25 років тому найбільший противник НАТО на планеті – військово-політичний блок комуністичних режимів Центрально-Східної Європи на чолі з Радянським Союзом під назвою Організація Варшавського договору – офіційно оголосив про самоліквідацію. Період найбільшого розмаху і піку російської експансії у світовій історії завершився, а незабаром розвалилась і сама "червона імперія".
Соціалістичний військовий блок, чи то пак офіційно – "Організація Варшавського договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу" виник 14 травня 1955 року під приводом самозахисту від "агресивного блоку капіталістичних країн – НАТО". Однак це була "гібридна правда" – блок НАТО нікому не загрожував і сам створювався, як самооборонний, а от Кремлю було дуже важливо юридично оформити існування військового союзу європейських соціалістичних держав на чолі з СРСР.
Офіційним лозунгом об'єднання був російський каламбур "Мир и социализм". Каламбур, бо що мається на увазі під першим словом – відсутність конфлікту чи загарбання усього світу – відомо було лише його творцям.
А от що таке союзні стосунки з Москвою – зрозуміло було уже тоді. У всіх зайнятих під час Другої світової війни Червоною армією країнах замість місцевих урядів і владних еліт шляхом переворотів або ж дивних і неконтрольованих ніким "референдумів" встановлювались режими "народної демократії". Цей оксюморон (адже демократія – це грецькою і є "народовладдя", тому "народна демократія" – це наче "двічі народна влада") камуфлював однопартійні тоталітарні системи на зразок СРСР і з таким же стилем правління і культом особи вождя.
Початок процесу, який змусив західні держави до створення Організації Північноатлантичного договору (НАТО) було покладено 17 березня 1948 року в Брюсселі, коли п'ять європейських держав (Бельгія, Велика Британія, Люксембург, Нідерланди і Франція) створили систему "колективної самооборони" поза рамками ООН. Поштовхом до цього послужила зростаюча загроза експансії СРСР (члена Радбезу ООН) на континенті.
У 1947 році в Москві було проголошено створення блоку комуністичних партій Болгарії, Угорщини, Італії, Польщі, Румунії, Радянського Союзу, Чехословаччини, Франції та Югославії під назвою Комуністичне інформаційне бюро (Комінформ). Про радянські методи досягнення мети свідчили як події в радянській зоні впливу (ініційовані Москвою комуністичні перевороти в Польщі і Чехословаччині), так і на суміжних територіях (партизанська війна у Греції, активізація комуністів в Італії, блокада Західного Берліна Червоною армією).
Щоб зупинити розповзання "червоної чуми", 4 квітня 1949 року у Вашингтоні був підписаний Північноатлантичний договір, який об'єднав оборонні зусилля Бельгії, Великої Британії, Данії, Ісландії, Італії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Португалії, США та Франції. У вересні 1950 року 5-ю сесією ради країн-учасниць договору були створені Об'єднані збройні сили, а до 1952 року процес створення блоку остаточно оформився у формі Організації Північноатлантичного договору. У тому ж році до НАТО приєдналися Туреччина і Греція, в 1955-му – ФРН.
На етапі долучення Німеччини до Альянсу Москва оголосила про створення "власного НАТО" – зі своєю Німеччиною (Німецькою демократичною республікою) і країнами Центрально-Східної і Південної Європи. Для "самозахисту від самозахисту" виникла Організація Варшавського договору (ОВД). Затягнути туди усі соціалістичні країни не вдалося – Югославія на чолі з Йосипом Броз Тіто обрала шлях балансування між комуністичним блоком і "вільним світом". Але все одно вийшло солідно: військовий союз СРСР, Албанії, Болгарії, НДР, Польщі,Румунії, Угорщини, Чехословаччини – це було набагато більше, ніж у Гітлера, коли він наважувався на Другу світову, та перевершувало усе, що коли-небудь мріяли загарбати російські імператори. Вірність союзників треба було контролювати, тому договір легалізував створення радянських військових баз на теренах нового утворення. За офіційними даними, у НДР було розміщене угруповання Червоної армії в 380 тисяч чоловік, в Польщі – 40 тисяч, в Чехословаччині – 80 тисяч, в Угорщині – близько 70 тисяч. Також у 1950-х рр. велася підготовка до відкриття військово-морської бази СРСР на Адріатичному морі в Албанії, але місцевий режим чомусь затурбувався і так і не дав цього зробити.
