Найромантичніше і дуже прибуткове свято року. Сьогодні, 14 лютого – День закоханих. "Підсумки тижня" не могли пройти повз цю тему. І вирішили розповісти про кохання саме українське. А точніше – про історію того, як закохувалися покоління наших предків.
Коли не було соціальних мереж, де можна легко знайти собі пару? Бодай на один вечір. Олена Рибінська увесь тиждень переглядала архіви, спілкувалася з етнографами і з'ясувала: те, чого не було в Радянському Союзі, в Україні було завжди. А як воно було – у сюжеті "Підсумків тижня".
Цнотливі та незаймані. Чомусь так зображають та переповідають про наших предків. Українська традиційна селянська культура сексуальність сприймала спокійно і нетабуйовано. Не віриться, але деякій їхній відвертості можна позаздрити і нині. Що побачили й почули – того й навчилися. Кілька століть тому українські сільські батьки участі у статевій освіті дітей не брали. Та і не забороняли їм вивчати чи пізнавати себе. Етнографи дослідили: першим та поширеним тілесним досвідом було секеляння – тертя тілами одне об одного.
"Міф про цнотливих українок і українців з'явився наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття в етнографічних працях. І самі етнографи, і ті, хто потім цензурував ці праці, намагалися створити образ", – зазначив автор YouTube-каналу "Історія для дорослих" Олег Криштопа.
А образ наших пращурів насправді складений був не лише з пісень та вишиванок. Сексуальні пестощі були поширені серед молоді. Долучатися до світу насолод підлітки починали на вечорницях. Там знайомилися, шукали пару, бо ж до 18 років уже треба було одружитися.
"Про ХІХ століття ми говоримо. З тих часів дійшли етнографічні історії про вечорниці. Була господиня, яка приймала вечорниці, отут сходилося молоді із села, і вони покотом лягали на підлозі, всі один з одним. Коли вже гасили всі свічки, під час цього спільного спання багато еротичних прелюдій відбувалося. Не було сексу, але були пестощі", – уточнив Криштопа.
Своєрідний сексуальний лікнеп відбувався тоді: обійми, поцілунки та притули – це коли хлопець усім тілом "притулявся" до дівчини. І це ні до чого не зобов'язувало тодішню молодь, могли й далі собі шукати партнерів. Та погана обізнаність у сексі й незнання фізіології часто призводили до вагітності.
"Традиція вечорниць. Збиралися у вдовиці, всі мацали один одного. Про те, що з одного боку, засуджували гуляння, жахіття, патріархальне суспільство, а з іншого – засуджували цноту і невміння в ліжку", – наголосила письменниця Ірена Карпа.
Спільна ночівля – маєш більше шансів вийти заміж, але водночас і завагітніти до весілля. Така дівчина ставала покриткою – одинокою матір'ю. Ганебно й жахливо на той час. Бо ще кілька століть тому наші предки контрацепції не мали, а вірили більше в магічні обряди як спосіб вберегтися.
"Вірна жінка, яка не має сексу до одруження. А секс тільки у шлюбі. І то про це навіть мовчимо. А до того мало говорилося. Можемо згадати постійних покриток у Шевченка. Жінка, яка завагітніла до шлюбу, піддавалася суспільному осуду", – пояснив Криштопа.
На тих, хто й вечорниці відгуляв, і пару знайшов, чекало весілля й обряд комора – перевірка нареченої на цноту. Всій громаді показували постіль молодих після першої шлюбної ночі. Якщо ж таки дівчина не вберегла цноту, ганьба та осуд від людей. "Перевірку" пройшла – простирадло з доказами мало не на палі несли селом або вивішували на тин. І саме на весіллях ще й сороміцьких пісень співали, та так, щоб діти та неодружені ні слова не почули. Бо ж це окрема частина фольклору та українського спадку.
Коня, бика чи то вола в інших таких сороміцьких пісеньках не слід вважати за тварин. Етнографи дослідили, що так у творах завуальовували чоловіка, хлопця. А процес напування, пускання – ніщо інше, як секс.
В українському селі молода пара швидко намагалася йти до свого житла, окремо від батьків. До слова, саме спільне проживання кількох поколінь призводило до снохацтва – інтиму свекра зі своїми невістками. Та в Україні такого не було, свідчать дослідження, такі звичаї притаманні були Росії.
Олена Рибінська, Юрій Усік та Олексій Тищенко, "Підсумки тижня"