В України та Заходу поки ще є час, щоб підготуватися до ймовірного російського нападу. А саме сконцентрувати сили та необхідну техніку, щоб відбивати ймовірну атаку. Поки що жодні попередження та загроза "нищівних" санкцій не подіяли на господаря Кремля. Він і надалі стягує війська до українських кордонів. А от що, можливо, подіяло, то це ймовірно прохання китайського керманича Сі Цзіньпіня не псувати Зимової олімпіади. Вона триватиме з 4 до 20 лютого. Сваритися з китайцями Путін не хоче, тому, ймовірно, відтермінує агресію до закінчення змагань. А вже потому Москва може напасти на Україну. І зробити це з різних флангів, з півдня, з Білорусі, і з підконтрольних Москві територій терористичних так званих "ЛНР" та "ДНР". І хоча потенціал рушити блискавично на Київ у загарбників є, однак навряд чи цей сценарій вдасться легко реалізувати. Адже це спричинить і великі жертви, і великий спротив, і підставу для отих обіцяних "пекельних" санкцій Заходу. За якими сценаріями можуть розвиватися події, звідки чекати ударів, що може зупинити Кремль, а на що не варто сподіватися, спеціально для "Часу за Гринвічем" розповів екскомандувач збройних сил США в Європі Бен Годжес. Ексклюзивно з генерал-лейтенантом поспілкувалася Христина Катарина.
– Пане генерал-лейтенанте, востаннє, коли ми з вами спілкувалися, а це було в липні, Росія намагалася дестабілізувати ситуацію в усьому Чорноморському регіоні на тлі навчань НАТО. Відтоді ситуація змінилася і стала ще критичнішою. Понад 100 тис. російських солдатів зараз стоять поблизу українських кордонів. Іноземна й українська розвідки повідомляють, що ймовірне вторгнення РФ може статися в лютому. А прем'єр Великої Британії Борис Джонсон заявив – і я цитую – "Росія готує блискавичний наступ на Київ". На вашу думку, який конкретно в Росії план наступу на Україну і чому саме зараз?
– На жаль, думаю, нова атака Росії неминуча. Вона лише розширить театр бойових дій, які Росія і так уже веде з часу окупації частини України. Конкретний час невідомий, але гадаю, це станеться після завершення зимових Олімпійських ігор. До того часу все буде підготовлено. Путін не хоче затьмарити Сі Цзіньпіню Олімпіаду. У 2014-му Росія вторглася в Україну після Олімпійських ігор у Сочі. Тож зараз аналогічний розвиток подій видається цілком правдоподібним. І це значно важливіші фактори, ніж погода. Можливий напад, безумовно, включатиме кібератаки, щоб завдати шкоди системі зв'язку в Україні та ізолювати столицю від лінії фронту. А також щоби підірвати транспортну інфраструктуру. Думаю, російські військово-морські сили запускатимуть протикорабельні ракети, ймовірно, щоб знищити склади боєприпасів. Я можу помилятися, але не думаю, що Росія розпочне повномасштабний наступ на всю територію України й спробує, як то кажуть, великою червоною стрілкою рушити на Київ. Звісно, потенціал для такого сценарію є: усі необхідні війська зосереджені вздовж кордону. Але, як на мене, Росія намагатиметься уникнути великих жертв, бо вони більше не зможуть приховати цього від свого суспільства. Вони намагатимуться не перетинати певну межу, щоб деякі європейські країни не мали достатніх причин накласти санкції. США застерегли, що запровадять проти Росії весь пакет санкцій, навіть якщо бодай один її військовий підрозділ перетне кордон України. Але не знаю, чи інші країни дотримуються такої самої позиції. Росія може здійснювати морські атаки вздовж узбережжя Азовського моря або на захід від Криму – біля Херсону.
– Україна не може зрівнятися з Росією за кількістю збройних сил, але наша армія не та, що була у 2014 році. Проте одна з найбільших загроз для нас може йти з повітря. Адже в нас немає ефективної системи протиповітряної оборони. Чи готовий Захід перекрити повітряний простір у зоні ймовірного конфлікту, якщо російські військові літаки таки перетнуть повітряний простір України?
