Колумбійський прозаїк, журналіст і громадський діяч, він став лауреатом Нобелівської премії з літератури у 1982 році та визнаним майстром магічного реалізму. Його творчість стоїть поряд із такими іменами, як Хорхе Луїс Борхес, Маріо Варгас Льйоса та Хуліо Кортасар, повідомляє "Дивогляд".
Життя та творчий шлях
Габрієль Гарсія Маркес народився 6 березня 1928 року в містечку Аракатака, що на півночі Колумбії. Дитинство він провів під опікою бабусі й дідуся, які наповнили його світ історіями, легендами та народними переказами, що пізніше стали невід’ємною частиною його літературного стилю.
У 1940 році юний Маркес переїхав до Боготи, де вступив до єзуїтського коледжу, а згодом за наполяганням батьків став студентом юридичного факультету Національного університету Колумбії. Однак адвокатська кар’єра його не приваблювала. Вже на третьому курсі він покинув навчання та вирішив присвятити себе журналістиці та літературі.
Свою письменницьку кар'єру Маркес розпочав із роботи в пресі. У 1950 році він почав писати статті для місцевого видання "Ель Херальдо", а пізніше публікував кіноогляди й аналітичні матеріали у столичних виданнях. Він також працював кореспондентом у різних країнах – Італії, Франції, Іспанії, США та на Кубі, що дало йому змогу зануритися в політичні й культурні реалії світу.
Літературна спадщина
Гарсія Маркес дебютував у літературі з романом "Опале листя" (1955), який започаткував цикл творів про вигадане містечко Макондо. Ця магічна місцевість стала символічною сценою для багатьох його історій, включно з романом "Сто років самотності" (1967), який приніс йому світову славу та премію Ромуло Гальєгоса у 1972 році.
Його творчість охоплює низку інших важливих романів:
- "Полковнику ніхто не пише" (1961) – роздуми про самотність і надію;
- "Лиха година" (1966) – політичний роман про репресії та страх;
- "Осінь патріарха" (1975) – алегорія диктатури;
- "Хроніка оголошеної смерті" (1981) – майстерне поєднання репортажу та художньої літератури;
- "Кохання в час холери" (1985) – одна з найвідоміших романтичних історій світової літератури;
- "Генерал у своєму лабіринті" (1989) – історична реконструкція останніх днів Симона Болівара.
Окрім романів, письменник залишив багатий спадок короткої прози, серед яких особливо виділяється збірка "Похорон Великої Мами" (1962).
Останні роки
Наприкінці 80-х років Маркес довідався про свою серйозну хворобу – рак легенів, який він зумів тимчасово побороти після складної операції. Проте згодом у нього діагностували лімфому. Попри проблеми зі здоров’ям, він продовжував писати та видавати нові твори, серед яких автобіографічна книга "Жити, щоб розповісти про життя" (2002) та збірка есе "Я тут не для того, щоб говорити промови" (2010).
17 квітня 2014 року Габрієль Гарсія Маркес помер у своєму будинку в Мехіко у віці 87 років. Його літературна спадщина назавжди залишилася в серцях читачів усього світу, а його книги продовжують відкривати нові покоління.
Маловідомі факти про Габрієля Гарсія Маркеса
Подорож до СРСР та несподіване знайомство з Україною
У 1957 році молодий Маркес прибув до Радянського Союзу як кореспондент для висвітлення Московського фестивалю молоді та студентів. Проте першим містом, яке він побачив, був не Київ чи москва, а маленьке українське містечко Чоп. Тут він провів близько п’яти годин, спостерігаючи за життям звичайних людей. Враження від цієї подорожі згодом знайшли своє відображення в його есе "СРСР: 22 400 000 квадратних кілометрів без жодної реклами кока-коли".
Страх перед авіаперельотами
Попри активну журналістську та письменницьку діяльність, що вимагала подорожей по всьому світу, Маркес категорично не любив літати літаками. Він уникав авіаперельотів, коли це було можливо, віддаючи перевагу наземному транспорту.
Ранні стосунки з "нічним життям"
В одному зі своїх інтерв'ю Маркес зізнався, що вперше пізнав близькість із жінкою у 13 років, і з того часу у нього встановилися довірливі стосунки з представницями цієї професії. Він неодноразово зупинявся в публічних будинках під час подорожей, що, ймовірно, надихнуло його на створення деяких літературних персонажів.
