Червоноград, Львівщина. Шахтарське місто на заході України, яке в буремні часи війни переживає ще й важливі перетворення: вирішує, яке майбутнє обрати
Пан Ярослав працював на одній із тутешніх шахт. Каже відверто: у розвиток видобутку вугілля не вірить.
"А вони не можуть продовжувати працювати. Їхнє життя вже закінчилося, цих шахт. Вони були розраховані на 40-50 років. Моя така думка, що то не залежить від чиїхось примх, що хтось захотів і закрив на замок ці копальні", – вважає місцевий житель.
Пані Любов пропрацювала на копальні 11 років, тепер там роботу має її син. Жінка не бачить майбутнього Червонограду без шахтарського ремесла.
"Люди не матимуть, де працювати. Одні ті шахти тут і допомагали. Я розумію, можливо, вони себе не виправдовують, але треба подумати про людей", – переконана вона.
Червоноград – це один із центрів видобування вугілля на заході України. У цій громаді є кілька шахт. Вони входять до найменшого в державі Львівсько-Волинського вугільного басейну.
"У нашій громаді є п'ять шахт, одна шахта є у сусідній громаді. І також є шахти, які закрилися попередньо. Це, зокрема, Перша Великомостівська", – розповів міський голова Червонограду Андрій Залівський.
Великомостівську копальню саме ліквідовують. Частину колективу перевели на інші шахти, дехто з працівників вийшов на пенсію. Копальня потрапила до проєкту справедливої трансформації вугільних регіонів. Україна реалізовує його, навіть попри повномасштабну війну росії.
"Насамперед – це підготовка території до того моменту, коли відбудуться структурні зміни, зокрема, закриття більшої кількості шахт. Для того, щоб ми були готовими до прийняття нових бізнесових ідей, інвестицій, новацій і ця територія могла жити, коли буде відмові від викопного палива", – додав Андрій Залівський.
Вуглевидобуток у цій громаді – це 6 тисяч шахтарів, а ще – чверть доходів бюджету. Але водночас це ще й чимало нерозв'язаних проблем: борги, занедбані й забруднені території. У Червоноградській громаді багато планів, шукають альтернативу шахтарському промислу. Серед ідей – будівництво індустріального парку. А ще – у місті прагнуть спорудити сонячні електростанції та накопичувачі енергії. Громада хоче стати одним із центрів чистої зеленої енергетики. А досвід трансформації шахтарських країв Україна переймає у Німеччини. Ще у 1950-х у цій державі було 600 тисяч шахтарів. Видобуток зосереджувався у Рурському вугільному басейні. Тепер копалень там немає взагалі.
"Ми намагаємося вивчити німецький досвід, а потім подивитися, що ми можемо адаптувати до українських умов. Країни дуже різні, але є й спільні знаменники. У Німеччині процес справедливого переходу розпочався вже кілька десятиліть тому, тож це справді довготривалий процес, але ми бачимо позитивні результати. Наприклад, у західних регіонах Німеччини, історично вугільних регіонах, занедбані вугільні шахти були перетворені на культурні центри, туристичні центри, трансформувалися центри міст. Ми також бачили, що там були великі інфраструктурні проєкти, які принесли нові робочі місця, наприклад, у сфері послуг. Також дослідницькі центри та університети, які розташували там, щоб створити нові робочі місця", – пояснила директорка проєкту "Справедлива трансформація вугільних регіонів та зелене відновлення енергетичного сектору України" GIZ Міріам Фаульветер.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.
Видобуток вугілля в Україні останні 10 років переживає кризу. Частина шахт ще з 2014 року в російській окупації. А з повномасштабним вторгненням багато копалень опинилися на лінії фронту чи під постійними обстрілами. Зокрема, підприємства найбільшого у державі Донецького вугільного басейну. Тому про трансформацію цих регіонів поки неможливо навіть і говорити. Україна взяла курс на відмову від використання вугілля для виробництва світла. На державних теплових станціях це мають зробити до 2035 року. А от на приватних трохи пізніше – до 2040-го. І змінювати плани український уряд не хоче.
"Ми активно працюємо з усіма енергетичними компаніями, з урядом, з Радою національної безпеки та оборони щодо заміни або перепрофілювання тих об'єктів генерації (виробництва) електроенергії, які досі використовують вугілля. Я думаю, що до 2035 року у нас ще є час", – пояснила заступниця міністра енергетики України Світлана Гринчук.
У шахтарських профспілках такі плани уряду нищівно критикують. Вимагають більше уваги до галузі.
"У ЄС ситуація зовсім інша, ніж в Україні. Там дуже давно вкладали великі кошти у зелену енергетику і це все збалансоване. В Україні стан війни й обмежені можливості постачати вугілля з-за кордону. Торік на підтримку галузі уряд запланував близько 2 млрд грн, а цього року – всього 200 млн. Але ж вугілля потрібне не лише в енергетиці, але для металургії, для населення", – переконаний голова Незалежної профспілки гірників України Михайло Волинець.
Поступово готуються до повної відмови від вугілля і власники теплових станцій: як приватних, так і державних. Скажімо, "Центренерго" вивчає можливості замінити вугілля на біопаливо. У цьому є перспектива, – підтверджує і компанія-оператор української енергомережі.
