10 фактів про Фонд Сороса: Сушко про 30-річну діяльність і ювілей організації Читайте по-русски

фонд 'Відродження' фонд "Відродження"
Директор фонду "Відродження" розповів про "соросят", фінансування книг українською мовою, забезпечення для всіх рівного доступу до медичних послуг, а також про евакуацію Донецького університету

До 30-річчя Міжнародного фонду "Відродження" його керівник Олександр Сушко розповів в інтерв'ю, як увійти до лав "соросят", як часто за світовими лаштунками відбуваються таємні саміти і навіщо Джорджу Соросу платити за ідеї українців.

– Зараз часто в політичних дискусіях можна почути термін "соросята". Як ви його сприймаєте?

– Термін не є приємним, але ми ставимось до нього відсторонено. Адже зараз цей ярлик наші опоненти навішують на усіх прозахідних та продемократичних активних українців, а не лише тих, хто пов’язаний із Фондом.

Тут потрібне невелике пояснення.

Українські політтехнологи запозичили цей термін із Росії, де він уперше увійшов в обіг на початку 90-х, однак тривалий час був маловживаним, і почав активно впроваджуватися людьми Путіна лише в середині 2000-х. Там "соросятами" називали активістів, що обстоювали ліберальні цінності і в багатьох випадках отримували грантове фінансування від західних донорів. Але оскільки режим Путіна унеможливив діяльність Фонду та багатьох інших незалежних донорів в Росії, "соросятська" методичка швидко виявилась неактуальною. Там більше прижилася прорежимна лайка "ліберасти", якою стали позначати всіх російських "західників". Натомість "соросят" підібрали в Україні, спершу відверто проросійські політологи та політики, а пізніше і антизахідне проолігархічне середовище.

Спершу, як і в Росії, термін "соросята" був еквівалентом до "грантоїдів": так називали активістів, експертів, що представляли організації, які отримували від МФ "Відродження" та інших західних донорів гранти на правозахисну діяльність, журналістику, розробку та впровадження певних позитивних змін, реформ. Здебільшого, дуже хороших людей, з якими ми справді давно знайомі.

Але оскільки "Україна не Росія" і українці традиційно добре ставляться до активістів, волонтерів і громадських організацій, меседжі не заходили. Доморощені політтехнологи вирішили піднімати градус конспірології і безумства. Міфічний зв'язок з Соросом почали приписувати усім, хто мав якісь кар’єрні, бізнесові, освітні чи родинні зв’язки з країнами Заходу, а пізніше, починаючи з 2019 року – взагалі всім підряд, головне аби ця людина була носієм прозахідних цінностей.

Зараз, щоб "дубінські" вас записали в "соросята", навіть вигаданий зв'язок з "Соросом" перестав бути обов’язковим. Більше не треба мати навіть фейкового стосунку до нашого Фонду чи активізму як такого. Достатньо виступати за демократію, реформи, за євроінтеграцію, проти Кремля, проти "колективного Медведчука-Коломойського" тощо і все, тебе називають "соросям".

Щодо персоналій, частину тих, кого сьогодні Портнов або Рабінович називають "соросятами", я бачив лише на відео, про ще більшу частину – взагалі раніше не чув. Багато з так званих "соросят" – достойні і чудові люди, яких я глибоко поважаю і з якими готовий співпрацювати. От лише поки що ми з ними ніяк не перетинались.

Тож слово "соросята" остаточно відділилося від його первинного значення і більше не має прямого стосунку ані до Джорджа Сороса, ані до нашого Фонду.

Для опонентів сьогодні "Сорос" – це колективний Захід та проєвропейська Україна, а "соросята" – носії відповідних цінностей, які загрожують їхньому способу життя.

Отже, якщо сьогодні "соросятами" називають усіх освічених і активних проєвропейських і продемократичних людей – най буде. Я все частіше бачу записи відомих активістів та волонтерів, які пишуть, що пишаються тим, що їх назвали "соросятами". Нашу сувенірну футболку "Я від Сороса" зараз дедалі частіше запитують люди, які ніколи не мали стосунку до грантів Фонду. Адже це сьогодні означає лише те, що вони стоять на проукраїнських і прозахідних позиціях, проти "суверенної демократії" в стилі Суркова–Путіна. На стороні Гондору проти Мордору.

– Як часто Ви та Ваші колеги спілкуєтеся особисто з Джорджем Соросом?

– Вживу ми зустрічаємось двічі-тричі на рік. Останній раз, разом з членами Правління Фонду, – під час Економічного форуму у Давосі у січні цього року, найчастіше – в рамках моїх відряджень до Нью-Йорка. Спілкуємось також через месенджери і електронною поштою. Але це відбувається не дуже часто.

– Чи були Ви присутні на закритих зібраннях впливових міжнародних лідерів, де планувалися глобальні зміни?

– На жаль, поки не доводилось. Більше того, відкрию таємницю "від Сороса": таких зібрань давно не було. Проте, звісно, я відкритий до запрошень.

Якщо серйозно, особливості потоків інформації нині такі, що приховати зібрання дійсно впливових міжнародних лідерів, особливо якщо йдеться про лідерів із країн демократичного світу – практично неможливо. Все дуже швидко стало б відомо у пресі і соцмережах.

– Чи отримав фонд за 30 років роботи в Україні бажані – проміжні результати?

– Ми завжди ставили перед собою дуже глобальні цілі – допомогти розбудувати в Україні відкрите суспільство, у якому кожен почуватиме себе гідно, де громадяни включені в творення держави, а влада є прозорою та відповідальною. Чи можна вважати, що цих цілей досягнуто? На жаль, поки ні. Чи можна вважати, що ми досягнули значного прогресу на шляху до цього? Однозначно.

