У програмі "Час: Online" з Марією Скібінською на "5 каналі" режисер, актор, кримський татарин Ахтем Сеітаблаєв розповів про депортацію кримських татар.
"Тут теж, можна згадати і про вишиванку, тому що, наприклад, родина моєї мами, а моїй мамі тоді було 6 років, теж вони встигли взяти за 15 хвилин, окрім документів, окрім жмені насіння, там трошки хліба, були взяті із собою ще деякі речі, якраз на яких присутня вишиванка. Це жіночий платок, хустка, ось. І тому в цьому теж є певний символізм. Потім ця хустка багато-багато років і досі передається із покоління в покоління. Я маю на увазі по жіночій лінії..", – сказав він.
Сеітаблаєв зазначив: "Ми постійно згадували день депортації та і власне день депортації він настільки плідно пов'язаний з Кримом".
"Все якось мірялося Кримом, все твоє життя, все те, що тебе оточувало, все мірялося Кримом. І, згадуючи батьків, треба сказати, що коли вони говорили про Крим і про наше повернення до Криму, то жодної там нотки сумніву в тому, що ми повернемося – не було", – розповів він.
Також, Сеітаблаєв сказав: "радянський союз, наслідуючи всі принципи і конструкцію російської імперії, і продовжує її, він робив все для того, щоб ми ніколи не повернулися. Але ні російської імперії, ні радянського союзу немає, ми є, ми повернулися. Зараз проживаємо, ще одну спробу, вже російської влади правоприємниці російської імперії, радянського союзу знищити будь-яку свідомість і знищити будь-яку активність серед проукраїнськи налаштованих громадян (ред. – в тимчасово окупованому Криму), які в абсолютній своїй більшості є кримські татари, вони намагаються зробити те ж саме".
"Мій дід, моя бабуся і з татового боку, і з маминого боку, і сама мама і тато згадували, вони згадували. Ну, якщо дід згадував той факт, що, повернувшись з фронту II Світової війни, він потім 3 роки шукав свою родину і врешті-решт знайшов. Бабуся згадувала, як вони, до того, як вони власне змогли зустрітися з дідом, а це було десь приблизно 1948 року, як вони робили землянки для того, щоб жити, тому що їх власне після майже місяця так званої "подорожі" у вагонах для худоби, в яких люди помирали, яких не давали хоронити, а просто відкривали вагони і викидали на зупинках там раз на тиждень. Вона згадувала, як вони намагалися вижити", – розповів він.
"У мами спогади, такі вони були, ну скажімо відривчасті, тому що вона згадувала, як напередодні депортації до її будинку підійшов солдат, попросив води, бабуся його запросила до дому, дала води, нагодувала. Він, і потім вже згадує мама, він прикликав маму, яка була тоді зовсім маленькою дівчинкою 6 років, посадив її собі на коліна і раптом почав плакати. І на питання моєї бабусі (ред. – сказав), вдома саме така донька, і він багато років її не бачив, і потім вже вночі він прийшов разом з іншими солдатами, з офіцерами НКВС, треба сказати, що от саме цей солдат, він намагався якимось чином, там трошки допомогти зібрати необхідні речі. Тому що давалося 15 хвилин на збори. Ну а що могла зібрати розгублена жінка з 5 дітьми на руках? Так, там документи, насіння, хустку, щось ще.. Потім деякі зі спогадів моєї мами, вони стали епізодами стрічки "Хайтарма", – сказав Сеітаблаєв.
Він наголосив: "Потім все своє життя власне Кримом, от як я і казав мірялося все. Твоє відношення до життя. Те, що тебе оточує навколо тебе. І Крим постійно згадувався як така "земля обітована".
"Я пам'ятаю своє розчарування, коли я прилетів до аеропорту Сімферополя 1989 року, тільки закінчивши середньоосвітню школу, зараз я не знаю як виглядає аеропорт у місті Сімферополя, тоді він був, після Ташкентського міжнародного аеропорту, ти виходиш у якомусь такому дуже маленькому, ну з літака потрапляєш потім в дуже маленьке приміщення, виходиш, гір немає навколо, пальм немає, людей в білому одязі немає, моря так само немає й умовно було розчарування, допоки мій брат не повіз мене, посадивши в машину в напрямку Бахчисараю, щоб показати мені про який будинок. Там вже побачивши краєвиди, зупинившись там, вже по дорозі до великого Кримського каньйону, я вийшов з машини, звичайно краєвид був захоплений. Мені брат сказав: "От, твоя батьківщина", – розповів Сеітаблаєв.
Митець додав: "Потім одразу пішло розуміння "чому?". Чому нас депортували, чому ми там не потрібні були. Дійсно, за цю землю, як і за всю Україну, це ж не перший рік, так, і не перше десятиріччя, і не перше сторіччя навіть, спочатку московія, потім російська імперія, потім радянський союз намагаються нас з вами знищити. Тому що ми живемо на Богом даній землі, на родючій землі, ми любимо її".
"Але вони погано знають історію. Ані московії, ані російської імперії, ані радянського союзу такої саме імперії вже немає. А ми з вами є і будемо, і повернемося. І тому поруч з дійсно емоціями скорботи, в цей день, день, коли ми визначаємо як День геноциду кримських татар, напевне в цьому є задум Всевишнього. Те, що в цьому році він поєднався з Днем вишиванки. А для мене вишиванка – це, все ж таки, відродження. В першу чергу. Тому що українці, всі – етнічні українці й політичні українці, і кожна людина, якій не байдуже, яка живе на українській землі – це, все ж таки, в першу чергу – це в першу чергу питання творення. Ми завжди всі хочемо щось створити, а не зруйнувати. Створити свій будинок, створити свою родину, створити власне садок вишневий коло хати. І тим ми достеменно відрізняємося від тих, хто хоче зруйнувати наш з вами світ. Тому що ми про творення, а вони про знищення. Але, як показує історія, вся історія людства, творення все ж таки перемагає", – підсумував Сеітаблаєв.
Дивіться повний випуск програми:
Нагадаємо, 18 травня Україна вшановує пам'ять жертв геноциду кримських татар.
Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
Дивіться також відео за темою:
моя родина завжди знала, що повернеться в Крим – Ахтем Сеітаблаєв.
Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.