У своїй авторській колонці для 5.UA засновниця та керівниця благодійної організації "Мама і немовля" Алла Мельничук ділиться багаторічним досвідом роботи з важкохворими й травмованими дітьми та наголошує: виписка з лікарні – це лише початок довгого шляху. Вона розповідає, чому реабілітація, психологічна підтримка й адаптація в соціумі є невід'ємними етапами порятунку.
Діти війни після порятунку: як не втратити нинішнє покоління
Вижити після ракетного удару, тяжкого опіку чи ампутації внаслідок травм війни – це тільки перша перемога. Далі на дитину можуть чекати роки реабілітації, операцій, протезування, психологічної підтримки та повернення в соціум. І саме на цьому етапі ми ризикуємо втратити тих, кого так важко врятували.
Коли ми чуємо, що дитину після обстрілу врятували, слово "врятували" звучит як крапка. Та після двадцяти пʼяти років роботи поруч із важкохворими дітьми я сприймаю його інакше. Це двокрапка, бо далі починається інша історія.
Лікарі стабілізували стан, провели не одну операцію, закрили рани. Врятували або не врятували кінцівку. І одного дня дитина виходить із лікарні.
Але чи може вона підняти руку? Самостійно одягнутися? Піти до школи? Чи отримає протез і навчиться ним користуватися? Чи зможе підліток зі шрамами на обличчі зайти у клас і не хотіти наступного дня сховатися від усього світу?
Саме тому сьогодні нам потрібно говорити не тільки про порятунок дітей від війни. Нам потрібно говорити про життя після порятунку.
За даними ЮНІСЕФ, уже в першій половині 2026 року в Україні було підтверджено загибель 40 дітей та поранення 472 дітей, а від початку повномасштабної війни – сотні загиблих і тисячі поранених. І це не просто статистика. За кожною цифрою – дитина, для якої наслідки одного удару можуть тривати роками.
Операція – ще не фінал лікування
Це особливо видно на прикладі дітей із тяжкими опіками. Ми в БО "Мама і немовля" системно співпрацюємо з багатьма топовими лікарями в Україні. І в процесі роботи я часто бачу, що після загоєння ран починається довгий етап роботи з рубцями, контрактурами й відновленням рухливості: компресійна терапія після тяжких опіків може тривати 18–24 місяці, потрібні фізична терапія, ерготерапія, щоденний догляд за шкірою, а інколи – наступні реконструктивні втручання. Дитина при цьому росте, тож засоби реабілітації та спеціальний компресійний одяг потрібно регулярно змінювати. У складних випадках лише один такий комплект може коштувати сотні євро.
І це принципова річ – все це не додаткові інструменти після лікування. Це і є продовження лікування.
ВООЗ у 2026 році прямо визначає реабілітацію під час війни як необхідну медичну допомогу для людей із новими травмами – зокрема ампутаціями, опіками, травмами головного та спинного мозку. Ранній початок реабілітації допомагає запобігати ускладненням і впливає на довгострокове відновлення людини.
Водночас доступ до неї в Україні досі обмежений. За даними ВООЗ, оприлюдненими у лютому 2026 року, стаціонарну реабілітацію надавали лише 4% лікарень, а допоміжні технології – зокрема протези та коригувальні засоби – були доступні лише у 3% закладів.
Тобто сьогодні нам потрібно навчитися мислити не окремою операцією, а маршрутом дитини до повноцінного одужання. Від моменту травми – до моменту, коли вона знову може рухатися, навчатися, спілкуватися, займатися спортом і будувати плани.
Дитина не повинна ставати невидимою
Але є ще одна частина реабілітації, яку неможливо виміряти кількістю операцій чи вартістю медичних матеріалів.
Це повернення до суспільства.
Маленька дитина може ще не до кінця розуміти, як змінилося її тіло після травми. Потім вона приходить до садочка чи школи та вперше чує: "А що з тобою?", "Чому в тебе така рука?", "Що в тебе з обличчям?".
Іноді за запитаннями приходять насмішки або навіть булінг.
У підлітків це проявляється інакше. Вони вже дуже добре розуміють, як виглядають. Починають закривати шрами одягом, уникати спілкування, рідше виходити з дому.
Фактично дитина намагається зробити себе невидимою.
І тут уже проходить тест не медицина, а ми всі як суспільство.
