Впродовж останніх 12-ти років область і її центр – це опора української держави. Та в березні 2014 року у Дніпро ледь не прийшов "русскій мір". Врятувати місто-мільйонник змогли дніпряни, які провели блискучу спецоперацію, не залишивши ворожим диверсантам шансів. Як вдалося зруйнувати плани агресора та чому ми зараз можемо навчитися з успіху 12-річної давнини?
Бастіон Сходу
10 березня у Генштабі ЗСУ заявили про звільнення майже всієї території Дніпропетровської області, окупованої росіянами починаючи з літа 2025 року. Наразі під контролем окупантів залишається три населені пункти регіону, за які ще тривають бої, – розповів керівник Головного оперативного управління Генштабу ЗСУ генерал-майор Олександр Комаренко.
Не секрет, що Дніпропетровщина (Січеславщина) та, зокрема, місто Дніпро мають стратегічне значення для української оборони. На цьому регіоні тримається логістика підрозділів ЗСУ, що стримують росіян як на Донбасі, так і на Півдні. Одночасно це робить його найбажанішою ціллю для ворога. Ще навесні 2022 року росіяни наступали на Кривий Ріг, проте були відкинуті в ході Херсонського контрнаступу. Ще раніше, на початку російсько-української війни у 2014 році, Кремль готував для Дніпра долю одного з осередків так званої "русскої вєсни".
Тоді, коли українська влада була ослаблена, над містом нависла реальна загроза гібридної окупації. Московські диверсанти та їхні місцеві посіпаки навіть встигли почепити тут путінський триколор, проте, як відомо, на відміну від Донецька та Луганська, Дніпро встояло перед ворожою навалою.
Відтоді і до сьогодні – вже 12 років – Дніпро – це брама життя для українських воїнів, форпост української державності. Через нього проходив шлях на Схід, де українські воїни зустріли першу навалу агресора на Донеччині та Луганщині. Туди прямували та продовжують прямувати десятки тисяч військових. Яке ж диво врятувало Дніпро у 2014 році та зберегло його для України? Подробиці розповідає документальний фільм "Олександр Петровський: Битва за Дніпро", що вийшов у 2017 році.
План Кремля
Взимку 1919 року, під час російсько-української війни столітньої давнини, російські большевики захопили Дніпро (тоді Катеринослав) після важких триденних вуличних боїв. Ця локальна поразка армії Української Народної Республіки (УНР) швидко переросла в справжню катастрофу. З району Кременчука-Катеринослава большевики вдарили на Бірзулу-Жмеринку, відрізавши Київ від Чорного моря. Так почався кінець української державності. Вже 6 лютого ворог окупував столицю УНР.
У 2014 році агентура російської федерації в Україні діяла так само.
За словами дніпрянина, колишнього народного депутата Дениса Дзензерського, "якщо б вона (Дніпропетровська область) розхиталась і відійшла, то ні в Донецьку, ні в Луганську не треба би було нічого робити. Запоріжжя, Миколаївщина, Одеса, Харківщина, – вони автоматично відходять бозна-куди".
Навесні 2014 року Кремль робив ставку на заколот у Дніпрі. Про це свідчить хронологія "русской вєсни". Якщо у Криму російський прапор над урядовими будівлями вивісили 27 лютого 2014 року, то над Дніпропетровською міською радою вже за кілька днів – 1 березня. Це сталось раніше, ніж у Донецьку. Там прапор агресора над Донецькою ОДА виставили лише 9 березня.
Вже 1 березня українське Дніпро мало провалитись в небуття "русского міра". Оскаженілий натовп сплюндрував народний меморіал Героям Небесної сотні. Намет активістів Майдану підпалили. Тисяча колаборантів під охороною озброєних бойовиків влаштувала у місті погроми. Українські прапори зривали, били перехожих та журналістів.
Кілька людей отримали тяжкі травми. В районі Ігрень вивісили розстрільні списки прихильників Майдану. Так званий "Комітет солдатських матерів" заблокував автомагістралі, підбурював до державної зради бійців у майбутньому героїчних 25-ї та 93-ї бригад у Гвардійському та Черкаському.
На вулицях назрівав хаос. Правоохоронна система була розвалена. Тодішня міліція бездіяла. Мешканці міста були налякані. Ситуацію намагалися опанувати патріотичні офіцери.
"Ніхто не розумів що далі. Старе керівництво на той час було зняте, нове не призначене. Тому були такі два-три дні", – згадує дніпрянин Артем Лисогор, що у 2014 році був поліціянтом, а у 2023-2025 роках – у часи повномасштабної війни – очолював Луганську ОВА. Він визнає: до катастрофи лишалося кілька днів.
Здавалося, що місто було приречене. Патріоти Дніпра були знекровлені вбивствами на Майдані. Немає командирів та ресурсів. Ворог озброєний до зубів та керований фаховою агентурою Кремля. Ще в січні 2014 року охоронні структури, пов’язані з місцевими керманичами Партії регіонів, отримали понад 400 одиниць зброї. Саме вони готували захоплення адміністративних будівель у місті.
Підприємець і меценат Еміль Арутюнян пригадує тодішні настрої прихильників Москви: "Зібрали людей, які так або інакше хотіли повернутися в комуністичне минуле. Вони надивились фільмів, і їм дуже хотілося одягнути червоні шапки, бігати по місту, розповідати: "Ми – влада, і ми будемо робити те, що ми хочемо, і будемо будувати таку країну, яку ми хочемо".
Сподіватись можна було тільки на власні сили. 1 березня патріоти почали битву сам на сам, знаючи, що Київ не встигне прийти на допомогу. Вони бились і тримали удар, але бракувало організації.
