– Тут я дивлюсь вже, мабуть, жодної хати не залишилося цілої?
– Мабуть, так. Одна наша стоїть. А ми в хаті і не живемо, вона просто поряд стоїть.
– Якщо говорити, то скільки приблизно зруйновано у селі?
– У відсотках?
– Так.
– Ну, 83% села просто знищено. Вигоріло, уламки, скло, вікна. Говорити про те, що сюди в даний момент хтось може заїхати, повернутися додому неможливо. Жити тут…
Я прокинувся від вибуху і побачив ось цю подібну картинку, звідти, там дим піднімався, а потім прийшов подивися. Я підозрюю, що це був Град-П, по вибуху, по шелесту було видно.
– Ой, ось ще, а що це?
– Це вже давно, ще з 2015 року вирва лишилась.
Це було приблизно 9-10 годин, ще майже ранок. Почув сильний вибух, прокинувся, вийшов на вулицю, подивився і тут піднявся стовп диму. Ну зі сторони тільки воно гарно виглядає. Потім через деякий час прийшов подивився на всю цю картинку, хтось жив у цьому домі і так сталося. Люди, як не мають ані совісті, ні честі, бомблять пусті будинки.
– А що сюди імовірно могло потрапити?
– Судячи по відмінних ознаках, це був Град-П, "партизан" тобто, ракета. По шелесту, по свисту, хлопці на вулиці говорили, що чули шелест реактивного снаряду.
– А уламки після себе, щось лишає цей Град?
– Ну взагалі залишає трубу, а якого вона буде формату, тобто вона або розлітається, або залишає покороблені частинки металу, в основному "топори" відлітають серйозні.
– А ось це ось не воно, дивись, ось такі?
– Ні, це надто тонкий метал, це був холодильник.
– І часто ось таке ось літає, "Партизани"?
– "Партизани" крайнім часом часто літають, чесно кажучи. Ну а в основному 120-й міномет, 122 САУшка "Гвоздика" з того боку "подаруночки" нам сипле. 82-і міномети часто працюють. Більше всього дістала "беха", ведемо охоту, хочемо спіймати. А так все звично, все нормально.
– А чим ця "беха" так дошкуляє?
– Вона постійно зі змінної позиції стріляє то в село, то по наших позиціях, ні з того, ні з сього. Починається ранок, починається вечір, в хаотичний час і вони починають працювати 30-кою по всьому. 30-ка - радіус розльоту уламків доволі хороший, тому знайдемо та "завалимо" її, у нас немає іншого вибору.
– От у вас хрестик такий цікавий, звідки це, що це?
– Це дівчинка сплела з дитбудинку, носимо. Все, що привозять волонтери, знаходиться у нас в оберегах, під пластинами, на пластинах, вірші. Це цінно для душі, ми тут за них, вони за нас там.
Я можу подякувати волонтерам, які допомагали, які рятують нас в усьому тяжкому, що відбувається. Дякую вам, рідні, якби не ви, то ми б з 2014 і до сьогодні були б голими…
– От ви так спокійно… Я хотіла запитати чи вам страшно?
– Вже втрачається страх. Ну, найстрашніше звичайно те, що втрачається страх. Вже не біжиш у підвал, вже відчуваєш, вже розумієш, що, якщо воно свистить, то це не твоя. Тому якось так.
