Його вважають засновником соціально-психологічного роману у французькій літературі, а його твори стали невід'ємною частиною світового літературного спадку. Про цю видатну особистість розповість "Дивогляд".
Життєвий шлях
Анрі-Марі Бейль народився 23 січня 1783 року в місті Гренобль у родині заможного адвоката. Мати майбутнього письменника померла, коли він був ще дитиною, тож його вихованням займався дід, який мав зв’язки з багатьма видатними літературними діячами того часу. Хоча Анрі провів у школі лише три роки, він самостійно вивчав математику, філософію та логіку, розвиваючи аналітичні здібності, які пізніше знайшли відображення у його творах.
У 1799 році юний Бейль вирушив до Парижа з метою продовжити освіту. Однак плани швидко змінилися: захоплений ідеями Наполеона, він добровільно вступив до армії. Військова служба стала значущим періодом у його житті, який вплинув і на його літературний стиль. Після двох років служби Анрі тимчасово залишив армію і вирушив до Парижа з мрією стати письменником. Проте у 1805 році він знову повернувся до військової служби, цього разу як військовий чиновник.
Наполеонівська епоха, росія та літературний старт
Під час служби в армії Наполеона Стендаль багато подорожував Європою – від Австрії до Німеччини та Італії. Він став свідком ключових історичних подій, зокрема Бородінської битви та пожежі в москві. Хоча Анрі ніколи не брав безпосередньої участі в боях, його спостереження за війною пізніше знайшли відображення у його літературних творах.
Коли наполеонівська армія зазнала поразки, Стендаль вирішив залишити службу і переїхав до Італії, яка стала його натхненням на довгі роки. Саме там він почав активно писати. Його перші праці включали подорожні нотатки "Рим, Неаполь і Флоренція в 1817 році" та мистецтвознавчу працю "Історія живопису в Італії". Проте політична нестабільність змусила його повернутися до Франції.
Літературна кар'єра
У Франції Стендаль почав публікувати свої твори під псевдонімом, адже боявся негативної реакції з боку влади. У 1820-х роках він створив кілька визначних творів, серед яких "Ваніна Ваніні" та "Арманс". Проте справжній прорив у літературі стався з публікацією його роману "Червоне і чорне" в 1830 році. Цей твір став шедевром, який увічнив ім’я Стендаля в історії літератури.
Попри літературний успіх, матеріальне становище письменника залишалося складним, а його погляди на життя – песимістичними. У 1830 році він почав працювати на державній службі, ставши консулом Франції. Ця посада дозволила йому забезпечити стабільний дохід, але не припинити літературну діяльність. У цей період він написав такі значні твори, як "Люсьєн Левен" та "Життя Анрі Брюлара".
Останні роки
23 березня 1842 року Стендаль, ідучи вулицею, раптово втратив свідомість. Через кілька годин після цього він помер. Ймовірною причиною смерті став розрив аневризми аорти. Своєю творчістю Стендаль залишив глибокий слід у світовій літературі, а його романи й досі захоплюють читачів своєю психологічною глибиною та реалістичними характерами.
Стендаля пам’ятають не лише як великого письменника, а й як людину, яка вміла тонко аналізувати життя і людську природу. Його твори – це безцінна спадщина, яка надихає нас досі.
Цікаві факти
- Погляди на релігію
Стендаль був переконаним атеїстом. Він не вірив у бога, релігійні догми чи загробне життя. Церкву та її вплив на суспільство він сприймав як одну з найжахливіших форм деспотизму. Така неприязнь зародилася ще в дитинстві, коли його змушували читати Біблію, що залишило неприємний слід на все життя.
- Його підхід до письменництва
Стендаль мав власну філософію щодо літератури. Він вважав, що справжній письменник повинен бути незалежним від думки критиків. Його слова стали своєрідним маніфестом:
"Письменник не повинен думати про критику, як солдат не повинен думати про госпіталь"
На початку своєї творчої кар’єри Стендаль змушений був писати велику кількість найрізноманітніших текстів: життєписи, дорожні нотатки, мемуари, путівники. Така праця давала йому можливість заробляти, але відбирала час на створення масштабних художніх творів.
- Важка хвороба
У молодості Стендаль заразився сифілісом – хворобою, яку в ті часи ще не вміли лікувати. Письменник боровся із недугою, приймаючи препарати ртуті та йодид калію, однак ці ліки мали безліч побічних ефектів і погіршували його стан. Через прогресування хвороби останні роки життя він змушений був диктувати свої твори, оскільки фізично писати ставало дедалі важче.
- Кумири та джерела натхнення
Стендаль захоплювався творчістю Мольєра, якого вважав своїм літературним ідеалом. Його найвідоміший роман "Червоне і чорне" був натхненний реальним випадком, описаним у кримінальній хроніці однієї газети. Це доводить, що Стендаль умів знаходити у повсякденному житті сюжетні лінії, які ставали основою для його неперевершених романів.
- Особисте життя та характер
Сучасники описували Стендаля як дотепного та веселого чоловіка. Однак, у періоди важких життєвих обставин, він страждав від депресії, переписував заповіти та навіть малював пістолети на полях своїх рукописів. Його внутрішній стан завжди перебував у напрузі, що, можливо, й додавало глибини його творам.
- Слово "турист" і синдром Стендаля
Цікавий факт: саме завдяки Стендалю слово "турист" увійшло до загального вжитку. Воно з’явилося після публікації його твору "Записки туриста". Також на честь письменника названий синдром Стендаля – психосоматичний стан, коли людина, побачивши надзвичайно гарний витвір мистецтва, впадає в стан захоплення чи навіть ступору. Цей стан базується на враженнях, які письменник переживав, відвідуючи художні галереї.
- Втрачені рукописи
Під час Наполеонівського походу 1812 року Стендаль втратив частину своїх рукописів, які загинули під час переправи через одну з річок на росії. Ця втрата стала для нього великою трагедією, адже він ретельно працював над своїми текстами.
Цитати з роману "Червоне і чорне"
- Якщо закохані далеко один від одного і якщо вони удвох дивляться на небо, то значить, що вони разом.
- Слово дано людині, щоб приховувати свою думку.
- Не забувайте велике правило нашого століття: завжди будьте повною протилежністю тому, чого від вас чекають.
- Росіяни старанно копіюють французькі звичаї, тільки відстаючи років на п’ятдесят.
- Один англійський мандрівник розповідає про те, як він дружив з тигром; він виростив його, пестив його, але завжди тримав у себе на столі заряджений пістолет.
- Підозрювати, що ваш суперник коханий, – це нестерпно, але чути з вуст жінки подробиці цієї любові – це воістину верх мук.
- Любов – це просто випадковість у житті, але така випадковість можлива тільки для високої душі.
- Хіба дорога стає гірше від того, що по краях її в огорожі стирчать колючки? Подорожній іде своєю дорогою, а злі колючки нехай собі стирчать на своїх місцях.
- Варто тільки людині зробити дурість, як вона намагається негайно ж послатися на свої добрі наміри.
- "Найгірша з мук у в’язниці – це неможливість замкнути свої двері", – подумав він.
Раніше "Дивогляд" ділився 10 легендарними цитатами письменника Гюстава Флобера, якого судили за аморальність.
Поки на нашій землі війна, навіть "Дивогляд" – це не про котиків і пандочок, а про перемоги нашого війська! Наш Telegram – Дивогляд 5.UA.