Спільний опір
2 березня 2014 року, одразу після шабашу агентури кремля, підприємець Олександр Петровський ініціював об'єднання патріотів Дніпра. Відомий меценат зібрав впливових бізнесменів, політиків, представників охоронних структур, патріотичних рухів та церков. Була поставлена мета: визначити стратегію боротьби з "русскім міром" в Дніпрі. А саме: призначити відповідальних, створити єдиний центр координації.
На той момент Олександр Петровський був багаторічним меценатом Дніпропетровської єпархії Української православної церкви Київського патріархату. У 2016-2018 роках дніпрянин відіграє ключову роль у перемовах із Константинополем про надання Українській православній церкві Томосу про Автокефалію.
Тоді, у 2014 році, місцем зустрічі патріотів Дніпра, ініційованої Олександром Петровським, став ресторан "Ікра". Заклад мав вдале розташування: звідти близько до всіх органів влади, яким загрожувало захоплення. Це покращувало координацію. До обласної державної адміністрації – півтора кілометра, до міської ради – 500 метрів. Управління СБУ та обласне управління МВС – теж за пів кілометра. Міське управління – взагалі через стінку.
Учасники зборів не знали до чого готуватись або від кого чого чекати. Вистачало спільних конфліктів та старих суперечок. Але спільна зустріч розвіяла сумніви: у місто прийшов ворог. Рада почалась вранці і тривала до пізньої ночі. Гуртувати людей допомагав головний пастир дніпровської громади єпископ Дніпропетровський і Криворізький Симеон Зінкевич. Він помітив, як змінювались настрої: "Тоді, мабуть, прокинулась совість у кожного, хто любить державність".
Схожі спогади і в Андрія Денисенка, тоді лідера Правого сектору в Дніпрі, пізніше – народного депутата: "Коли стояло питання "бути чи не бути?", ці люди прийняли однозначне рішення: бути тут, в Україні. Люди, які, можливо, навіть ділили один і той самий бізнес, воювали за одні і ті самі підприємства свого часу. Всі вони об'єдналися».
Люди отримали чіткий сигнал: місто не здадуть. Патріотів посилили впливові союзники. Вже наступного дня українці дали відповідь: найбільший мітинг в історії міста. Людей добре охороняли, провокаторів скручували на місці. На вулицях з'явились громадські патрулі.
Самооборона Дніпра
Зі лічені дні координаційний центр домігся нейтралітету впливових людей, які ще вагалися з вибором сторони. Провели профілактичні розмови з лідерами нелояльних груп, а також із середовищем спортсменів. Їх могли використати як "тітушок", як це сталося під час погрому Майдану в Дніпрі в січні 2014-го.
Спортсменів стримав Валерій Кондратьєв, президент баскетбольного клубу "Дніпро". За його словами, працювали на випередження:
"Щоб не повторилася така ситуація, як 26 січня, коли людей ввели в оману, і багато нормальних спортсменів, тренерів з дзюдо і так далі, вийшли і напали на звичайних людей, які хотіли відстояти свої права".
Тим часом проукраїнські афганці та Автомайдан створили загони самозахисту. Фактично, брали місто під свій контроль.
"Були створені тоді бригади швидкого реагування. Кожен брав з собою у кого що було: травмати, пугачі", – пригадує деталі один з учасників Геннадій Войтов.
Дніпровська самооборона мала довіру більшу, ніж офіційні силовики.
"Люди з СБУ дзвонили, просили афганців: "Ви приїжджайте, підтримуйте нас, нас будуть штурмувати". Ми також приходили, захищали будинок СБУ", – розповідає очевидець подій Олег Мороз.
З березня 2014 року екіпажі охоронної фірми "Безпека Комплекс" працювали на громадську безпеку. Штат з пів тисячі охоронців зріз у 10 разів. Про їх внесок розповідає Артем Лисогор: "З охоронними структурами ми робили спільні екіпажі, тому що треба було якось зупиняти і криміналітет, і ці проросійські настрої".
Мир в громаді
Спільні патрулі не просто охороняли громадський порядок. Їхнє головне завдання – запобігти вуличним провокаціям. Ласою мішенню московських паліїв була єврейська громада Дніпра, що є найбільшою в Україні. Від її позиції залежав імідж української держави у світі. Єпископ (нині – Митрополит) Симеон відзначає, що равин Шмуєль Камінецький без вагань підтримав українців.
Лінію оборони тримали релігійні об'єднання. На захист міста одностайно стали усі церкви – римо- та греко-католики, мусульмани та юдеї, вірменська та грузинська релігійні громади і, звичайно, православні Української православної церкви Київського патріархату.
На початку березня Дніпропетровська єпархія Київського патріархату неодноразово проводила хресну ходу з закликом до єдності України. А також під офісом єпархії Московського патріархату звернулися до його священиків прийняти сторону патріотів.
Лише набагато пізніше з'явились медіагерої. Дотепер вони сперечаються, "хто більше зробив для держави, хто менше.
А коли приходилось збиратися і коли нікого не було, – оце були герої справжні", – нагадує про події 12-річної давнини Симеон Зінкевич.
Головний урок подій 2014 року полягає в тому, що ворога перемагає не лише зброя, а й чітка координація та відсутність страху взяти на себе відповідальність. Сьогодні, коли ЗСУ завершують очищення регіону від залишків окупантів, ми бачимо: дух спротиву, загартований 12 років тому, нікуди не зник. Він трансформувався у професійну оборону, яка продовжує тримати "браму життя" для всієї України.
Як раніше повідомляв 5.UA – ЗСУ просунулися на Дніпропетровщині: станом на 11 березня армія рф контролює лише п'ять сіл у Дніпропетровській області.
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.