30 років тому, коли Фонд з’явився в Україні, мало хто розумів, що таке демократія, відкрите суспільство і як це працює. Через локальні проекти ми працювали на те, щоб максимально просунути Україну вперед. Підтримували тисячі ініціатив, дрібних і великих, які з різних сторін розбудовували в Україні те ж саме відкрите суспільство. Десь це виходило краще, десь гірше, але все це були частини одного великого пазлу, етапи одного великого процесу.

Якщо подивитись на траєкторію розвитку нашої країни в порівнянні з сусідніми пострадянськими країнами, стає очевидно, що ми найдалі з усіх просунулись до відкритого суспільства. Ми віримо, що в цьому є і наша заслуга.

– Які з фінансованих фондом проектів за увесь час були найбільш значущими та цікавими?

– Не можна запитувати в батьків, яку дитину вони люблять більше. За 30 років ми підтримали майже 10 тисяч проєктів. І більшість із них були і значущими, і цікавими.

Ми першими друкували українською мовою філософську класику, фінансували перші незалежні ЗМІ, перші теледебати перед виборами, перший екзит-пол. Ми надавали допомогу десяткам тисяч науковців, щоб ті могли залишитись в Україні. Фінансували книжкові форуми, кінофестивалі. Навіть першу експедицію в Антарктиду, яка уможливила передачу Україні теперішньої Станції Академік Вернадський, фінансували ми.

Ми бачимо це через метафору килиму. Кожна окрема нитка – тонка, слабка і монотонна. Це просто нитка. Проте сплітаючи їх між собою у часом неочікуваних варіаціях ми отримаємо різнокольоровий, великий і міцний килим. Але візерунок на цьому килимі можна побачити лише якщо відступити назад, з відстані.

Так само і з нашими проектами. Сьогодні легко говорити, що ЗНО, яке ми починали 15 років тому, змінило освіту в Україні і зробили процес вступу на порядок прозорішим. Проєкти, які ми реалізовуємо зараз оцінити складніше. Остаточно про значущість проектів можна буде сказати з відстані. Сподіваємось, коли Україна таки стане тим відкритим суспільством, у якому кожен почуватиме себе гідно.

– Які відмінності від принципів діяльності батька Ви помічаєте у Алекса Сороса, замголови фонду "Відкрите суспільство"?

– Я не думаю, що з могу боку було б етично вдаватися в персональні деталі. Джордж Сорос є засновником і ідеологом Фонду, він заклав основи тієї стратегії, якою ми слідуємо.

Open Society Foundation Network керується стратегією, яку формує правління мережі. Головою цього правління залишається Джордж Сорос, а Алекс Сорос та ще 11 шанованих діячів та науковців з усього світу є його членами. Джордж Сорос залишається активним у стратегічному управлінні Мережею і його позиція залишається важливою для усіх членів Правління.

– Якою для українців є головна умова отримання підтримки від фонду?

– Не існує однієї умови, яка гарантує підтримку, має бути сукупність факторів. По-перше, слід розуміти, що зазвичай ми фінансуємо лише громадські об’єднання – благодійні та громадські організації, асоціації, профспілки тощо. Один в полі не воїн і ми підтримуємо організоване громадянське суспільство.

По-друге, ідея вашого проєкту має збігатися з нашими стратегічними пріоритетами, які доступні на сайті Фонду. По-третє, ваші мета і завдання є достатньо важливі і одночасно реалістичні. І так далі. Таких критеріїв багато, ми про це знімали спеціальні відео, які доступні тут https://www.irf.ua/granteram/

І, звісно, потрібно бути готовим до повної фінансової прозорості, а у окремих випадках – навіть перевірки міжнародних аудиторів.

Якщо критеріїв дотримано і готовність є – можна сміливо подавати проект на конкурс або ж надсилати його як позаконкурсний і він буде обов’язково розглянутий нашими експертними радами та, у випадку великих проектів, правлінням.

– Які парадокси Ви за роки роботи виявили у своїй сфері?

Чим "ідеалістичніше" ставишся до проблеми, тим прагматично якіснішим часто виходить результат. Тож "абстрактні цінності" мають хоч і непомітний, але цілком конкретний влив на досягення результату. Парадокс?

– Яку найбільшу суму  гранту виділило "Відродження" за 30 років і на який проект?

– Можу впевнено сказати за останнє десятиліття: найдорожчим проектом, який ми підтримували, була організація вимушеного переїзду Донецького національного університету у Вінницю у 2014-2015 роках внаслідок російської агресії та захоплення частини Донбасу. Університет був у критичному становищі і терміново потребував підтримки.

Якщо виділити сфери, у яких фонд надав найбільше фінансування за всі часи – то це видання книжок українською мовою, безоплатна правова допомога, інклюзивне навчання, рівний доступ до медичних послуг, підтримка аналітичних центрів.

– Ідеальна Україна, що змінилася і еволюціонувала – яка вона у ваших мріях?

Така, де кожен громадян щиро вважає себе співвласником своєї держави і має реальні інструменти доступу до державних інститутів, до вироблення політики у тих сферах, які вважає для себе важливими. Подолання відчудження громадян від власної держави, споживацького патерналізму, марних сподівань на "диво", яке має створити хтось інший – це той ключ до суспільної гармонії та розвитку, який хочеться допомогти суспільству віднайти.

Попередній матеріал
COVID-19 у світі: низка країн пом'якшує обмеження, із жорсткого карантину виходить Італія
Наступний матеріал
Бій за гору Маківка: як 105 років тому українські січові стрільці розгромили росіян і змінили хід війни
Теги:
Loading...