Ми багато говоримо про інклюзію. Але справжня інклюзія – це не тільки пандус чи ліфт. Це середовище, у якому дитині з ампутацією не потрібно щодня доводити, що вона така сама, як її однолітки. У якому шрам не стає її головною характеристикою. У якому підліток на протезі може думати про друзів, спорт, навчання, перше кохання – а не постійно залишатися для оточення "постраждалою від війни дитиною".
Бо якщо ми врятуємо дитину фізично, але дозволимо їй соціально зникнути, це не буде повним порятунком.
Допомоги потребує вся родина
Особливо важко сім'ям із маленькими дітьми. П'ятирічна дитина може ще не усвідомлювати масштабу того, що з нею сталося. А її мама чи тато вже бачать попереду наступні операції, реабілітацію, догляд, витрати, школу, можливі запитання інших дітей.
І все це часто відбувається на тлі іншої травми. Родина пережила обстріл. Втратила житло. Хтось із близьких загинув або був поранений.
А дорослий у цей момент повинен залишатися головною опорою для дитини.
Саме тому психологічна підтримка батьків – не другорядна історія. Допомагаючи мамі чи татові втриматися, ми фактично допомагаємо дитині пройти її власний шлях відновлення.
За понад двадцять років роботи "Мама і немовля" я переконалася ще в одному: сім'ї недостатньо одного разу оплатити операцію і сказати "далі ви самі". Найскладніші випадки потребують супроводу. Іноді довгого. Ми роками працюємо з дітьми, яким потрібні складні оперативні втручання та медичні матеріали, а після початку повномасштабної війни кількість тяжких випадків, пов'язаних з опіками та іншими травмами, значно зросла.
Проблема війни в тому, що вона створює не тільки гострі медичні потреби сьогодні. Вона формує довгий запит на допомогу на роки вперед.
Дитині важливо побачити: "Я не один"
Є ще один ресурс, який ми поки недооцінюємо, – спільноти дітей, які пережили подібні травми.
Можна багато разів сказати підлітку: "Не хвилюйся, ти повернешся до звичного життя". Але зовсім інакше ці слова звучать від іншого підлітка зі шрамами чи протезом, який уже повернувся до школи, займається спортом, має друзів і будує плани.
Тому нам потрібні програми взаємопідтримки, щоб повернути дитині відчуття контролю над власним життям. Спільноти за віком. Робота психологів. Реабілітаційні табори. Спорт. Фізичні й ерготерапевти. Практичні навички роботи зі своєю зовнішністю для дітей із видимими опіками.
Наш критерій успіху має змінитися
Україна навчилася робити надзвичайні речі, коли потрібно терміново врятувати дитину: евакуювати, знаходити лікарні й необхідні матеріали, об’єднувати лікарів, партнерів і благодійників. Але сьогодні перед нами наступне завдання – навчитися супроводжувати дитину після оперативного втручання.
Бо допомога не завершується випискою з лікарні. Наш критерій успіху – не лише те, що дитина вижила, а й те, чи змогла вона повернутися до навчання і звичного життя, отримати реабілітацію та психологічну підтримку, відновити самостійність.
Наслідки цієї війни ми бачитимемо ще десятиліттями. Тому ми маємо супроводжувати дитину на всьому шляху до одужання – від операції та відновлення функцій до повернення в школу, до друзів, у спорт, у життя.
Ми впливаємо не лише на те, скількох дітей зможемо врятувати, а яким буде життя тих, кого врятували.
Бо врятувати дитину – це не лише зберегти їй життя сьогодні. Це бути поруч доти, доки вона знову не зможе жити ним повною мірою.
Алла Мельничук, засновниця та керівниця Благодійної організації "Мама і немовля", заслужена працівниця соціальної сфери України
Як раніше повідомляв 5.UA – від початку повномасштабного вторгнення і станом на 4 червня 2026 року через російську агресію в Україні загинули щонайменше 707 дітей. Найменшій дитині було всього два дні. Станом на 3 листопада згідно інформації порталу "Діти війни" кількість жертв зросла до 769 неповнолітніх.
Зокрема, внаслідок ворожої атаки по багатоповерхівці у Прилуках, на Чернігівщині, що сталася у ніч на 7 жовтня – загинули 22 людини, серед них 5 дітей. 29 жовтня росіяни поцілили реактивною "Бандероллю" по центру Чернігову – внаслідок цього удару загинули двоє 15-річних дівчат.
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.