5 канал

Геращенко: Москва тримає в своєму рукаві козир, яким намагається шантажувати Україну

Перший заступник голови Верховної Ради України Ірина Геращенко у програмі "Погляд" на "5 каналі" розповіла, чому Росія прагне дискредитувати не лише гуманітарну підгрупу, а весь Мінський процес

МОСКВА ПРАГНЕ ДИСКРЕДИТУВАТИ НЕ ЛИШЕ ГУМАНІТАРНУ ПІДГРУПУ, А ВЕСЬ МІНСЬКИЙ ПРОЦЕС

– Пані Ірино, вітаю вас.

– Вітаю вас пані Яно. І дозвольте, користуючись нагодою і вас, і вашу родину, і всіх глядачів "5 каналу" привітати з Новим 2017 роком, з різдвяними святами, які скоро завітають до нас, наших осель. І щиро-щиро побажати кожному з вас: нехай 2017 рік буде мирним і щасливим. Думаю, що мир – це те прагнення, яке об’єднує всі українські родини. Де б вони не жили – чи в Києві, чи в Черкасах, чи в Криму, чи на Донбасі, чи в Сумах, тобто щоб у нас був мир.

– Я сподіваюся, що чимало було закладено у 2016 році для того, щоб мир був у наступному році. От з цього власне і почнемо. Дозвольте почати з найважчої частини вашої роботи, я маю на увазі Донбас – наші заручники, наші полонені. От наприкінці 2016 року Україна констатує, Росія вже, здається, і не приховує, що наші полонені, заручники – це для них винятково інструмент тиску, торгу. І власне тут є два фактори, які наприкінці року стали теж достатньо вагомими. По-перше, це те, що агресор продовжує захоплювати наших людей і на окупованому Донбасі, і в Криму, і в Москві. А по-друге, це паралельний переговорний процес. Зокрема Надія Савченко, яка не координує свої дії ані з українською владою, ані з спецслужбами, і це теж є достатньо вагомий фактор. Яка є стратегія на 2017 рік? Чи можна говорити взагалі про стратегію? Або ж будемо діяти за обставинами?

