проблеми про Київ, Львів чи Запоріжжя.

Притому, що у нас багато здібних людей. Потрібно писати і еротичну поезію під час війни. Література в цілому середньоєвропейська. І потому навіть скільки книжок Україна купує в рік. Статичної свободи немає, статичного щастя теж нема. Бо життя не закінчується. Але якщо є свобода - де вже достатньо щоб творити.

Також бракує нових авторитетів, щоб люди мали змогу чути тих людей. Для такого існує Форум видавців. Це не лише щоб показати нові книжки, але й щоб почути нових людей, щоб творились нові авторитети. Це ментальний вплив. Це таких комплекс духовний.

Одного разу я був свідком приємної події у книгарні у Львові до Дзвінки Матіяш прийшла жінка з величезним букетом квітів і каже: “Дзвінка, Дзвіночка, я тобі хочу подякувати, що завдяки лектурі твоїх книжок моя доня повернулась до мене. І такі історії вражають.

Відомо, що в Канаді чи не найбільша діаспора українців. На скільки в Канаді обізнані, що відбувається в Україні?

В Торонто 150 тис українців, а в цілій Канаді 1 млн 300 тис. Канада найміцніша держава G-7 з тих усіх великих держав, яка справді допомагає Україні. які І в сенсі політичному і сенсі діаспори. 24 серпня на День незалежності України виступили б сльози були запрошені люди з парламенту, міський голова і МЗС всі приходять у вишиваних сорочках і кожен хоче сказати “Слава Україні”. В Канаді зародилась організація пов'язана з тим що відбувається в АТО, називається “Ангели хранителі України”. Вони займаються реабілітацією воїнів АТО.

Змінилось ставлення через війну, через Майдан. Діаспора робить позитивний імідж України. Раніше ми виходили на центральну вулицю щоденно, ходили під російське консульство. Інколи колона простягалась на два кілометри. З нами ходили і іноземці також. Це ментальна справа. Особливо тих два Майдани в часі. Це зробило набагато більше ніж люди, які підписують якісь офіційні документи. Про Україну насправді знають. Я часто кажу, кожен має сказати: "Мамо, дякую тобі, що народила мене українкою". Бо це велика справа. 

А як ви взагалі опинились в Канаді? 

До Канади приїхав у 1989 році. Це був розквіт еміграції. Тоді до Канади було досить легко емігрувати, там було багато робочих місця тоді не дуже хотів емігрувати, але у дружини був старший брат в Канаді. За 10 місяців я отримав право постійного перебування. Через 10 місяців приїхали мої родичі і отримали громадянство. В Канаді більш економічно рівні умови для всіх. немає такої різниці, як у США. Де одні штати багаті, а інші набагато бідніші.

В Канаді я був головою “Об'єднання українців Польщі у Варшаві”. Тоді я дописував до газети “Наше слово”. Також крім своєї роботи був головою “Об'єднання Лемків в Канаді”. Оскільки я родом з Лемківщини.

Як ви оцінюєте українсько-канадські стосунки? Як вони змінювались протягом останніх років?

Можливо, як тільки я приїхав в Канаду, то вони були холодними бо тоді не було визначено курсу, чи Україна так піде далеко. Тоді дуже мало говорилось про Україну. Приємно, що на річниці чи то Українки чи то Шевченка завжди приходять представники федерального уряду. Для мене вони є зразковими. Там нема таких політиків, як Жириновський.

Не є так важливо щоб Україна зараз була в Європейському Союзі, але щоб ми зберегли те що ми маємо, щоб ми зберегли свою ідентичність. У нас своя прекрасна історія, традиції.

Чим Україна є цікавою для канадців?

Вона цікаво своєю агрокультурою. Канада молода держава. Там є такі райони, де саме українці зародили агрокультуру, де ціле село українське. Також є велике зацікавлення у туристичній сфері. Канада не співпрацюватиме з країнами, як не поважають права людини Також важливо, що ми українці маємо вплив у федеральному уряді. Раніше головним губернатором Канади був українець. Губернатор - це особа, яка представляє Україну.

Я думаю, Україна колись повернеться до ядерної зброї. Україна стане сильною державою. Світ без України не має права на існування. Найважливіше щоб Україна поборола корупцію і реформувала судову систему. Також щоб покращились закони для малого бізнесу.

За кордоном дуже багато людей, які дуже люблять Україну. Українці стають сильнішими, коли є загроза. Росія завжди хотіла щоб в України не було хороших зв'язків з Європою. Дуже хотілось аби Росія змінилась. Мені було дуже боляче, коли вбили Бориса Нємцова. Бо ця людина була потрібна і Україні, і Росії. Він був козаком.

Війне є лише з однією розв'язкою. На сьогодні ми маємо обороноздатною, якою ми можемо пишатися. Загалом, я не дуже люблю політику. Канаді якщо політик бреше на каналі, його більше не покличуть. Політика в жодній країні не є зразком добра, ніде. Я пам'ятаю часи, коли Ющенко був президентом він брав Євгена Сверстюка радником. Сверстюк для мене людина з великою букви. Я йому радив ніколи не іти в політику, бо політика його б знищила.

Які поради ви дали б письменнику-початківцю?

Мені ніхто нічого не радив. Я б порадив ходити на різні літературні події, зустріч з письменниками, щоб з ними поспілкуватись. Не мати сорому порадитись, дати почитати свій твір комусь з письменників. Людина має вибирати. А вибір - воля. А воля - найважливіша складова людини. 

Головне писати, навіть якщо немає змоги видати. Надсилати свої твори на різні конкурси, дописувати до журналів. Якщо людина порядна і вона з Богом, то знайдеться випадок, який їй допоможе. 

Роговська Марія

Попередній матеріал
Повернення додому: Як паралімпійці ламають шаблони можливостей
Наступний матеріал
Змагання вінгс'ютерів, скайдайвінг в Альпах та авіашоу у КНДР: чим світ дивував туристів

Тарас Прохасько: До війни література повернеться через багато десятиліть – важливі речі прозирають лише крізь час

На КПВВ "Мар’їнка" службовий собака знайшов автівку з гранатою та агітаційною літературою

На столичному вокзалі поліція вилучила сумнівну російську літературу та 100 кг "насваю"

У Києві вперше вручили літературну премію "Воїн світла"