Чи має бути благодійність анонімною і як допомогу "за покликом душі" перетворити на систему

Благодійність Shutterstock
Про розвиток благодійності в Україні, роботу благодійних фондів, а також про те, як звичка допомагати впливає на рівень життя усіх громадян, розповіла директорка благодійного фонду Zagoriy Foundation Євгенія Мазуренко в ефірі програми "Час: Online" на "5 каналі"

– Розкажіть про благодійний фонд Zagoriy Foundation – чим він займається, яка його місія?

– Zagoriy foundation – це родинний фонд, фонд сучасних меценатів, заснований в 2015 році.

Нашою місією є розвиток культури благодійності. Щоб у кожного українця була звичка робити добрі справи, і щоб це було системно й цілеспрямовано. Це відродження персональної відповідальності за країну, щоб змінювати не лише одне життя, а змінювати життя цілої країни.

– Культура благодійності як поняття – що це для вас і якими структурами вона представлена в Україні?

– Простими словами, розвивати культуру благодійності – це розвивати звичку робити добрі справи. І розуміти, що благодійність – це не лише про гроші, але і про час, про талант.

– Як пересічна людина може втілювати в життя добрі справи? Як людина може це реалізовувати?

– Комплексно. Наприклад, фонди мають нарощувати довіру до себе, щоб люди могли вкладати в них кошти, мали місячну благодійну підписку, щоб фонди створювали можливості долучення. Бо часто люди хочуть долучатися до благодійності – але як це робити, не розуміють. Важливо, щоб кожен знаходив фонд, який відповідає його цінностям, тій проблемі, яку хочеться змінювати.

– Благодійні фонди – які вони бувають і чим займаються? Як ця сфера працює в Україні?

– Є три різних сектори: державний сектор, бізнес і некомерційний.

Благодійні фонди і громадські організації, фонди громад належать до третього сектора – NGO Non-Governmental Organization, тобто недержавних організацій. Цей сектор дуже недооцінений. Вважається, що в благодійних фундаціях працюють люди, які не мають отримувати кошти, тому що це тільки про добрі справи, але не про власну вигоду.

Більшість людей у благодійні фонди приходять через свої особисті проблеми і хочуть щось змінювати – за покликом душі. Часто чути: "Я прийшов з бізнесу в благодійність трошечки відпочити від заробляння грошей". Насправді благодійність нічим не відрізняються, тому що в благодійності теж мають бути працювати професіонали.

Питання в тому, наскільки піднімається тема благодійності. Адже благодійні фонди більш гнучкі до вирішення проблем, в той час як держава більш бюрократична. І наше завдання – підтримати руки держави, тому що кожен українець має бути відповідальним громадянином і будувати свою країну.

Ми країна молода, і якщо порівнювати наш третій (недержавний – ред.) сектор із американським чи британським, то ми дуже далеко від них. Але зрушення є. Є хвиля нових змінотворців, людей, які створюють фонди.

Я вірю, що для кожної проблеми має бути створено фонд, і він має працювати, щоб закритися – тобто щоб його місія справді була виконана.

– Коли в Україні почався розвиток недержавних благодійних фондів?

– Всі ці явища в Україні існували раніше. Якщо повернутися до історії і згадати Ханенків, Харитоненків, Терещенків, Шептицького – тренд меценацтва існував давно. Але Радянський Союз його знищив. Тому з приходом Незалежності країни цей тренд потихеньку відроджується.

Сьогодні в нашій країні є потенційні меценати. Потрібно для них створити можливості, тобто фонди мають бути прозорими, мають заявляти про себе. Потрібно показувати проблематику, яка потребує коштів. Наприклад, лікування дітей, – треба створити можливість урятувати не одну дитину, створювати системні речі.

Зараз говоримо про благодійність, але коли кажуть про меценатство як про філантропію, важливо розмежовувати ці поняття. Що для нас благодійність? От у метро їдуть люди, просять гроші, і ви думаєте дати, – бо це ж поклик душі. Але це не благодійність – це емоційний порив, який називають благодійністю.

Філантропія – це системні зміни. Наприклад, є проєкт під назвою "Сука жизнь" – годування безхатьків. Годувати людей – це благодійність. А побудувати центр, який змінить життя цих людей, ресоціалізація людей – це вже системна робота.