– Очевидно, що питання звільнення заручників залишається ключовим для гуманітарної підгрупи у Мінську. І так само є очевидним те, що Москва прагне дискредитувати не лише гуманітарну підгрупу, а весь Мінський процес. Чому? Та тільки тому, що санкції проти Російської Федерації, які діють, які пролонговані на півроку вже нового 2017 року, б’ють по економіці Російської Федерації, суттєво б’ють. Вони зупиняють так само продовження наступу, тому що в Росії більше зв’язані економічно руки. І тому мрія РФ – це, звичайно, перше, зняти санкції. І друге, очевидно, що сьогодні вона в очікуванні нової адміністрації Трампа. Інавгурація відбудеться вже скоро, 20 січня. І в Кремлі чомусь вважають, що нова адміністрація може закривати очі на порушення фундаментальних міжнародних прав у Європі. Так само у Кремлі очікують виборів, які цього року відбудуться у Франції, Німеччині, Нідерландах – це будуть непрості історії для Європейського Союзу. Власне у Кремлі малюють свої сценарії, що це може насправді послабити "нормандський формат", а значить Мінський процес буде також загальмований. І от через це відверто поставили на паузу Мінський процес, є намагання його дискредитувати і намалювати для світу один сценарій, кремлівський: начебто "нас там нет русских", що начебто Київ має вести прямі переговори з ватажками бойовиків і про щось там домовлятися. Але, вибачте будь ласка, ватажки бойовиків поставлені Кремлем, узгоджені там, проведені через так звані "вибори" фейкові в листопаді 2014 року. Це повністю залежні люди, які перед кожним своїм інтерв’ю чи заявою отримують просто факси і СМС від своїх кураторів, що вони мають озвучувати. І тому Україна тут стоїть на дуже чітких позиціях – говорити потрібно у присутності європейських партнерів, у присутності ОБСЄ з тією країною, яка розв’язала конфлікт на Донбасі, яка повинна вирішити, як звідти забратися. забрати свої манатки, забрати свою зброю, забрати своїх найманців і йти геть з Донбасу. Власне на таких ми стоїмо позиціях. І от у цих умовах дійсно питання заручників стало одним із найбільш емоційних, важких, тому що це та тема, той козир, який Москва тримає в своєму рукаві і намагається ним шантажувати Україну і світ, вимагаючи амністії, вимагаючи за те, що незаконно утримувані громадяни України – чи то військові, які були поранені і в таких умовах їх захопили бойовики, чи то цивільне населення, яке просто хапають пачками за те, що вони приїхали провідати родичів на окупований Донбас, чи мають проукраїнські дехто погляди, підлітки чи ультрас, яких так само посадили невідомо за що в буцегарню – і оцими людьми шантажують Україну. Якою тут має бути реакція України? По-перше, очевидно, що сьогодні рішення про те, кого звільнити, коли звільнити, як звільнити, приймає не Ігорьок і Саша, а це приймає Москва. От коли вона вирішить скільки віддати, коли віддати, кому віддати, Мінській групі, ви знаєте, ми б’ємося лобом просто, щоби шукати компроміс, як витягти наших хлопців. Але якщо буде вирішена інакше історія, то це ж вирішує Москва-Кремль, в яких ключі від усіх в’язниць. Чи вони на окупованих територіях, чи в Російській самій Федерації. І тому тут дуже важливо говорити саме з Москвою, шукати шлях як вимагати від Москви звільнити наших бранців. Чи вони в Москві знаходяться, чи вони знаходяться зараз десь там у Сибіру далекому, як Сенцов і Кольченко, чи вони знаходяться на окупованих територіях. Для нас важливо посилювати сьогодні тиск усього світу на Москву в питанні звільнення заручників. До речі, в цьому контексті під час візиту сенатора від республіканської партії до України, який відбувся наприкінці грудня, так само обговорювалося питання заручників. І сенатор Маккейн добре знає, що таке бути заручником, що таке бути в полоні, бо ця тема також піднімалася і представниками громадських організацій на всіх зустрічах відносно того, що не можна світові допускати, щоби в XXIсторіччі були заручники, незаконно утримувані люди. Але, підсумовуючи цю тему, я хочу сказати, що в гуманітарних питаннях українська сторона готова до найбільших компромісів. Я хочу нагадати, що українська влада пішла на безпрецедентний крок, який отримав дуже високу оцінку серед наших партнерів, європейців, які розуміють що таке гуманізм, що таке гуманітарна акція. Коли Президент помилував тих людей, яких запитувала інша сторона. Серед них є жінки, є літні люди, на їх руках немає крові, тобто вони здійснили злочини, але це ті злочини, які можуть потрапити під помилування, під цю процедуру. І ці люди були напередодні Нового року передані іншій стороні для того, щоб розблокувати процес звільнення заручників. І коли ми говоримо про розблокування процесу звільнення заручників, ми наполягаємо на звільненні в першу чергу українських військових, які виконували присягу, вони захищали Україну. За що їх сьогодні утримують у Макіївській колонії? Ви знаєте, до речі, хлопцям вперше вдалося написати наприкінці року листи своїм родинам. І вони сказали, що там ловлять "5 канал". Я хочу, користуючись нагодою, якщо ловить там "5 канал", якщо зараз наші герої мене чують, просто сказати, що ми захоплюємося вашою мужністю, вашою позицією. Те, як ви в таких важких умовах залишаєтеся патріотами, справжніми українцями. Передати вам найщиріші вітання. І повірте, що ваші дружини, ваші мами, ваші діти за вас борються. І, звичайно, ми всі разом боремося за те, щоб ви були якомога швидше у ваших рідних містах, у ваших рідних родинах. Це має трапитись у 2017 році.

ОДНЕ ВРЯТОВАНЕ ЖИТТЯ ВАРТЕ НАДЗВИЧАЙНО ВАЖКИХ ПЕРЕГОВОРІВ

Повертаючись до того, що нас очікує у 2017 році, то ви вже згадали про спроби Москви дискредитувати сам Мінський процес. Їм це вигідно, очевидно, тому що санкції дуже незручні стають. Попереду інавгурація Дональда Трампа, попереду вибори у ключових країнах ЄС. Ми протягом року не один раз на різних рівнях чули про те, що альтернативи Мінському процесу немає. Але зважаючи на ті процеси, які вже розгорнулися, які будуть розгортатися, чи такою вже є чіткою ця теза: чи залишається Мінський процес, чи залишиться він у 2017 році безальтернативним? І якщо ні, то чи готові ми до цього?