"Нам потрібно в системі сумарно: близько 1,1 ГВт нових ТЕС на біогазі/біопаливі. Близько 1,4 ГВт високоманеврових потужностей на природному газі. Мінімум 0,8 ГВт систем накопичення енергії, які можуть видавати збережену енергію протягом 2-4 годин, тим самим додатково підтримуючи безпечну роботу енергосистеми в періоди ранкового та вечірнього максимумів споживання", – повідомила пресслужба "Укренерго".
Але такі плани дорого коштують: Україна потребує $6 млрд інвестицій впродовж наступних 10 років.
"Я думаю, що може трапитися так, що ми відмовимося від вугілля ще раніше. Чому? Тому що останні інтенсивні атаки російськими ракетами та дронами значним чином сфокусовані саме на генерації, яка працює на вугіллі", – констатує членкиня комітету Верховної Ради з питань енергетики Інна Совсун.
"Кількість пошкоджених об'єктів починає бути схожою на минулу зиму", – додав голова правління "Укренерго" Володимир Кудрицький.
Суцільне згарище, завали і жодного живого місця. Так тепер виглядає одна з українських теплових станцій, назву якої озвучити не можна з огляду на безпекову ситуацію. По ній прилетіло кілька разів.
"Оце все горіло. Люди, оператори – знаходилися саме тут. Ось їхні крісла. Точніше те, що залишилося від крісел. Ось тут вони сиділи", – розповів працівник теплової електростанції Олександр.
Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
Масована російська атака завдала значної шкоди тепловій енергетиці. Приватна компанія ДТЕК втратила 80% генерувальних потужностей. Пошкоджено чи зруйновано 5 із 6 теплових станцій. Втрати державного "Центренерго" схожі: 85% потужностей, але це загалом з 2014 року. І це породило важливу дискусію: а чи потрібно Україні відновлювати ці ТЕС? Перед державою постав непростий вибір. Бо близько чверті від усієї електроенергії в державі виробляли саме вугільні станції. І їхню частку тепер треба замінити.
"Останні удари по енергетиці були дуже потужними, вони були найбільш масштабними за наслідками, ніж ті, що ми бачили 2022 року. Думаю, що половина теплової генерації, яка була у нас восени – пошкоджена тепер. Частка теплової генерації у нас знизиться радикально, навіть якщо не буде обстрілів", – підкреслила експертка з енергетичної безпеки DiXi Group Олена Лапенко.
Яке паливо може стати альтернативою вугілля? У найближчій перспективі уряд планує залучати до виробництва світла малі газові установки. Їх важко назвати екологічними. Втім коли на кону виживання країни – варіантів для дій не багато. Мала генерація дозволить вирішити кілька проблем: вона стане важчою ціллю для російських ракет, допоможе уникнути масових відключень світла. І що теж важливо – балансувати систему. Тобто, за потреби, відносно швидко збільшувати чи зменшувати виробництво електроенергії. Втім довготривалий план держави залишається незмінним – це повна декарбонізація.
Енергетичний мікс України і так непоганий на тлі інших європейських країн. Частка так званої чистої енергії у нашій державі складає понад 70%. Сюди, скажімо, входять атомні станції, ГЕС та відновлювальні джерела енергії. До прикладу, в Італії ця цифра удвічі менша – лише 35%.
Але проблема в іншому: українські теплові електростанції надто старі й надзвичайно шкодять довкіллю. За показниками викидів Україна входить до десятки найбільших забруднювачок Європи. І це має наслідки.
"Якщо дивитися на статистику викидів вуглецю, пилу, всіх шкідливих речовин, то наші вугільні електростанції найбрудніші у Європі. Ми допомагали нашим фінським колегам робити дослідження у 2021 році про конкретний вплив на здоров'я населення від викидів. І вони показали, що через роботу наших застарілих ТЕС, були додаткові 5 тисяч смертей в Україні і прилеглих країнах. 3 тисячі припали саме на Україну, найбільше потерпали Київська, Донецька, Львівська та Івано-Франківська області", – розповів керівник відділу енергетики ГО "Екодія" Костянтин Криницький.
Особливо активно енергетичний мікс України почав зазнавати змін з 2018 року. Частка вугілля падала, натомість атомні, гідро- та сонячні станції почали нарощувати виробництво. Але процес зростання потужності відновлюваних джерел енергії загальмувало повномасштабне російське вторгнення. Бо головні потужності, наприклад, сонячних та вітрових станцій були на півдні України. А там відбувалися чи й тривають тепер активні бойові дії.
- Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
"Ми взяли тренд на розвиток сонячної енергетики, вітрової та біоенергетики. Без балансувальних потужностей це робити неможливо. А вугільна генерація саме і балансує нашу енергосистему. Вона поступово буде витіснятися як відновлюваними (зеленими) джерелами енергії. І грати роль балансування системи можуть системи накопичення енергії", – переконаний директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко.
Україна навіть у час повномасштабної війни з росією підтримує світовий тренд з декарбонізації енергетики. Що є цілком реальною ціллю для нашої держави. Крім того, у такій непростій справі Україна може брати приклад із найближчих сусідів. Наприкінці березня у Словаччині припинила роботу остання вугільна теплова станція. Ера твердого палива для виробництва світла там припинилася. Що, безумовно, чекає і на Україну.
Сергій Барбу, Микола Довгий, Анастасія Ярмоловська, "5 канал"