Про те, яким був 2017 рік для українського нафтового сектору та перспективи галузі – у проекті "ЕнергоНЕзалежність" з автором та ведучим, аналітиком з питань енергетики Миколою Войтівом та Олександром Лактіоновим, експертом нафтогазового сектору.
Дрогобицький НПЗ є одним із найстаріших у світі нафтопереробних заводів (1863 рік). Враховуючи величезний потенціал нафтової галузі на сьогодні, очевидно, що український НПК (нафтопереробний комплекс) у стані стагнації. Приватні власники НПЗ не вкладають коштів у модернізацію інфраструктури заводів, натомість це впливає на якість сировини.
"Ми справді залежні від імпорту дизельного палива на понад 80%, бензину – понад 70%, щодо скрапленого газу, який використовується як пальне для автомобілів – на 75%. Це дуже високий відсоток, з них 50% залежності від Росії і 20% – від Білорусі", – зазначив експерт нафтогазового сектору Олександр Лактіонов, та додав: "За останні три роки за рахунок коштів українських громадян, які куплять білоруський бензин, який справді є якісним, ми інвестували стільки коштів в економіку Білорусі, що це дало можливість їм декілька разів модернізувати власне виробництво".
Чому ці кошти не спрямовують на модернізацію власного НПК? Хоча очевидним є те, що трейдинг нафтопродуктами приносить швидкі і високі прибутки, а інвестувати у розвиток інфраструктури потрібно значні кошти і довго чекати на отримання прибутку. Та це негативно впливає на розвиток галузі та її перспективи. Якщо б в Україні інвестували кошти у розробку та розвідку нафти, то вартість бензину була б нижчою. Оскільки Україна залежна від імпорту нафти, ціни на бензин залишатимуться європейськими та продовжуватимуть збільшуватися.
Український ринок залежний на 80% від світлих нафтопродуктів (бензин та дизельне пальне), саме стільки імпортується з Росії та Білорусі.
На початку 90-років потужність нафтопереробного комплексу становила приблизно 50 млн тонн на рік, сьогодні ця цифра становить трохи більше 2-2,5 млн тонн на рік.
У 2017 році видобули лише 2100 тис. тонн нафти, з них 1800 тис. тонн видобули державні компанії, 300 тис. тонн – приватні.
Після Великої Британії Україна посідає друге місце серед найбільших систем магістральних нафтопроводів.
Порівнюючи вартість дизельного пального та бензину тієї ж марки в Україні та Англії, було встановлено, що вартість складає за літр пального відповідно 27,95 грн та 50 грн – дизпаливо та 31,62 грн і 48,80 грн – бензин відповідно. При цьому мінімальна зарплата англійця складає 55367 грн, а українця – 3723 грн. Відповідно, українець може придбати усього 133 літри пального за свої гроші, у той час англієць на свою мінімальну платню – 1104 літри.
"Мінімальна зарплата українця на 1387% нижча, ніж в англійця. Водночас пальне в Україні дешевше, ніж в Англії, лише на 54%", – зазначив Микола Войтів.
Щоб українець міг придбати таку саму кількість пального за свою зарплату як англієць, його вартість в Україні мала б складати 3,30 грн за бензин та 3,37 грн за дизпаливо.
Щодо транспортування нафти, то загальна потужність прокачування – близько 100 млн тонн нафти на рік, на сьогодні прокачується у рік лише 16,5-17 млн тонн нафти.
Україна транспортує у Європу лише російську нафту марки Urals.
"Сьогодні, коли говорять про українську енергетику, оминають увагою нафтовий сектор, хоча насправді він має аналогічну перспективу створення доданої вартості української економіки, як і газовий та електроенергетичний сектори", – підсумував аналітик з енергетичних питань Микола Войтів.
2018 рік має велику перспективу успадкувати стагнацію нафтової галузі, яка мала місце у 2017 році, проте за правильного менеджерування є також усі можливості реформувати галузь. Які перспективи та можливості українського нафтового сектору – про це детальніше у програмі.
Текст підготувала редактор програми "ЕнергоНЕзалежність" Наталія Чурікова