– Я ще раз хочу наголосити: в інтерв’ю вашому каналу ми неодноразово так само говорили про це протягом 2016 року, що Мінський процес не є самостійним. Це похідна від "нормандського формату". От у "нормандському форматі" зібралися Президент України як Президент країни проти якої здійснюється агресія, лідери найбільших європейських країн – Німеччини, Франції, які представляють узгоджену, об’єднану позицію ЄС. Звичайно, вона корегується з іншими міжнародними інституціями і іншими країнами світу. І президент Російської Федерації як тієї країни, яка розв’язала це безчинство. Які мають нести повну відповідальність за те, щоби припинити війну. І власне в цьому форматі обговорюються важкі ці питання. От були прийняті ці Мінські угоди. Україні треба віддати належне, теж є немало їх критиків. Цим критикам я хочу назвати зараз кілька ключових для мене цифр. У 2014 році загинуло 975 українських солдатів і офіцерів. Вдумайтеся, це ж не просто цифри – це 975 найкращих наших воїнів, 975 осиротілих родин, вдови, мами, що втратили синів, діти, що залишилися сиротами. Це не цифри – це трагедія. 2015 рік – 317 цифра, 317 найкращих наших воїнів. Це так само страшна цифра, але вона втричі менша, ніж те жахіття, що відбувалося в 2014 році. 2016 рік – більше 210 хлопців загинуло. Це страшна цифра, але вона менша ніж... Я не хочу тут навіть говорити цифрами. От одне врятоване життя варте надзвичайно важких переговорів. Тому що це не цифра, це одне врятоване життя, одна щаслива родина, це діти, це дружина, що дочекалася свого чоловіка з війни. І от порівняйте – 317 і 210 – ці дві цифри. Заради цих позицій варто говорити, розумієте? І тому так важлива ця дуже важка, дуже благородна робота. І всі "диванні критики", усі ті, хто малює у фантазіях якихось своїх сценарії, вони мають усвідомити одне – є реальність, вона дуже важка. Росія, очевидно, не збирається поки що сьогодні йти з Донбасу. Вони не збираються віддавати Україні кордони, вони не збираються забирати свої війська. Їх більше 6 тисяч кадрових російських, які просто консультують найманців, консультують оці незаконні збройні формування, формують оці квазі-держави на окупованих територіях Донецька і Луганська. Можна малювати фантазії, що давайте до "нормандського формату" залучимо ту чи іншу країну, можна. Тільки два питання: чи погодиться на це РФ, і чи погодиться вона виконувати потім всі ці рішення. Питання ж ось у чому: що вона погодиться виконувати? Тому на сьогодні, коли ми з вами говоримо, спілкуємося, є "нормандський формат", є Мінський процес, вони мають існувати. Якщо говорити про сам Мінський процес, тут важливо, щоб відпрацьовувалися пропозиції, які лягають потім як пропозиції "нормандського формату", і вони там приймалися. Бо ми не маємо права на якісь підписи, рішення і таке інше. Якщо говорити про "нормандський формат" – це буде цікавий рік. І я не знаю, які у нас тут чекають дискусії і історії. Ключове і очевидне, що пошук і взагалі вирішення ситуації на Донбасі ми маємо на всіх міжнародних майданчиках – чи це ООН, чи це Рада Безпеки ООН, чи це Парламентська асамблея Ради Європи (до речі, в січні у нас буде непроста сесія в ПАРЄ), чи це наш двохсторонній діалог зі США, чи це доєднання когось до "нормандського формату" можливо. Але ключові тут дві позиції: чи це доєднання додасть тиску на РФ, і чи почне РФ виконувати зобов’язання в рамках хоч якогось пулу. Поки що ми бачимо – жодного бажання. І оце є ключове, з чим зіштовхнувся світ, з чим зіштовхнулася Україна, і що нам треба вирішити і якось подолати.

