Одна з найуспішніших військових операції у новітній історії. І перша війна, яка для телеглядачів відбувалася в режимі наживо. "Буря в пустелі" продемонструвала, як повітряні, наземні та морські сили можуть разом злагоджено діяти і завдати нищівного удару супротивнику, який переважає у кількості. 1991 року багатонаціональна коаліція на чолі з США вирішила протидіяти Іраку під орудою Саддама Хусейна, який окупував сусідній Кувейт. Багату на нафту узбережну державу анексував і назвав 19-ю провінцією Іраку. Нічого не нагадує? Але агресор був жорстоко покараний.
За шість тижнів авіанальотів та наземної операції, яка тривала 100 годин, четверта на той час за величиною армія світу здалася. Багатонаціональні сили очолили Сполучені Штати, але і британські, і французькі десантники змогли себе проявити. Такого масштабного перекидання військ, техніки та тилового забезпечення не було з часів Другої світової війни. А ще досконала стратегія та тактика. Супротивник опинився в оточені, вихід із якого був тільки через капітуляцію. "Буря в пустелі" – нині це зразок для проведення успішних військових операцій. Досвід взяло на озброєння командування НАТО. Ще б пак, один із таких агресорів нині під боком Європи і вже окупував Крим та вдерся на схід України. Як завдати нищівного удару ворогу, який переважає за кількістю? Про "Бурю в пустелі" розповість журналістка "5 каналу" Христина Катарина для програми "Час за Гринвічем".
17 січня 1991 року американці ввімкнули телевізор в очікуванні останніх новин. Але замість звичного випуску побачили на екранах війну. Проти ночі Сполучені Штати почали військову кампанію проти Іраку, яка стане однією з найуспішніших операцій у XX столітті", – "Буря в пустелі".
Мета – покарати Ірак за окупацію Кувейту. До сусідньої країни іракська армія вторглася улітку 1990 року. На той час Ірак по вуха загруз у боргах через війну з Іраном, яка тривала 8 років. Лише Кувейту був винен $14,5 млрд. Щоб не віддавати заборговане, диктатор Саддам Хусейн звинуватив Кувейт у крадіжці іракської нафти та взявся за зброю. Захопивши сусіда, Багдад отримав контроль над 20% світових запасів чорного золота. Вивести війська на вимогу ООН диктатор відмовився. Тоді Організація Об'єднаних Націй дозволила вигнати окупанта силою. Проти Іраку згуртувалися понад 30 держав на чолі зі Сполученими Штатами.
"Навіть зараз, коли літаки багатонаціональних сил атакують Ірак, я все ж хочу думати про мир, а не про війну. Переконаний: ми переможемо, а жах війни дасть зрозуміти, що жодна країна не може протистояти об'єднаному світу. Жодній країні ми не дозволимо по-звірськи вдиратися до сусідів", – сказав президент США (1989-1993) Джордж Буш-старший.
"Це перша військова операція за багато років саме легітимна – не гібридна війна. Це перша глобальна військова операція, до якої долучилися країни світу, навіть Радянський Союз – тобто захід і Схід були разом у цьому. Вона була однією з найкраще організованих в плані і витрат, і війни, і досягнених цілей", – розповів експерт із міжнародної політики "Український інститут майбутнього" Ілія Куса.
Іракській армії протистояли 700 тис. армійців міжнародної коаліції, які базувалися в Саудівській Аравії. Війна була блискавичною – як за ходом, так і за тривалістю. Лише 43 дні – з них усього чотири – на землі. Вирішальну роль зіграла авіація. 6 тижнів винищувачі міжнародних сил бомбили Ірак із повітря. Ювелірно продумані ходи і високотехнологічне озброєння – Ірак став полігоном випробувань новітньої військової техніки. Літаки Stealth та винищувачі-невидимки F-117, керовані авіаційні бомби, боєприпаси з лазерною системою наведення, безпілотники та крилаті ракети Tomahawk. Уперше на полі бою американці застосували зенітно-ракетні комплекси Patriot. Вони успішно перехоплювали іракські балістичні ракети Scud.
США вели війну не лише в небі, а й у космосі. Рухи супротивника відстежували за допомогою GPS та космічної розвідки, а супутниковий зв'язок забезпечував важливу комунікацію між військами союзників. Через це війну в Перській затоці ще називають першою "космічною війною". Вона заклала підвалини для створення космічних сил в армії США. Хоча широкому загалу "Буря в пустелі" радше відома, як "перша війна в прямому етері". Хід операції – від початку й до самого кінця – цілодобово транслювали провідні американські телеканали. Кореспонденти супроводжували війська коаліції під час маневрів і показували бої з передової наживо. Такий спосіб висвітлення конфліктів дістав назву "ефект СNN" та згодом став поширеною практикою.
