У глядацькій залі військової частини, де зазвичай проходять концерти, тепер зустрічають кримських військових.

Мемет – корінний кримський татарин. Україні служив у Севастополі. Там залишив двох синів і дружину – болить.

"Не просто наворачивались слезы, больно было смотреть, как дети рыдают. Уже звонили, говорят – папка, забирай нас уже быстрее", – розповідає капітан Мемет Уркумєтов.

Світлини своєї донечки показує і ця сім'я. Між ними сотні кілометрів: дитина – ще в Криму у бабусі, а батьки-військовики – у столиці. Але всі неприємності – вже позаду.

"Выехали за пределы России – аж дышать легче стало, везде эти флаги российские, напрягает", – ділиться старший солдат Сівіля Уркуметова.

А майор Мустафа Уркуметов певен: "Нам деваться некуда, это наша земля родная, все равно туда вернемся".

А Євгенія не встигла Розписатися із чоловіком через окупацію півострова. Тепер їй байдуже, де пройде церемонія – аби лише бути разом із коханим воїном. Жінка із жахом пригадує ті самі кримські ночі: "Тяжело морально, когда говорит – спит с автоматом и не знает ни команды, ничего – это очень тяжело".

Тут, у столиці, щойно з потягу – військових оформлюють: приймають документи і особисті дані.

Далі направляють на службу – вже на материкову частину країни. Новий регіон – не завжди за проханням, втім – на поступки йдуть.

За своїх колег і побратимів переживають і столичні військові. Кажуть, ледь всиділи на місці під час окупації.

Допоки не визначаться із новим місцем служби, кримських військових розселяють під Києвом. Опісля вирішуватимуть, як перевезти на материк і їхні родини. Вони вже рахують дні до зустрічі із близькими. Але присяга – понад усе.

Євгенія Таганович, Сергій Клименко, 5 канал.