РФ ХОЧЕ ПЕРЕМОЖНО ПОВЕРНУТИСЯ ДО ПАРЄ, НЕ ВИКОНУЮЧИ ЖОДНОЇ РЕЗОЛЮЦІЇ, НЕ ВИКОНУЮЧИ МІНСЬКІ УГОДИ

Ви згадали сесію ПАРЄ найближчу, в чому буде її складність? Ми згадуємо попередню, вона була дуже непростою, але, зрештою, вона була переможною для України.

– Насправді РФ дуже активно працює на всіх міжнародних майданчиках. І ми бачили їх таку активну роботу з іншими делегаціями, дипломатами під час Ради Безпеки, під час Генеральної асамблеї ООН, наприклад, де приймалася резолюція по Криму. Коли дуже багато країн проголосували або проти, або утрималися саме через те, що з ними працювала РФ. РФ хоче переможно повернутися до ПАРЄ, не виконуючи жодної резолюції, не виконуючи Мінські угоди, які вимагають не тільки сталого миру, звільнення всіх заручників, а і передачі Україні під контроль 400 кілометрів нашого кордону. І власне є такі сили в ПАРЄ, які намагаються почати дискусію про зміни регламенту цієї організації для того, щоб таким чином завести російську делегацію без виконання нею і країною-агресором Мінських угод. Власне ми, українська делегація, весь час зіштовхуємося з тим, що нам потрібно тримати цю єдність, яку вдалося зараз сформувати, доносити… Знаєте, є втома від цього конфлікту, коли люди далеко, коли вони не розуміють, що на Сході України продовжують гинути як військові, так і цивільне населення. Все це здається якимось таким далеким, і здається, що не стосується європейських країн. І тому наша задача в умовах "гібридної війни", в умовах пропаганди, яку веде РФ, і цієї лобістської роботи з різними делегаціями і структурами, доносити правду, тримати єдність для того, щоб не дати можливості просто змінити регламенти, або змінити позицію ПАРЄ.

КРАЇНА МАЄ ВІДЧУВАТИ, ЩО НАША АРМІЯ НАГОДОВАНА, ВДЯГНУТА І ОЗБРОЄНА. Я ДУМАЮ, ЩО ТУТ НЕ МОЖЕ БУТИ ДВОХ ДУМОК, ЯКЩО ТИ УКРАЇНСЬКИЙ ПОЛІТИК І ГРОМАДЯНИН УКРАЇНИ

Надзвичайно важливо тримати єдність і всередині країни, зокрема на майданчику парламенту. Черговим, так би мовити, тестом на дієздатність нашої Верховної Ради стало ухвалення державного бюджету. Була інтрига, і зрештою, традиційно вже, десь близько 5-ї ранку ми таки отримали ухвалений документ. Можливо, з Президії вам видніше: яким буде 2017 рік для цього парламенту, який знаходиться постійно в такому якомусь хиткому стані? Там постійно якісь "броунівські" рухи відбуваються. Як ви прогнозуєте на наступний рік?