І дуже важливо всім українцям донести те, що системні зміни залежать від нас усіх. Коли маємо проблему і звертаємося до якогось фонду, не має виникати питання, чому менеджери цієї організації отримують зарплатню. Менеджери створюють робочу систему: хтось шукає кошти, хтось займається адвокацією, хтось керує логістикою, працює з батьками і дітьми. Тобто це ціла екосистема, яку потрібно розвивати. Зараз вона тільки починає розвиватися.

Євгенія Мазуренко
Євгенія Мазуренко5 канал

Бути благодійником, робити внески – це поклик душі.

А людину, яка працює в благодійності, не можна змусити відмовитись від своїх життєвих благ тому, що вона благодійник. Це робота, яка має бути професійною. Тут мають працювати стратеги, аналітики, комунікаційники – як і в бізнесі.

Коли ви купуєте iPhone, ви не думаєте, скільки заробляє СЕО цієї компанії. Але візьміть людину, яка системно вирішує суспільну проблему, – багатьох дивує, що вона отримує зарплатню. Але ж людина вкладає в зміни свої знання.

Потрібно цей сектор (благодійний – ред.) робити більш професійним.

Про благодійний сектор не чують і він не приносить змін, якщо він не професійний. Більшість приходить туди за покликом душі, який потрібно перевести в професіоналізм.

Скажімо, 2014 рік ми переживали з Майданом, тоді відбувся початок громадянського суспільства, багато волонтерів з’явилося. Сьогодні ці волонтери є професійними благодійниками, громадськими діячами.

У нашому фонді є напрямок дослідження культури благодійності: ми шукаємо аргументовані відповіді на питання, чи українці довіряють фондам, який відсоток з них за минулий рік робив добрі справи?

Проводячи ці дослідження, ми розуміли, що благодійні фонди про себе не повідомляють. А відсутність комунікації означає відсутність довіри до організації.

Дослідження, які ми проводимо, можна знайти на сайті Zagoriy Foundation. Візьмемо дослідження "Благодійність очима українців". Як українці характеризують благодійність? Одне зі слів – "анонімність". Насправді ж благодійність не має бути анонімною.

Якщо ви зробили добру справу – не мовчіть про це і не думайте, що ви цим хизуєтесь.

– Привертайте увагу до проблеми, як мінімум.

– Так. Наприклад, коли почалась пандемія, люди без домівки залишились і без їжі. Скажімо, купивши пакет продуктів за 200 грн, я можу розказати своїм сусідам: "Хочу закупити більше, ви можете підтримати мене". Можливо, ваші сусідка чи родич так само дадуть 200 грн, і гуртом ви зможете допомогти більшій кількості людей. Це одиничні речі, але вони змінюють життя інших людей, тому завжди розповідайте про свої добрі справи.

– Звичка допомагати – наскільки в українців цей поклик реалізовується?

– Ми проводили дослідження 2019 р., і цього року запускаємо чергове дослідження "Благодійність очима українців".

У 2019 році 60% опитаних українців робили добрі справи. Проведемо в цьому році ще одне дослідження – побачимо динаміку. Вона точно буде, адже наше дослідження показує, що 20% опитаних не зробили добру справу лише тому, що не знали, куди вкласти гроші. Це означає, що людина роздумує, але не бачить потенціалу, тобто не отримує інформації. І тут виникає питання до благодійних фондів.

Фундація Zagoriy Foundation, яка займається розвитком культури благодійності, ставить перед собою такі цілі:

  1. залучити більшу кількість людей до благодійних акцій або фондів: неважливо, якою темою хочеш займатися – долучайся. І цьому слугує "Щедрий Вівторок" – міжнародний проєкт, День добрих справ, незалежний рух. Ми завжди говоримо, що з одного дня легше почати свою добру справу;
  2. підвищити довіру до благодійних фундацій. Ми проводимо грантові конкурси, тобто надаємо грантову підтримку від фонду різним проєктам. Обов'язково проводимо зустрічі з грантоотримувачами і розповідаємо, як правильно розповідати про себе і чому це важливо, чому важливо закладати в бюджет як мінімум ведення соцмереж. Доступ до технологій допомагає фондам бути прозорим;
  3. популяризація меценатства і створення родинних фундацій. Ми дякуємо міжнародній технічній допомозі – міжнародним фундаціям. Але також віримо, що коли країна закрита (а пандемія показала, що кожна країна сама за себе відповідає), потрібно створювати внутрішніх донорів: тобто родини, які займаються бізнесом, можуть створювати приватні фонди – ці фонди можуть підтримувати благодійні та громадські організації.

Сьогодні благодійні організації здебільшого дуже залежні, нестабільні. Кошти приходять від різних грантів або соціального підприємництва, шляхів отримання фінансування дуже мало.

