Майже 2 місяці в бункерах "Азовсталі" і понад 150 днів полону й нелюдських випробувань. Медсестра 555-го військового госпіталю Валентина Пащенко за цей час навчилася зашивати рани та ставити катетери. При цьому їсти менше 100 грамів їжі на добу, пити кілька ковтків води і не впадати у відчай. Цей час вона жила думками побачити донечку, яку 24 лютого дивом вдалося вивезти з рідного Маріуполя. Історія Валентини Пащенко – в сюжеті журналістки "5 каналу" Вікторії Ковальової.
На зустріч зі знімальною групою поспішає молода, усміхнена й привітна жінка. Нині день військової медсестри Валі Пащенко розписаний до хвилин. Огляд у лікарів, заняття з психологом і обов'язковий ритуал – дзвінок 3-річній донечці. З нею в розлуці вона понад пів року.
"24 числа тривога. Нас викликали в госпіталь. Відтоді, з 24 числа, дитину я не бачила. У мене тоді батьки були, і вони забрали дитину до себе в Пологи Запорізької області і все", – згадує медсестра військового шпиталю Валентина Пащенко.
Валентина служила в 555-му госпіталі в Маріуполі. Коли розпочалася повномасштабна війна, жінка мала шанс повернутися у відпустку з догляду за дитиною. Саме це пропонували її керівники. Проте вона відмовилася. До госпіталю масово прибували поранені, яким була потрібна допомога. Валя розуміла: медикам не вистачає рук. Тому залишилася.
"Я не залишила свою роботу. Може, якось сподівалась, що це пару днів побуде, як було в 2014-му, але ні. І потім почали бомбити просто по госпіталю. По лікарні. Потім ми знову приїхали до себе в госпіталь. І нам дали вибір командири. Або поїхати на "Азовмаш", або на "Азовсталь", – каже медсестра військового шпиталю Валентина Пащенко.
Валентина прожила в одному з бункерів "Азовсталі" майже 2 місяці. Каже, попри обстріли і страх загинути, цей час залишив незабутні спогади.
"Тяжкохворі та поранені. Це зовсім інше життя. Таке враження, ніби війна війною, а у нас знизу інший світ. Нас було всього там пару медсестер. Особисто я навчилася бути в ролі хірурга. Пару разів зашивала брову, щоку зашивала. Як для медика – це хороша практика. Мені всього 25. І я такого не бачила. І я навчилася і катетери ставити, і підключички, і перев'язки. Бачили ми багато", – розповідає медсестра військового шпиталю Валентина Пащенко.
Інформація з фронту майже не доходила, але вони шалено вірили в те, що Маріуполь вдасться відстояти. Проте дива не сталося. 18 травня за наказом президента, військові, які утримували "Азовсталь", здалися в полон.
"Це було найстрашніше, що може бути. Це дорога ганьби, ми так її називали. Був дощ, була погана погода. Тут стоїть інша сторона, починають нас ображати, проводять огляд. Це якось непристойно було, тому що чіпали сильно, оглядали. Речі дивилися. Нам спочатку обіцяли, що можна зі своїми спальниками, мильне можна своє взяти. Але на блокпосту, де були руські, у нас це все забрали", – розповіла медсестра військового шпиталю Валентина Пащенко.
Далі жінка потрапила до колонії в Оленівці. Там разом із нею в 6-місній камері жили ще 27 дівчат. Валентина згадує: не вистачало ні місця, ні їжі, ні навіть повітря. Проте вони трималися як могли.
"Ми читали книжки з дівчатами. Намагалися не падати духом якось, але не виходило. Тому що нам постійно слідчі на допитах говорили, що Україна не хоче нас обмінювати. От ви такі. Ви вже не побачите ні дітей, ні батьків", – каже медсестра військового шпиталю Валентина Пащенко.
Про доньку, чоловіка і батьків Валентина увесь цей час нічого не знала. Мріяла бодай про телефонний дзвінок. Окупанти дозволяли дзвонити рідним лише за інтерв'ю російським пропагандистам із наклепом на Україну та Збройні сили. На те Валя не погоджувалася. Коли дівчат з Оленівки почали етапувати, Валентина не вірила, що все завершиться обміном. 17 жовтня Валя і ще 107 полонених жінок повернулися в Україну.
"Коли ми приїхали в Україну – я не знаю, як це сказати. Тебе зустрічає все твоє командування, яке залишилося тут. Зустрічають тебе з квітами. Нам видали телефони, ми подзвонили. Я подзвонила чоловіку і сказала: "Пащенко Артем Миколайович?". Він каже "так". "Це Пащенко Валентина Сергіївна! Я в Україні!" – розповідає медсестра військового шпиталю Валентина Пащенко.
Нині Валентина проходить реабілітацію, після якої планує повернутися до служби. Мріє продовжити навчання, стати військовим лікарем і вже в новому статусі повернутися до рідного вільного Маріуполя. За це бореться не лише вона. Чоловік, сестра та мама Валентини теж військові.
Вікторія Ковальова, Олександр Пронський, Дніпро, "5 канал"
Читайте також: "Ми були готові померти": захисник Маріуполя розповів про жахи полону та перебування на "Азовсталі"
Нагадаємо, Україна змогла повернути з російського полону низку захисників Маріуполя.
Як повідомляв 5.ua, Катерину Поліщук, більш відому як "Пташка" з "Азовсталі, визволили з російського полону.
Нагадаємо, засуджених до страти в так званій "днр" трьох іноземних добровольців визволили – за сприяння Саудівської Аравії.
Як повідомляв 5.ua, Єрмак підтвердив інформацію, що українських військових було обміняно на кума путіна – віктора медведчука.
Також, п'ятеро командирів полку "Азов" перебуватимуть у Туреччині до кінця війни під протекцією Ердогана.
Нагадаємо, серед 215 українських захисників, яких шляхом обміну було визволено з російського полону, були воїни, що пережили влаштований росіянами теракт в Оленівці.
Також, опубліковано список усіх визволених з полону оборонців.
Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
Дивіться відео за темою:
Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.