– Спочатку те, що стосується прийняття бюджету, знаєте, це не перше моє скликання в парламенті, я дуже добре пам’ятаю "молниеносное принятие"бюджету за кількох попередніх прем’єр-міністрів. Я говорю не про попереднього міністра, який представляв коаліцію до квітня 2016 року, а це містер Азаров, який там зараз із Росії строчить якусь "несуразицу", і попередні до Азарова прем’єр-міністри. Приймався бюджет за дві хвилини, в першому, другому, третьому, четвертому, п’ятому, шостому читанні за основу і в цілому. Ганяли народ по рядам, натискали оці всі кнопки, і ніхто нічого не обговорював. Знаєте, парламент був "не місце для дискусій". От я дуже щаслива від того, що сьогодні ми маємо ситуацію, коли бюджет вчасно зайшов до парламенту. Коли проект бюджету вчасно слухався в першому читанні, а восени, коли потім відпрацювали в комітетах, коли потім його допрацьовував уряд, коли потім він заслуховувався в залі. До нього там було, я вела разом з Сергієм Володимировичем це засідання, і там було достатньо багато правок до тих законопроектів, які є бюджетоутворюючими. Ми пройшли всю цю процедуру, заслуховуючи їх. Власне це дуже важливо. А жоден бюджет не буває ідеальним, особливо у країні, де так непросто все з економікою – це очевидно. Але мені здається, те, що ми вийшли все-таки на графік у бюджетному процесі, вже важливо. І ключове, що в цьому бюджеті ми, усвідомлюючи, що ключовим у нас на сьогодні є ризик – це безпекова ситуація, ми збільшуємо наші видатки на оборону. Країна має відчувати, що наша армія нагодована, вдягнута і озброєна. Я думаю, що тут не може бути двох думок, якщо ти український політик і громадянин України. Я думаю, що це підтримає кожен глядач "5 каналу", взагалі кожен громадянин України. Друга важлива стаття видатків, що там збільшується – це соціальний напрямок, це збільшення мінімальної зарплати, яка тепер у нас майже вдвічі збільшилася. Для людини, яка отримувала 1300 гривень і зможе отримати майже втричі більше, я думаю, це вагома позиція, що влада намагається усвідомлювати, які економічні серйозні сьогодні проблеми стоять перед людиною. Ну і останнє: не варто забувати, що це перший бюджет, який уже прийнятий в умовах серйозної децентралізації, коли вже велика частина місцевих бюджетів приймається не з Києва. Там пишуть, що ви маєте право садочок побудувати чи витратити ці гроші на іншу інфраструктурну історію в самому регіоні. Я щаслива від того, що ми як парламент доклалися до того, що ми дали більше прав регіонам. Мені здається, це важливо. Якби було українське телебачення, більше його було в Криму і на Донбасі, а з цим є проблеми. От ми чули, що доходить "5 канал" до певних міст на Донбасі. Але почуйте, ми почали цю децентралізацію, жителі маленьких містечок, селищ, сіл, великих міст, вони вирішують через свої представництва у місцевих органах влади, як їм витрачати бюджет, через депутатів. Вони мають сьогодні набагато більше таких можливостей, впливу на те, як витратити зароблені ними гроші, сплачені як податки. Тому це важливо, мені здається. Меседж такий для тих територій, які сьогодні є окупованими, для того що Україна розвивається в правильному напрямку.

ТІ, ХТО ЗАРАЗ ЗАНЕПОКОЇЛИСЯ ПІДГОТОВКОЮ ДО ДОЧАСНИХ ВИБОРІВ, МАРНО ВИТРАЧАЮТЬ СВОЇ КОШТИ. ТОМУ ЩО ДОЧАСНИХ ВИБОРІВ НЕ БУДЕ

Повертаючись до парламентських справ, все ж таки, не можна оминути довготривалу історію з ухваленням закону "Про спецконфіскацію". Точніше, законом він ще не став, поки що це законопроект – багатостраждальний, можна сказати і так. І проблема не тільки в тому, що це величезний масив коштів, який зовсім не зайвим буде в державі, але і в тому, що це така достатньо дражлива тема для коаліції, для двох парламентських сил, які її формують. Як ви вважаєте, чи буде це питання успішно і консолідовано вирішено в наступному році?

– Я голосувала за цей законопроект, і так само, як дуже велика частина фракції БПП, "Народного фронту", позафракційні депутати. Але ви праві в тому, що серед депутатського корпусу є побоювання, що цей законопроект може використовуватись не лише відносно коштів і осіб, які здобули ці кошти корупційним шляхом. І тому є побоювання. І мені здається, що для авторів цієї важливої новели і цього важливого законопроекту важливо все-таки зібратися і вийти на узгоджений текст. Більше того, ми маємо зараз кілька таких хороших прикладів, коли ці законопроекти, які так само мали різну позицію в залі, через узгодженість тексту пройшли, і вони додадуть бюджету. Наприклад, один з останніх таких законопроектів – це про так звані "зелені тарифи". Коли ще при попередньому режимі просто на певні, сфери в темі енергетики, тільки тому що вони належали братам Клюєвим, виділялися величезні кошти з бюджету. Ми зараз обрубили цю корупційну схему. І так будемо іти і далі. Насправді дуже багато робиться хороших речей. І ви в попередньому питанні сказали "яким буде для парламенту 2017 рік?" Ну те, що він буде непростим – це очевидно. Те що, знову ж таки, у нас дуже часто іноді буде визначатися емоціями, а не раціо, певні голосування чи позиція – це також очевидно, такий у нас парламент. Але я переконана, що ті, хто зараз занепокоїлися підготовкою до дочасних виборів, марно витрачають свої кошти. Краще їх витратити на доброчинність, на фронт, на допомогу переселенцям, хворих дітей, ніж на ці всі плакати, ролики і таке інше. Тому що дочасних виборів не буде.