– Як благодійність впливає на рівень життя громадян? З якими проблемами люди звертаються до вас?

Переважно люди звертаються з медичних причин, часто – щодо лікування діток.

Наш фонд не надає адресної допомоги. Ми хочемо комплексних системних змін, тобто маємо зростити "агентів змін" – великі фонди, які б опікувалися певними питаннями. Є прекрасний наприклад в Україні – фонд "Таблеточки". В них дуже професійна комунікація.

– Як комунікують благодійні фонди?

– На сторінках соцмереж благодійних організацій можна побачити дітей із будинків для сиріт, які отримали подарунки. Але чи етично викладати такі фото? Питання в тому, як реально відбувається комунікація. Ми показуємо саму проблему, чи її вирішення?

Фонд "Таблеточки" прекрасно комунікує – це системний фонд, який допомагає лікувати онкохворих дітей. Він співпрацює з "Охматдтом" та іншими установами, які надають допомогу, вони тримають зв’язок із батьками, з державою. Я впевнена, що цей фонд із часом переросте в адвокаційний фонд, який функціонуватиме нарівні з державою.

Таких фондів майже немає в Україні, але проблем багато. І тому дуже важливо, щоб для кожної проблеми в Україні був фонд, який відповідає за цю проблему і працює для того, щоб закритися – тобто щоб виконати свою місію.

Євгенія Мазуренко
Євгенія Мазуренко5 канал

– Дійсно, питання допомоги хворим дітям у нашій країні дуже болісне, і дуже багато батьків не здатні заплатити колосальні кошти за порятунок життя.

– Більшість проблем, із якими звертаються, – це порятунок життя і стабілізація. Але фонди дуже різні, і всі вони потрібні.

В нашому дослідженні показано, куди люди хотіли би вкладати свої кошти: освіта і мистецтво – всього 4%. Найбільше – це онкохворі діти, діти-сироти.

– Онкологія з кожним роком молодшає.

– З чим боряться "Таблеточки", що б вони хотіли змінити – це первинне дослідження…

– …Щоб виявити хворобу на перших стадіях.

– Так. Тому що сім'ї втрачають час, поки приїдуть в "Охматдит", поки зрозуміють, що це і є хвороба. І для цього важливо, щоб у кожній області було щось схоже на "Охматдит", щоб не втрачати час, надавати лікування за місцем проживання. Це системні зміни. Думаю, в "Таблеточок" усе вийде. Звичайно, зміни мають відбуватися і на державному рівні.

– Тут обов'язково потрібна допомога держави.

– Звичайно. Благодійні фонди не мають заміняти державу, ми маємо їм допомагати. В благодійних фондах ми не такі бюрократичні. Фонди існують не за державні кошти.

По суті ми дуже гнучкі, можемо піднімати проблему на поверхню, впливати на державу, показувати саму проблематику, показувати вирішення цієї проблеми.

Має бути тристороння співпраця – це і є екосистема, де співпрацюють держава, фонди та бізнес, який фінансує благодійні ініціативи. Це корпоративно-соціальна відповідальність бізнесу може бути. Тобто, треба будувати екосистему філантропії, якою ми і хочемо надалі займатися.

– Системність допомагає виявити не тільки проблему, а й тонкі місця в державі: де затягується процес, де можна скоротити час на його вирішення – а це вже законотворчість.

– Для того і ми в очах держави маємо бути серйозним сектором. Не має бути 20 фондів, які працюють на одну проблему. Мають бути декілька сильних фондів, якими держава може комунікувати і сприймати на рівні. Тому важливо зрощувати фонди, які боряться з різними проблемами, і держава має допомагати.

– Ви назвали дуже низькі цифри – 4% – опікування освітою і культурою. Ваш фонд цим займається. Розкажіть про ваші проєкти. Давайте почнемо з освіти.

– В нас немає чіткого напрямку освіти, я це називаю певними меценатськими точками.

Ми говоримо про те, що потрібно розвивати культуру благодійності. Наш фонд – приватний, і власники фонду на власному прикладі показують, куди можна вкладати кошти, підтримують через нашу фундацію взірці освіти – Київську школу економіки, Український Католицький Університет.

Також ми підтримуємо премії Global Teacher Prize – а саме премію для викладача хімії. Оскільки власники фонду є власниками фармкомпанії "Дарниця", для нас це близька тема.