– Ви маєте рацію, українська армія справді в набагато ліпшому стані, ніж у 2014 році. Вона більша, сучасніша, загартована бойовим досвідом. Та й саме населення України більш підготовлене, ніж у 2014 році. Я відчуваю і бачу велику рішучість в українцях, і це дуже важливо. Але так, в України немає достатніх засобів для протиповітряної оборони. Тому сподіваюся, що США та інші партнери нададуть "Стінґери" та іншу зброю, необхідну для протидії гелікоптерам, дронам і частково винищувачам. Гадаю, російські повітряні сили залишатимуться в морській зоні, щоб, у разі потреби, здійснити авіаудари, не перетинаючи український повітряний простір. Але думаю, насправді такий варіант малоймовірний. Я дуже сподіваюся, що Генштаб України проводить навчання з протиракетної оборони і випробовує наявні системи зв'язку. Водночас важливо захистити ключову інфраструктуру й установи від можливих атак. Я не бачу можливості, за якої б інші країни розгорнули свої сили на території України.
– Росія висунула Заходу так звані "гарантії безпеки", серед яких неприйняття України до НАТО і вимога забрати війська Альянсу зі Східної Європи. Зрозуміло, що ані Вашингтон, ні Брюссель не пристануть на умови Москви. Навпаки – НАТО збільшує присутність у регіоні на тлі загрози. Наскільки такі кроки стримають Кремль і чи не спровокують вони Москву на агресивні дії?
Передусім нічого з того, що ми робимо, насправді не провокує Кремль. Їм не потрібні провокації. Вони все одно робитимуть те, що планували. Але водночас скиглитимуть про те, що робить Захід, аби створити наратив для власного населення, начебто те, що вони роблять, – це відповідь на "загрозу" із Заходу. Це цілковитий обман. Що справді провокує Росію – це можливість того, Україна і Грузія стануть такими ж, як Естонія, Латвія, Литва чи Польща: вільними, з економікою, що процвітає, і молоддю, яка розвиває свій потенціал. Ось чого боїться Кремль. Бо вони не хочуть, аби їхнє власне населення зрозуміло, наскільки краще за межами Росії, де ніхто не стримує нове покоління. По-друге, дуже важливо, що НАТО повністю відкинуло ці абсурдні й нерозумні вимоги Росії, які насправді не стосуються Росії. Вони стосуються суверенітету інших держав і Північноатлантичного Альянсу. Наcправді НАТО гарантувало безпеку Росії протягом останніх 30-ти років. Найбезпечніша частина російського кордону – це частина від Норвегії до Чорного моря. Це єдина ділянка, на якій у неї є гарантії про ненапад. Я з радістю написав би це на аркуші паперу, якщо пан Лавров хоче письмових гарантій, що Литва чи Естонія не нападе на Росію. Жодна з нас цього не зробить. Ми не зробили цього від 1949-го, коли було засноване НАТО. Ми не напали на Радянський Союз. І навіть після його розпаду, коли Росія була в найслабшому стані, ми не зробили нічого, що порушило б її суверенітет. Тож Кремль придумав цю байку, лише щоби внести розбрат серед країн Заходу і виправдатися перед своїм населенням за те, що вони вкладають мільярди доларів у військову інфраструктуру проти загрози, якої не існує.
– На тлі можливого російського вторгнення США й Британія посилили військову допомогу Україні. Готовність допомогти висловлюють й інші країни Європи. Натомість Німеччина продовжує блокувати надання нам летальної зброї. Що це: страх роздражнити Путіна чи політика пацифізму? І чи можливо змінити позицію Берліна?