Готовність пожертвувати всім заради мистецтва
Коли Маркес працював над своїм шедевром "Сто років самотності", він вирішив повністю присвятити себе творчості. Він залишив оплачувану роботу, заклав власний автомобіль і відмовився від будь-яких сторонніх заробітків, аби не відволікатися від написання книги. Під час роботи він заклав автомобіль, а коли прийшов час відправляти рукопис видавцеві, грошей на це не вистачило. Довелося закласти ще й побутову техніку дружини – фен та міксер. Це рішення, хоч і спричинило фінансові труднощі, стало ключовим у його письменницькій кар’єрі.
Визнання на світовому рівні
У 1982 році Маркес став першим колумбійцем, який отримав Нобелівську премію з літератури. Нагороду йому вручив король Швеції, і цей момент став знаковим не лише для письменника, а й для всієї латиноамериканської літератури.
Пильна увага спецслужб
З 1967 по 1985 рік за Маркесом стежила влада Мексики через його контакти з комуністичними лідерами. Його зв’язки з Кубою та політичні симпатії викликали підозри, і влада ретельно відстежувала його діяльність.
"Фейкові" смерті
ЗМІ неодноразово помилково повідомляли про смерть Маркеса ще за його життя. Відомий своєю іронією, письменник сприймав це з гумором, навіть жартома коментуючи свої "чергові похорони" в інтерв’ю.
Вартість інтерв’ю
З останніх десятиліть життя Маркес уникав розмов із журналістами. Його рідкісні інтерв’ю коштували чималі гроші – за півгодини розмови письменник вимагав 50 тисяч доларів.
Війна з піратами
Коли у 2004 році Маркес працював над книгою "Згадуючи моїх сумних повій", рукопис був викрадений і нелегально поширений. Щоб випередити піратські копії, письменник терміново змінив фінал твору. Це не лише завдало збитків піратам, а й зробило офіційний наклад бестселером.
Габрієль Гарсіа Маркес залишив після себе не лише геніальні твори, а й багато загадкових і захопливих історій зі свого життя, які продовжують цікавити читачів у всьому світі.
Цитати
- Легко здобуте щастя не може тривати довго.
- Якщо ти любиш щось – відпусти. Якщо воно твоє, воно повернеться.
- Немає ліків, які могли б вилікувати те, що може вилікувати щастя.
- Ніколи не переставай усміхатися, навіть коли тобі сумно: хтось може закохатися у твою посмішку.
- Не витрачай час на людину, яка не прагне провести його з тобою.
- Не плач, тому що це закінчилося. Усміхнися, тому що це було.
- Життя – це не ті дні, які минули, а ті, які запам’ятались.
- Справжній друг – це той, хто триматиме тебе за руку і відчуватиме твоє серце.
- Для цілого світу ти можеш бути лише людиною, але для однієї людини ти можеш бути цілим світом!
- Але якщо вони двоє і навчились чомусь, то лиш тому, що знання і мудрість приходять до нас з роками, коли вже непотрібні.
- Жодна людина не заслуговує на твої сльози, а ті, хто заслуговують, не змусять тебе плакати.
- Можливо, Бог хоче, щоб ми зустрічали не тих людей до того, коли ми зустрінемо ту єдину людину. Щоб, коли це станеться, ми були вдячні.
- Тільки тому, що хтось не любить тебе так, як тобі хочеться, не означає, що він не любить тебе всією душею.
- Люди, наскільки не праві, думаючи, що коли вони старіють, то перестають любити: навпаки, вони старіють, тому що перестають любити.
- Треба прислухатися до голосу дитини, якою ти був колись і яка існує ще десь всередині тебе. Якщо ми прислухаємося до дитини всередині нас, наші очі знову заблистять. Якщо ми не втратимо зв'язок із цією дитиною, то не розірветься і наш зв'язок із життям.
Раніше ми розповідали про те, як і кого кохали українські письменники.
Поки на нашій землі війна, навіть "Дивогляд" – це не про котиків і пандочок, а про перемоги нашого війська! Наш Telegram – Дивогляд 5.UA.