Щодо мистецтва, то 2 роки тому в нас була досить розгалужена місія. У фонді діє три засновники, кожен із них плекав любов до різного напрямку. Ми раніше займалися мистецтвом, і щоб не залишати цю тему, вирішили підтримувати Український культурний фонд. Надаємо грантову підтримку благодійним і громадським організаціям. Вирішили допомагати і в сфері мистецтва.

Щоб не дублювати діяльність і не створювати паралельну діяльність, ми – за співпрацю. Український культурний фонд ми вважаємо взірцем системи в мистецтві. Тому ми стали першим приватним фондом, який дофінансовує цю державну структуру. Вже другий рік ми співпрацюємо, і через Український культурний фонд ми підтримували різні мистецькі проєкти. В цьому році йде відбір – маємо підтримати шість проєктів.

– Ви співпрацюєте з "Книжковим Арсеналом".

– В цьому році ми розпочинаємо нашу співпрацю, співфінансуємо "Книжковий Арсенал" у червні й хочемо комунікувати там про культуру благодійності, про стереотипи, які ми хотіли б розвінчувати.

Нам близька тема книжок, тому що ми хочемо навчати третій сектор (недержавні організації, благодійні фонди – ред.). Є багато корисних американських ресурсів, які ми б хотіли перекладати, й на сьогодні отримали право на переклад двох книжок. Також плануємо створити власні книжки для батьків та дітей про благодійність.

– Ви також допомагаєте осушувати стіни Софії Софіївської – нашої історичної перлини – від зайвої вологи. Як саме і скільки триває процес?

– Це відбулося минулого року. До нас звернулася директорка Софії Київської, пані Неля (Н. Куковальська, гендиректор Національного заповідника "Софія Київська" – ред.), і сказала, що Софія потерпає, її стіни руйнуються від вологи. Ми подумали, що Софію будували меценати, меценати оберігали і меценати осушили. Тому минулого року знайшли компанію в Швейцарії, яка ознайомила нас із системою BioDry, що природнім шляхом осушує стіни.

Минулоріч ми встановили систему BioDry в Софії Київській – і за декілька років побачимо повністю осушені стіни.

Від нас це комунікація до інших фондів, до корпоративно-соціальної відповідальності бізнесу: показати, що є культурна спадщина, її потрібно оберігати – і не єдину Софію Софіївську. Таких точок дуже багато. І якщо ви хочете займатися корпоративно–соціальною відповідальністю і шукаєте для себе тему, – ось, можете наслідувати наш приклад.

Євгенія Мазуренко
Євгенія Мазуренко5 канал

– Коли почалася пандемія, бізнес готувався, надходила колосальна допомога від великих українських компаній. Коли держава була трошки розгублена в той момент, волонтери і бізнес об'єдналися й рятували країну.

– Чудово, коли ми всі гуртуємося. Питання в тому, чому ми не готуємося до таких точок гуртування, чому не розвиваємо колаборації бізнесу і фондів до того, як сталася якась подія в країні.

З іншого боку, бізнес вкладався – той, який міг. Тому що є часи, коли бізнес має сам себе витягувати, бути благодійником в першу чергу для себе.

Бізнес, який міг постачати апарати ШВЛ, не сам постачав ці апарати, а шукав фонди, які співпрацюють із госпіталями. Тут чудова колаборація: коли бізнес звертається до професіоналів, які надають послуги. Але питання в іншому: коли бізнес перераховував кошти виключно на закупівлю цих апаратів, чому з цих коштів не виділялися певні суми на адмінресурси (фонду – ред.)?

Тобто трапляється проблема, бізнес включається коштами, сектор допомагає, виснажується. А як же стабільність фондів? Якою вона може бути, якщо ми використовуємо ресурс таким чином, на виснаження? Якщо бізнес хоче через фонди робити добрі справи, потрібно подумати про адмінвитрати цих фондів.

– Повертаючись до обізнаності про роботу фондів: чому потрібно розуміти, що там витрачаються колосальні ресурси, працює команда? В середньому скільки фахівців працює на фонд?

– Фонди різні. Якщо не помиляюся, в фонді "Таблеточки" працює до 40 людей. Це фонд, який збирає кошти для своєї діяльності. Вони приходять до бізнесу з пропрацьованим кейсом, вивчають цінності цієї компанії, її інтереси.

Прекрасний кейс у них був минулого року з компанією АТБ. Вони виношували його 9 місяців. І тому щоб бути таким "спорткаром" у секторі, має бути професійна велика команда.