– Гадаю, це поєднання всіх вами згаданих факторів. Це проблема. Німеччина – лідерка в Європі, її економіка найпотужніша в Європі. За останні кілька десятиліть вона вибудувала значний моральний авторитет, бо зробила дуже багато, аби спокутувати свої жахливі дії під час Другої світової. Частина німецького суспільства досі відчуває провину. Багато німців, у принципі, пацифісти. Але гадаю, вони починають розуміти, що їхній кредит довіри починає вичерпуватися. Вони не можуть вважати себе захисниками європейських цінностей і захисниками європейської системи миру й безпеки, якщо стоятимуть осторонь, коли Росія прийде й укотре нападе на європейську країну. Вони поступово усвідомлюють, що повинні брати активнішу роль у збереженні стабільності й безпеки в Європі. Але всередині німецької влади й суспільства досі немає згоди з цього питання.
– Сполучені Штати та Євросоюз постійно попереджають Росію, що її чекають небачені санкції в разі вторгнення до України. Натомість запроваджувати їх превентивно відмовляються. Як гадаєте, чи ефективна ця стратегія "пасивного стримування" і наскільки економічні й політичні обмеження можуть справді зупинити Кремль?
– Це дуже важливе питання, яке викликає дискусії. Особисто я вважаю, що стримування шляхом демонстрації можливостей і рішучості "до" значно ефективніші, ніж погрози покаранням "після". Якщо говорити лише про санкції, то це "пасивне стримування" на випадок, якщо загроза стане реальністю. Проблема ось у чому: якщо Кремль не вірить у ці санкції чи не переймається ними, то його неможливо стримати. До того ж дуже важко досягти консенсусу з усіма державами в цьому питанні. Тому що деякі з цих санкцій будуть дуже ефективні проти Кремля, але водночас дуже руйнівні для більшості європейських країн. Вони матимуть свою ціну. Адміністрація Байдена дедалі більше переходить до активного стримування, надаючи Києву щораз більше зброї та даних розвідки. Те, що Штати привели у бойову готовність кілька тисяч солдатів, яких можуть відправити до Європи, позитивний сигнал активного стримування. Схожі речі робить і Велика Британія. Сподіваюся, ще не надто пізно.
– Нещодавно британська розвідка розкрила плани Росії з повалення влади в Україні та встановлення свого "маріонеткового" уряду. На які кроки може піти Москва, аби дестабілізувати ситуацію всередині нашої держави? І що насамперед зараз має робити українська влада?
– Я на 100% довіряю даним британської розвідки про те, що Росія вже визначила конкретних осіб, яких хоче поставити на чолі маріонеткового уряду в Україні, якщо в неї випаде така нагода. Те ж саме робив Радянський Союз наприкінці Другої світової, коли він буцімто "визволяв" країни Східної Європи. "Совєти" вбивали людей з руху опору, які воювали проти Вермахту, і ставили на їхнє місце своїх осіб. Я не виключаю, що російський "спецназ" чи інші таємні агенти в різних частинах України спробують саботувати роботу транспортної системи чи мереж енергопостачання, щоб спантеличити громадян перед військовою атакою. Не сумніваюся, що Генштаб цілком усвідомлює реальність таких подій. Передбачаю також можливу дезінформацію, спроби посіяти тривогу та паніку серед населення. Тому керівництву України – від президента Зеленського, Верховної Ради й міністрів до посадовців в областях – треба чітко, чесно й прозоро спілкуватися з народом. Бути відвертими щодо можливих ризиків та водночас всіляко продемонструвати людям цілковиту готовність України, щоб Кремль завагався, чи потрібне йому це вторгнення. Це ключовий принцип міцного суспільства, яке довіряє своєму уряду й армії, а люди – проінформовані й готові. Коли хтось без дозволу ступає на чужу територію – народ повинен сказати своє "ні".
– Пане генерал-лейтенанте, я дякую вам за це інтерв’ю і, як завжди, за глибокий і детальний аналіз таких важливих і критичних для нашої держави подій. Сподіваюся, це не остання наша розмова.
– Я теж. Те, що ви робите, дуже важливо. Продовжуйте в тому ж дусі.
Читайте також: у Росії почали збір підписів проти війни з Україною.
Христина Катарина, "Час за Гринвічем"