"Це була одна з перших великих операцій, яку міг побачити весь світ. Це, можна сказати, прелюдія до появи взагалі феномену сучасних медіа висвітлення всіх, по суті, важливих подій, включаючи збройні конфлікти", – зазначив Ілія Куса.
Перемога над Іраком була неминучою. За півтора місяця міжнародна коаліція майже вщент розбила четверту за величиною армію світу. У війні Багдад втратив понад 20 тис. армійців, тоді як союзники – менше п'яти сотень. Саддама Хусейна змусили визнати резолюцію ООН та забрати свої війська з Кувейту. Проти режиму диктатора запровадили санкції.
"Жодна країна не може присвоїти собі цю перемогу як власну. Це перемога не лише для Кувейту, а й для партнерів коаліції. Це перемога для Об'єднаних Націй, для всього людства, верховенства права й справедливої справи", – наголосив президент США (1989-1993) Джордж Буш-старший.
"Буря в пустелі" стала першою операцією у повоєнному світі, під час якої міжнародна спільнота об'єднала зусилля для боротьби з агресором. По один бік барикад опинилися Ізраїль та арабські держави, Радянський Союз і США. Вашингтон укріпив свої позиції на Близькому Сході, а позиції Іраку навпаки – послабив. Проте Саддам Хусейн залишився при владі. Буш-старший вирішив не скидати тирана. Насамперед тому, що це означало б вторгнення до Іраку – і окупантами тоді б стали самі Сполучені Штати. До початку війни Вашингтон підтримував диктатора. Тож після перемоги сподівався, що Хусейн знову гратиме за американськими правилами. Помилявся. Кривавий диктатор лише посилював тиранію і став непримиренним ворогом США. Аби з ним розправитися, у 2003 році вони знову повернулися до Іраку – уже за наказом Буша-молодшого.
"У цього режиму – довга історія жорстокої агресії на Близькому Сході. Він виношує глибоку ненависть до Америки та наших друзів. Він допомагав, тренував і давав прихисток терористам, зокрема бойовикам "Аль-Каїди". Сполучені Штати й інші держави не зробили нічого, щоб заслужити чи накликати на себе таку загрозу. Але ми зробимо все, що в наших силах, аби її подолати", – зазначив президент США (2001-2009) Джордж Буш-молодший.
На відміну від першої війни в Перській затоці, друга відбувалася без дозволу ООН, широкої підтримки союзників та під сфабрикованим приводом. США звинуватили Саддама Хусейна у розробці зброї масового знищення. Диктатора повалили й стратили, а буцімто заборонену зброю так і не знайшли. В Іраку американська армія залишилася на довгі 18 років.
"2003 рік я вважаю поворотним моментом, оскільки він став початком кінця американського домінування на Близькому Сході. Навіть джерела сучасного ісламського екстремізму, який породив сучасну ІДІЛ – це Ірак. Це дозволило Ірану посилити свій вплив на Ірак, який вони тримають до сьогоднішнього дня", – розповів Ілія Куса.
Війна з Іраком коштувала Вашингтону 1 трильйон доларів і тисячі людських життів. 2011-го президент Барак Обама вивів з Іраку більшість американських військ, але остаточно військову місію США припинили торік – уже за лідерства Байдена. Тоді ж американці покинули Афганістан, до якого вторглися 2001-го, – також під гаслом боротьби з тероризмом.
За 20 років американці так і не змогли "вестернізувати"/"демократизувати" Афганістан і зробити з нього державу західного зразка. Після відходу Штатів владу в країні стрімко захопили "таліби". Затяжні війни в Іраку й Афганістані значно спустошили американську скарбницю і стали для Сполучених Штатів токсичними. Не завжди виправдані, вони похитнули імідж США як міжнародного миротворця, посилили антиамериканські настрої і радикалізм на Близькому Сході. Нині ж пріоритетом у зовнішній політиці для Америки стала Азія – зокрема, Китай. І хоча американські війська не такі численні, але досі залишаються на Близькому Сході, для Вашингтона він уже не є головним театром дій, як 30 років тому.
Читайте також: З Іраку повернулися двоє українців, яких три роки тримали там у полоні
Христина Катарина, "Час за Гринвічем"