НАШЕ ЗАВДАННЯ, ЩОБ КОЖЕН, ХТО ЗАГИНУВ ЗА УКРАЇНУ, НЕ БУВ ЗАБУТИЙ

Повертаючись до бюджетної ночі, саме під час цього бурхливого обговорення вдалося узгодити ще одне важливе рішення. Зокрема ви його узгодили з міністром оборони, з прем’єр-міністром, я маю на увазі 8 мільйонів гривень, які будуть направлені родинам нині поки що полонених наших бійців. Чи дійшли ці кошти вже до родин? Тобто тоді було прийняте рішення. Чи реалізовано?

– Ви знаєте, останній тиждень грудня мали отримати родини перерахунок. І я знаю, що родини телефонували до частин, до яких прикріплені їхні близькі люди, там пообіцяли, що це все мають зробити. Хочу вас запевнити, що от оці дні, післясвяткові, обов’язково разом із помічниками ми будемо контактувати і з родинами заручників, і з військовими частинами, щоб вони побачили по кожній родині, чи дійшли гроші. А в нас є інша ситуація, коли, наприклад, залишається ще проблема по кількох родинах, особливо, на жаль, тих, що проживають у Кропивницькому, коли внаслідок неправильних розрахунків вони не отримали певні виплати. Потім через ці розрахунки з’ясувалося, що там щось було збільшено, і намагаються там щось вираховувати – не буде цього. Ми вирішимо, ми мали розмову з міністром оборони. Там є повне розуміння, що ми маємо просто захистити родини соціально, ми маємо захистити психологічно у цих складних умовах. Я дуже сподіваюся, що в ці новорічні святкові дні кожен глава адміністрації має на своєму столі список родин загиблих, список родин зниклих безвісти, список родин заручників, що до кожного дійшов він, його представники, представники влади – вклонилися, вшанували, допомогли, занесли подарунки. От якщо цього немає, мені здається, що це навіть має стати предметом аналізу для керівництва Кабміну, щоб проаналізувати саме ставлення регіональних керівників, які найближче до тих людей, які потребують такої першочергової (уваги – 5.ua). Ви знаєте, в мене є кілька зараз таких історій, де в мами загинув єдиний син. От у Харківській області є така історія. І вона мені пише: "Мені нічого не треба, ні подарунків, нічого. В мене одна мрія, щоб у його рідному селі була названа вулиця на його честь, а на його школі була табличка. Він так любив Україну, він її любив більше, ніж свою родину. Він не тікав від армії, він пішов, він загинув. Я хочу, щоб про це знали, про це не можна забути". Вона абсолютно права. І це наше завдання, щоб кожен, хто загинув за Україну, не був забутий.

МИ НЕ МІНЯЄМО НАШІ ПРИНЦИПИ, АЛЕ ТАК САМО ВІДДАНІСТЬ ПРИНЦИПАМ МАЄ ДЕМОНСТРУВАТИ СЬОГОДНІ ЄС, ЯКИЙ ВІД УКРАЇНИ ЗАВЖДИ ВИМАГАЄ ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

І ще до одного вагомого напрямку вашої роботи і нашого спільного руху України – це євроінтеграція. Якщо вже підсумовувати 2016 рік, то Україна фактично зараз максимум, що може робити, це закликати наших європейських партнерів до того, щоб вони просто виконали свої зобов’язання. Це стосується і нашого безвізового режиму і ратифікації асоціації з ЄС. Вас хочу запитати: що переважає нині у тих високих єврокабінетах? Базові принципи, тобто виконання зобов’язань? Чи поточні внутрішні політичні чинники?

