Іван Фостій народився на Чернігівщині, у голодні 1932-33 – був п’ятирічним хлоп’ям. Але зізнається – досі до дрібниць пам’ятає, як вимирало його рідне село. Чоловік згадує – за два роки штучного голоду у Фастівцях померло більше 200 людей, жодної дитини не народилося. Його родину – порятувала корова.

Іван Фостій, свідок Голодомору 1932-1933 рр.: «Корова – це така тварина, якій треба пам’ятник поставити в Україні. Десь у Києві, на видному місці, що вона врятувала. Якби не було корови, молока, то Україна уся б вимерла від цього голоду».

Найгірше, згадує Іван Фостій, було взимку. А навесні, коли з’являлася перша трава – ставало легше.

Іван Фостій, свідок Голодомору 1932-1933 рр.: «Конюшина розова і біла – шведська називалася. Калачики появляються, ми теж їх вилущуємо і їмо. Пізніше акація почала цвісти, а липове листя – люди ходили в гаї обривали, сушили його, терли і пекли з нього коржі».

До Чернівців Іван Фостій потрапив у дорослому віці, тут працював усе життя. Нині прийшов на центральну площу міста, аби записати свої спогади для нащадків у книзі пам’яті. Двометрові аркуші паперу у ці дні розгортають у всіх великих містах України. Потому з них зберуть послання до людей, які через двадцять років вшановуватимуть соті роковини трагедії Голодомору.

Олег Пукіш, організатор акції «Послання пам’яті»: «Ми повинні, як молодь, просвітлювати, піднімати це питання до цієї проблеми. Тут не може бути ні прапорів, ні символів, тут має бути лише жалоба і пам’ять».

Охочих залишити своє послання у Чернівцях знайшлося чимало.

Чернівчани: «Для мене, як для українця, важливо, щоб незважаючи на те, хто через 50 чи 100 років буде керувати, вершити політику, захищати кордони, для мене важливо, щоб знали і пам’ятали».

Чернівчани: «Мені здається, що якщо про це писати, говорити, то це буде жити, і будуть пам’ятати».

Послання з усіх міст привезуть до Києва та виставлять на пагорбі біля Національного музею «Меморіал пам’яті жертв Голодоморів в Україні».

Людмила Григорчук, Михайло Антонюк, Андрій Піскарьов, Чернівці, 5 канал