Три роки тому вони під безперервними обстрілами виходили з оточеного Дебальцевого. Сьогодні – крокують Хрещатиком.

У ході – три сотні учасників. Передусім це бійці підрозділів, що боронили Дебальцеве та підступи до нього (Санжарівку, Нікішине, брали висоту "Валєра").

"У нас річниця виходу. Позгадували, вчора з'їздили у Черкаси – там теж наші товариші збирались. Комбриг туди приїжджав. З'їздили на кладовище до загиблих", – розповідає демобілізований армієць 128-ї гірсько-піхотної бригади ЗСУ Іван Яхнович.

На ходу до столиці бійці приїхали з різних куточків України.

"Я сам із Закарпаття. Приїхав, оскільки моя батарея майже повністю з Києва, Київська область. Третій рік поспіль сюди приїжджаю", – каже військовий Іван.

У своїй армійській формі, з медалями на грудях та потріпаними донбаськими степовими вітрами стягами, під якими боронили позиції та йшли в бій. Володимир зі своїм прапором пройшов усю війну.

"Дебальцеве, Станиця Луганська, Щастя, Болотяне, Сизе. Жаліємо про тих, кого з нами немає та радіємо обличчям тих, хто постійно приїжджає до нас. Бо у нас є така сумна традиція – бачитись або на похоронах, або 18 лютого – на наш другий день народження", – каже демобілізований військовослужбовець Володимир Войцехов.

Історії всіх цих, таких різних людей – майже однакові. На війну пішли добровільно, самі прийшли до військкомату, сподівалися йти вперед та взяти Вуглегірськ. Свої позиції боронили до останнього.

"Важкий день, я думаю, для нас всіх. І ми розраховували на зовсім інший порядок дій, що будемо прориватися", – зазначає армієць Юрій.

Крім героїв Дебальцівського плацдарму, прийшли їхні сім'ї та волонтери, які підтримували, як могли. Згадали і про тих, хто не повернуся.

"Приїхала з Тернопіля у Київ вшанувати пам'ять, подвиг мого чоловіка. Добровольцем пішов у військкомат. Зробив все, що міг, врятував багато життів. Він лікар був", – розповідає дружина загиблого військовослужбовця Ольга Стасів.

Якою була хода – дивіться детальніше у сюжеті:

Євгенія Подобна, Валентин Стрельцов, "5 канал"