Однак і без цього СРСР володів половиною Європи і зазіхав на півсвіту. По всій планеті Кремль підтримував наймракобісніші режими і терористичні організації, які декларували прихильність до ідей соціалізму і протистояння Заходу. Доходило до курйозів – у 1974 році було укладено угоду між "СССР и СССР" (російською "Союзом Советских Социалистических Республик и Союзом Сомалийских Социалистических Республик"). СРСР передав бідній африканській країні море зброї, яку СССР (той, який сомалійський) тут же застосував для нападу на одвічного ворога – Ефіопію. Курйоз же в тому, що та на цей момент теж була "братньою" і союзною СРСР (московському) і теж отримувала зброю від Кремля… Результати цієї типово КДБшної цинічної і стратегічно безглуздої "багатоходівки" регіон відчуває досі.
Але це периферія, а що ж матінка-Європа? Тут важливо підкреслити: під час Холодної війни "агресивний капіталістичний блок НАТО" залишався оборонною організацією і не брав участі навіть у тих війнах, які вели країни-учасниці коаліції поза Євроатлантичною зоною. Основним потенційним противником Альянсу був СРСР і Організація Варшавського договору. Оскільки Третя світова війна в очікуваному форматі – масштабного ядерного або без'ядерного військового конфлікту соціалістичного і демократичного таборів – не відбулася, основним полем діяльності збройних сил НАТО до 1991 року були різні за масштабом навчання (160-180 щорічно). Деякі з них за витраченими зусиллями і коштами, а також за пропагандистським впливом дорівнювали невеликий війні. Наприклад, операція "Великий підйом" (22-23 жовтня 1963 року) з блискавичним повітряним перекиданням 14500 американських солдатів з важким озброєнням зі США до Німеччини, проведена рівно через рік Карибської кризи, була наочною демонстрацією намірів і можливостей підтримки Вашингтоном партнерів по Альянсу в разі радянського вторгнення. ОВД не залишилася в боргу – два роки по тому були проведені масштабні навчання військ соцкраїн під промовистою назвою "Жовтневий штурм". У листопаді 1983 роки надмірно реалістичні навчання стратегічних ракетних військ країн НАТО "Готовий лучник 83" привели радянські війська в Європі у стан бойової готовності, що ледь не закінчилося взаємним застосуванням ядерної зброї.
Однак, на відміну від НАТО, для соцкраїн навчаннями справа не обмежувалася – вони вели війни, і то зовсім не "справедливі". Нагадаємо, більшовицька доктрина не визнавала війни абсолютним злом, а класифікувала їх на справедливі і несправедливі – тобто вигідні собі і невигідні. Тут же були чистої води військові вторгнення і криваві придушення народних повстань, тобто "несправедливі війни", але кремлівська "гібридна логіка", звичайно ж, представила їх, як "допомогу братнім народам".
У 1956 році радянські війська під керівництвом тогочасного командувача військ ОВД Івана Конєва "допомогли братнім угорцям" – тобто втопили у крові Угорське національне повстання. Сили російських "зелених чоловічків" та місцевих колабораціоністів (в сумі від 75 до 200 тис. багнетів) із масованим застосуванням бомбардувальної авіації, артилерії та важкої бронетехніки штурмом взяли Будапешт і розбили повстанські загони (більше 60 тис. бійців). Окупанти себе називали "визволителями", а повстанців – "фашистами".