Щодо інших фондів, буває 5 людей, буває 2 – тільки директор і бухгалтер без жодних менеджерів. Усе залежить від діяльності: чи це операційна діяльність, коли фонд сам надає послуги, чи, наприклад, фонди на кшталт нашого.

Ми підтримуємо організації грантами. Є люди, яких ми підтримуємо, в організаціях, і вони імплементують ці проекти.

– Як фонди демонструють результат своєї діяльності? Наприклад, як звітують про витрати, працюючи над вирішенням тієї чи іншої проблеми?

– Так, комунікація – це невід'ємна частина. Наприклад, фонд "Таблеточки" щороку проходить аудит і щомісяця звітує про витрати – на допомогу й адміністративні – щоб люди і компанії, які вкладаються в цей фонд, розуміли, куди ці кошти пішли.

– Наскільки важко зараз в Україні залучити бізнес або меценатів до вирішення певної проблеми?

– Не важко. У кожного кейсу є свій меценат – я в цьому впевнена. Питання в тому, наскільки ви чітко доносите місію і цінності своєї організації і наскільки ваші цінності співпадають із цінностями цього мецената або компанії.

Для цього потрібно робити домашню роботу: перед тим, як прийти в компанію, потрібно вивчити, чим ця компанія займається. Якщо вона, наприклад, виготовляє підгузки, явно їй не буде цікаво допомагати притулкам для тварин. Треба зрозуміти цінності компанії, прийти з заданою темою, і компанія буде розуміти, що в ній теж зацікавлені. Тут має бути win-win. Ви теж маєте щось запропонувати, спільну цінність.

Дуже раджу прочитати книжку директора Сoca-Сola "Всередині Сoca-Сola" (авт. Ісделл Невіл – ред.). Він добре описує корпоративну соціальну відповідальність компанії. Розповідає, що не дає просто гроші, а хоче бачити наслідок впливу. Дуже важливо мислити не просто результатами, а мислити наслідками.

Є ще цікава книжка під назвою "Розум на добро". Там декілька досліджень про те, наскільки ефективно використовуються гроші в громадському секторі.

– Напевно, потрібна професія благодійника, щоб людям, які будуть задіяні в цьому секторі, пояснювати, шо таке системний підхід. По суті це компанія, яка створюється для вирішення певної проблематики у взаємодії з бізнесом.

Ми нічим не відрізняємося від бізнесу. Відрізняються тільки наші результати. В нас немає профіту, ми не заробляємо кошти. Ми говоримо про вплив, тобто суспільні зміни.

– Тобто КПД вирішення проблеми.

– Системно – побудувати госпіталь, наприклад, щоб не одна дитина отримала допомогу.

Скільки навколо запитів на лікування, скажімо, в Ізраїлі? Чому діти мають їхати за кордон? Чому в нас немає госпіталя, який би надавав ці якісні послуги?

– При тому, що в нас є фахівці високого рівня.

– Але в нас немає обладнання. З одного боку, можна закупити обладнання, з іншого – не всі вміють працювати на цьому обладнанні. Тут теж певні ризики. Ми можемо навчити лікарів, а лікарі можуть не вміти все одно працювати (на певному обладнанні – ред.).

Тут є людський фактор, але все одно треба діяти. Тобто на кожну проблему має бути вирішення.

– Ваш фонд першим створив онлайн–медіа про благодійність. Що це за ресурс, яка його місія?

Це новий проект для фонду – Медіа Великих Історій. Він з'явиться 20 травня. Це нішеве медіа про благодійність, про добрі справи, про "агентів змін". Ми б дуже хотіли, щоб через наше медіа бізнес, потенційні меценати і взагалі українці знаходили для себе точку реалізації добрих справ.

Це про сектор. Будемо розповідати про людей, які створювали свої фонди або піднімали певну проблему і знаходили вирішення, про бізнес, який створює спільні цінності.

Ми хочемо, щоб усі знали про ці проєкти. Тому що ми знаходимось в інформаційній бульбашці. Наприклад, моя мама не знає стільки про "агентів змін", скільки я знаю. Я хочу, щоб мама теж про них знала.

Існує міф про те, що добро потрібно робити тихо. Але насправді це не так. Чим більше людей знатиме про ваші добрі, тим більше буде долучатися. І вжк гуртом зможемо вирішувати проблеми в нашій державі.

Попередній матеріал
"Депортованих змусили жити у вуличному туалеті": як НКВС "натравлював" казахів на кримських татар
Наступний матеріал
Із сакральними символами-оберегами: вишиванки від українського бренду підкорюють серця зірок
Теги:
Loading...