– Насправді мені здається, що дуже важливо, щоб у самому українському суспільстві правильно розуміли, що дійсно та історія, з якою ми зіштовхнулися, не пов’язана з якоюсь українською зрадою. Ми все зробили. Але, на жаль, ми зіштовхнулися з позицією, коли європейська сторона поводиться, скажімо так, не зовсім зрозуміло, м’яко дипломатично скажу, безпідставно прив’язуючи безвізовий режим до цього спеціального механізму і відтерміновуючи введення безвізового режиму. Я не можу для себе знайти пояснення цих позицій і дуже чесно говорю про це з європейськими партнерами. І для мене так само очевидно, що вся ця історія вже обернулася тим, що Європейський Союз, на жаль, втрачає довіру серед українського суспільства, а це дуже серйозно. Тобто це не означає, що українське суспільство змінює свої принципи, це не означає, що в нас щось змінюється у наших зовнішніх пріоритетах. Наш пріоритет – це євроатлантична інтеграція, наш пріоритет – це членство в ЄС, в НАТО. Ми усвідомлюємо, що це питання не сьогоднішнього дня, це питання перспективи. І ми маємо привести наші стандарти до соціальних стандартів країн ЄС, і до високих стандартів країн НАТО. Ми не міняємо наші принципи, але так само відданість принципам має демонструвати сьогодні ЄС, який від України завжди вимагає відповідальної політики – це правильно. Має бути відповідальними ЄС. Ми чудово усвідомлюємо ці ризики, які сьогодні нові виклики стоять перед ЄС – це і міграційна криза, це гібридна війна, яка хвилею цієї пропаганди, інших історій накриває ЄС. Це зростання популярності праворадикальних партій, євроскептиків, які намагаються розтягти ЄС. Це внутрішні вибори в багатьох країнах, де борються зараз, помірковані проєвропейські партії намагаються захистити вибір своїх виборців, не розхитати ситуацію. Через це певні проблеми відходять на другий план. Все це очевидно. Але немає все одно пояснення, чому Україна, яка виконала всі свої зобов’язання в рамках плану дій щодо візової лібералізації, очікує тепер вступу в дію цього спеціального механізму і тільки потім буде безвізовий режим. Немає питань, надайте нам безвізовий режим, механізм призупинення вступає в дію для всіх країн потім однаково. Я не вважаю цю політику правильною. І чесно кажучи, нашу роботу, українських депутатів, політиків я бачу в тому, щоб дуже чесно говорити про це з нашими європейськими партнерами. Дипломати не завжди можуть дозволити собі доносити певні речі в тонах не таких дипломатичних. А наше завдання говорити правду, в тому числі й передаючи суспільні настрої. Друга історія що стосується угоди про Асоціацію. Усвідомлюючи всі внутрішні ризики, які сьогодні стоять перед Нідерландами, де мають відбутися вибори, де також зростають євроскептичні настрої, немає жодного пояснення тому, що парламент спочатку ратифікував Угоду, потім відбувся референдум, і самі нідерландські політики не приховують, що не все там було просто, на цьому референдумі. Що він стосувався, в першу чергу, не так питання України, як голосували за чи проти свого ставлення до Євросоюзу євроскептики, які були більш активними. І зараз намагаються пройти цю процедуру вдруге. Але така є реальність. Я думаю, що тут є один плюс, у цій реальності. Все це нас загартовує, робить сильнішими, і все одно все це не дає нам жодного шансу схибити з правильного шляху. Ми проводимо реформи для себе, ми адаптуємо наше законодавство до європейських стандартів. Не тільки тому, що ми ратифікували угоду, а тому що це правильно, тому що це відчує на собі кожен українець. Чи йдеться про децентралізацію, чи про сферу екології, чи про гуманітарний аспект, чи про права людини – ми робимо наше законодавство більш модерним, правильним, яке має дати результат. Але при цьому ми не відмовляємося від нашого європейського вибору і стаємо сильнішими. Ми отримуємо право голосу на міжнародних майданчиках, тому що за нами правда. І ми можемо тепер європейським партнерам говорити, що тут, чесно кажучи, ми чекали від вас більш відповідальної політики і виконання вчасно взятих на себе зобов’язань.

Це така риторика, трохи незвична для України, але, напевне, дуже на часі.