У 1968-му уже об'єднані війська країн ОВД у той же спосіб – "ввічливими танками" – придушили спробу демократичних перетворень у Чехословаччині, відому під назвою "Празька весна". Тут не було боїв і повішених комуністів з одного боку, та масованих артобстрілів міст з іншого. Абсолютно ліберальна і в чомусь наївна спроба чехів і словаків створити "соціалізм з людським обличчям" підштовхнула їх до барикад на вулицях та ідеологічних сварок з окупантами. Останні ж, як пригадує учасник подій, у масі своїй теж не розуміли, "навіщо потрібно силою опускати таку красиву країну до стану злиденності, в якому живемо ми". Але були і "коктейлі молотова", і безладна стрілянина, і спалені танки, і зниклі безвісти активісти.
"Вільний світ" висловлював обурення, виносив питання на Раду Безпеки ООН, де будь-які резолюції блокувались Кремлем. Війська НАТО входити до Чехословаччини із Заходу не наважились.
Однак попри начебто перемогу і "замазування кров'ю" союзників по ОВД, організація затріщала. Албанія, яка з початку 1960-х не брала участі у її роботі, після вторгнення офіційно розірвала стосунки з ОВД. Румунія висловилась категорично проти окупації і не брала участі в операції. Для чехів і словаків "Руда армада" (Червона армія чеською) з визволителя від нацизму стала окупантом – і була таким до 1991 року.
У 1981 році ситуація майже повторилась – цього разу в Польщі. Розмах виступів опозиції поставив країну на межу каральної акції з боку "братніх народів". Однак ситуація була уже не та – СРСР перебував у глибокій системній кризі і закуповував більшість продуктів на Заході, тому тодішній генсек Брежнєв реально боявся західних санкцій. Польським комуністам довелось вводити воєнний стан і придушувати народні заворушення самотужки. Розпочата в той же період остання війна червоної імперії – вторгнення до Афганістану – теж обійшлась без ОВД.
26 квітня 1985 року, у зв'язку із закінченням терміну дії Варшавського договору, він був продовжений на 20 років. Чисельність об'єднаних збройних сил Організації на цей час складала 7562987 солдатів. Це був пік потуги Кремля.
Однак у Холодній війні перемогла не кількість солдатів, а економіка. Промосковські авторитарні режими і сам СРСР виявилися спроможними до різких і вражаючих ривків у гонці озброєнь – ціною безпрецедентних обмежень побутових потреб підвладного населення. Однак виявилося, що надмірне вичерпання матеріальних і людських ресурсів країн ОВД призводило до зубожіння і зневіри громадян до рівня, нездоланного силовими методами, тоді як вільний ринок у довгостроковому змаганні виявлявся стійкішим і дозволив країнам НАТО за 80-ті роки подвоїти витрати на озброєння на тлі стагнації та внутрішньополітичної кризи Організації Варшавського договору.
У зв'язку з стрімкими дезінтеграційними процесами у комуністичному таборі 25 лютого 1991 року держави-учасники ОВД розформували її військові структури, а 1 липня 1991 року підписали протокол про повне припинення дії договору. За весь період існування Організації до неї не вступив жоден новий член. Символічно, що падіння соціалістичного блоку було офіційно задокументоване у Празі – місці єдиної і безславної спільної операції військ Варшавського договору.
Минуло чверть століття, і Москва знову розхитує світобудову КДБістськими "комбінаціями" та "багатоходівками". Замість Варшавського договору Кремль створив Організацію договору про колективну безпеку – аморфну структуру, у яку вдалось затягти лише кілька уламків імперії. Однак сили у колишньої метрополії вже не ті, і попри постійні загострення і гру на підвищення ставок на Донбасі та у Сирії, на глобальному рівні війна знову ведеться на економічному та дипломатичному рівнях, які для Москви завжди були полем противника. Нагадаємо, Радянський Союз проіснував майже 75 років, 45 із них – у стані Холодної війни з усім світом. Потім неждано-негадано сталось те, що Путін назвав "найбільшою геополітичною катастрофою в історії", а звільнені народи імперії святкують тепер як дні своєї незалежності. Яким святом чи катастрофою завершиться нинішній "гібридний порив" імперського рудимента – покаже уже найближчий (в історичному вимірі) час.
