Про це пише оглядач The Guardian Мері Дежевськи.
Під контролем бойовиків все ще залишається багато міст, у тому числі й Донецьк, однак Слов‘янськ – був штаб-квартирою сепаратистів. Підняття прапора України над міською адміністрацією знаменує собою рішучий крок вперед українського уряду.
У зв’язку з цим у автора виникає питання: де ж росіяни? "Якщо президент Володимир Путін був так захоплений відновленням впливу Москви на Україну, якщо він був так рішуче налаштований зберегти братні зв'язки Росії з цими братами-слов'янами, якщо його кінцевою метою було відновлення імперії, то чому він не кинувся на допомогу тим, хто бореться і вмирає в Донецьку і Слов'янську? ", - пише Дежевськи.
"На це є очевидна і є менш очевидна відповідь", - міркує журналістка. Очевидна полягає в тому, що західні санкції, в поєднанні з коливаннями ринку щодо ведення бізнесу в Росії, мають свій ефект. Але може існувати й інше пояснення: можливо, уявлення про агресивні наміри Путіна, які багато хто поділяє, насправді помилкове.
На думку автора, раптова втеча Януковича, підписання Києвом Угоди про асоціацію з ЄС та побоювання, що Захід може скористатися нинішньою ситуацію в Україні, щоб прискорити її включення в західний блок, викликали в Москві певну паніку та дали напрямок наступним подіям.
Страх є набагато сильнішим стимулом для дій, ніж ностальгія. І найбільший страх Москви в той момент була втрата своєї військово-морської бази у Криму.
"У ході заворушень, що послідували за поваленням Януковича, український парламент шокував російськомовне населення країни, спробувавши знизити статус їх рідної мови. Чому б услід за цим не анулювати 25-річну оренду Севастополя Росією?" - йдеться в статті.
"Різку реакцію Росії часто пояснюють віковим страхом опинитися в облозі", - пише журналістка. У ході холодної війни і після її закінчення цей страх був перенесений на НАТО. "Якщо страх, а не опортунізм або сила змусили Путіна захопити Крим, ніякі санкції або войовнича риторика з боку Заходу не поліпшить ситуацію, а лише можуть погіршити почуття незахищеності Росії та її непередбачуваність", - підсумовує автор.