– Зараз це правда, раніше ми не могли собі це дозволити, бо нас весь час як кошеня в калюжу тюкали, що ви там щось не зробили, у вас тут проблеми. Зараз ми виконали все. І тюкнути нас немає за що. І ми можемо, просто дивлячись в очі, говорити: тепер м’яч на вашій стороні поля, а українське суспільство очікує виконання вашої частини цих зобов’язань.

БІЛЕ – ЦЕ УКРАЇНА, ЧОРНЕ – ЦЕ НАШ ВОРОГ. І МИ МАЄМО РАЗОМ ОБ’ЄДНАТИСЯ В БОРОТЬБІ ПРОТИ ВОРОГА

– Пані Ірино, підсумовуючи цю розмову, і підсумовуючи рік 2016-й, що для вас особливо яскравим, позитивним і таким багатообіцяючим явищем було в цьому році? А за що найбільш прикро?

– Я вважаю, що вся наша робота…в рамках Мінської групи була дуже правильною. Я точно знаю, що ми допомагаємо нашим хлопцям на фронті, якими я пишаюся, також всі українці. Але якщо Росія не виконує своїх зобов’язань, якщо вона продовжує війну проти України, проти неї мають тривати санкції. Якщо допомогли Президенту України, нашим дипломатам утримати ці санкції – це дуже важливо. Надзвичайно емоційно важливо (дуже важко давалася кожна історія) є звільнення кожного заручника. У рамках Мінської групи нам вдалося звільнити 17 тих, хто утримувався на окупованих територіях у різний спосіб. Тому що в цих питаннях ми співпрацюємо з волонтерами, з церквами. І чесно про кожну історію можна написати колись буде велику статтю в якійсь майбутній книжці. Але головне, що ці хлопці сьогодні і жінки вдома. Нам вдалося у 2016 році витягти з російських тюрем трьох людей – це також дуже важливо, це важливе досягнення. А від чого найбільше болить? Перше – я як особисту трагедію сприймаю кожен зрив історії по звільненню заручників. Тому що коли ти вже півтора років знаєш родини, спілкуєшся з дружинами, бачиш як там діти ростуть, там є історії, коли в родинах по двоє маленьких дітей, а хтось народився вже навіть коли дружина чекала дитину, і хлопця було мобілізовано. І от він поранений потрапив у полон і не бачив свою дитину. Я це сприймаю дуже емоційно, через особисте сприйняття. Я просто хочу вибачитися перед тими родинами, які, знаю, як вони чекали цих свят, чекали, що вони зможуть зустріти разом. Ми докладали максимум зусиль. І все одно я хочу вибачитися, що сьогодні ви чекаєте ще хлопців. Звичайно, сказати, що це таке завдання на 2017 рік для всіх нас, щоб нарешті оця мрія вся наша спільна, щоб хлопці повернулися додому – збулася. Ну так само дуже ранить той розкол, який, на жаль, посилюється іноді серед українського політикуму, тому що це грає не на руку Україні. Звичайно, ми різні ідеологічно, ми займаємо різні позиції з тих чи інших питань, але нас має об’єднувати одна річ – це важливість спільної перемоги, перемоги України. І тут не може бути напівтонів, тут немає червоного, рожевого, сердець і під кофе, і я там не знаю, ще якихось вил. Тут може бути тільки одне: біле – це Україна, чорне – це наш ворог. І ми маємо разом об’єднатися в боротьбі проти ворога.

Яна Конотоп, "5 канал"

Читайте також: Геращенко не виключає приєднання у 2017 році ще однієї сторони до перемов у "Нормандському форматі

Попередній матеріал
Посол США при ОБСЄ: Агресія РФ є головною загрозою для безпеки країн ОБСЄ
Наступний матеріал
"Ключовий момент судової реформи": Порошенко підписав закон про Вищу раду правосуддя

Геращенко: Росія шантажує Україну бранцями, яких не відпускає попри домовленості

На свята посилять роботу всіх пунктів пропуску на Донбасі – Геращенко

Геращенко: Поки формується адміністрація Трампа, в Москві загострення – всіма способами намагається дискредитувати Україну

"Сценарії пишуть в Кремлі": Геращенко перелічила "абсолютно нечувані вимоги" бойовиків щодо заручників