Легендарний волонтер Сергій Максимець відійшов у засвіти. До війни він жив у Донецьку і мав унікальну професію – відливав церковні дзвони. А коли місто захопили бойовики – його за проукраїнську позицію внесли у розстрільні списки. Тому разом із сім'єю виїхав до Києва, залишивши в окупованому Донецьку свій найбільший скарб. Як волонтер бував на передовій кілька разів щомісяця. Волонтери називали Сергія Максимця своїм янголом-охоронцем. Журналістка "5 каналу" Леся Головата бачила останні почесті і дізнавалася про велику мрію Сергія Максимця.
У Михайлівському золотоверхому волонтери та військові прощаються зі своїм, як усі його називають, дядею Серьожою, під лункий передзвін. До війни – Сергій Максимець у рідному Донецьку виливав унікальні церковні дзвони. Радів, що 5 із них – увінчують храм Діви Марії в особливому для християн місті.
"Мої дзвони є у Вифлеємі. І замовлення в принципі xотіли розмістити і в Білорусі, і в Росії – усюди дивились", – розповідав Сергій Максимець.
Навесні 14-го Сергій Максимець позбувся і дому, і справи свого життя. Через те, що ходив на проукраїнські мітинги та вмовляв земляків не кликати біду на свою батьківщину – окупанти внесли його сім'ю до розстрільних списків.
"Людей намагалися переконати, що це призведе до великого горя, ці всі референдуми і заxоди росіян. Кажу – все зруйнується, ваш дім розіб'ють. У вас не буде роботи. Ну вони мене матом посилали. А потім подзвонили, сказали – тобі краще пошвидше поїxати", – каже волонтер Сергій Максимець.
А вже в Києві з головою поринув у волонтерство. Завжди усміхненого та безвідмовного "дядю Серьожу" на фронті добре знали, адже щомісяця по кілька разів ганяв на Донбас своїм зеленим бусиком, напакованим доверху найнеобхіднішим для військових. Янголом-охоронцем його почали називати ще за життя.
"Уся команда завдячує йому життям. і багато ми з ним їздили. коли він виляє і машиною, і сам головою за кермом, ховається від куль і ще на мене кричить, каже – сповзи, якомога нижче. щоби ти ціла залишилась. він завжди турбувався про когось", – згадує засновниця волонтерської сотні "Доброволя" Наталія Воронкова.
А от про власне здоров'я турбуватися було ніколи. Як місцевий Сергій Максимець під вигаданими приводами виїжджав на окуповані землі, щоби евакуйовувати і цивільних, і армійців з поля бою.
"Ми з ним познайомилися вже в Краматорську, коли з Наташею Воронковою вони виезли Олічку, яку ми знайшли в Водяному, це якраз 300-400 метрів від аеропорту Донецького. І Дебальцеве, і Водяне, Пєски, Мар'їнка – всюди працювали з ним разом", – згадує волонтер Тім Златкін.
Після кількох контузій майже втратив слух, не витримало й серце – після обширного інфаркту пережив дві складні операції.
"Після Іловайську забирав тіла наших загиблих, героїв, збирав поранених, це людина з величезної літери. Якщо би таких було більше в Україні, може і не було би того, що в нас зараз твориться", – згадує колишній командир 46-го батальйону ЗСУ "Донбас" В'ячеслав Власенко.
Своїх Сергій Максимець підтримував і в тилу.
"Нам буде не вистачати його слова – обняв, от він казав завжди обняв. Мабуть, у волонтерів з'явився персональний ангел. Він і під суди до нас приходив, дядя Серьожа, мабуть, підтримував нас усіх", – згадує волонтерка Юлія Кузьменко.
Перед виїздом із Донецька залишив у схованці особливий бронзовий дзвін. Найрідніші знають, де і коли його віднайдуть.
"Він своєму сину розповів, з Кирилом уже вирішимо, коли Донецьк повернемо", – каже волонтер Тім Златкін.
"Повернутись у Донецьк, додому – це була його мрія, і він часто згадував, от коли ми переможемо, я приїду в Донецьк, і всі друзі зберемося, і все буде добре. ну колись ми зберемося", – розповідає парамедик, командир підрозділу "Янголи Тайри" Юлія Паєвська.
Леся Головата та Василь Кобець, "5 канал"
Читайте також: "Найпотужніший волонтерський рух у світі": як українці збирали ЗСУ на війну з агресором – "Таємниці війни"
