У дописі в соцмережі Княжицький згадує останні заяви колишнього головнокомандувача ЗСУ, чинного посла України у Великій Британії Валерія Залужного. Він говорив, що ворог воює проти української культури. Голова Служби зовнішньої розвідки росії Сергій Наришкін в останньому інтерв'ю каже, що вимогою росії до США у "перемовинах про мир" – є скасування так званих "дискримінаційних" законів про українську мову і заборону російської церкви. 

У цьому контексті Княжицький згадує нову ініціативу голови Львівської військово-цивільної адміністрації Максима Козицького. Той звернувся до Львівської міської ради з ініціативою перейменувати вулицю Володимира Винниченка, де розташовані будівлі обладміністрації та Львівської обласної ради.

Львівська влада не має права допускати "ідеологічних маркерів", які "вшановують ворогів української державності та колаборантів", – пояснив свою пропозицію керівник ВЦА.

Щоб підкріпити свої аргументи, Козицький без зазначення прізвищ посилається на "багатьох" істориків, які нібито вважають Винниченка прихильником автономії України в складі росії та критиком самостійників, зокрема, Миколи Міхновського.

А ще, за словами Козицького, Винниченко "конфліктував із Симоном Петлюрою", "був відвертим противником створення української армії", "переконаним комуністом", "активно співпрацював із московською владою, навіть перебуваючи за кордоном", і утопічно апелював "до московської влади щодо українізації".

Отже, резюмує голова ОВА, літературна спадщина Винниченка "непорівнянна з тією шкодою, якої він завдав українській державності в період Перших визвольних змагань".

Я твердо переконаний, що першого прем'єр-міністра Української Народної Республіки та члена її Директорії не можна називати "ворогом" України чи російським "колаборантом". Існує безліч історичних фактів, свідчень сучасників і оцінок істориків, які це спростовують, – наголошує Княжицький.

Винниченко – видатний український письменник, один із найталановитіших прозаїків першої половини ХХ століття. Так, це складна історична постать і, безперечно, невдалий політик. Багато його рішень і сьогодні викликають негативні емоції – через помилковість, пріоритет особистих амбіцій над інтересами держави й нації.

У його біографії відображено всю трагедію українського ХХ століття, коли успіх визвольних змагань залежав винятково від самих українців. Жодна з великих держав Антанти, що перемогли в Першій світовій війні, не надала нам реальної допомоги.

Нашому поколінню добре зрозуміло, наскільки для перемоги у війні з росією важлива сприятлива міжнародна кон'юнктура та допомога союзників.

Після Другої світової війни Винниченко написав свій знаменитий "Заповіт борцям за визволення", у якому підтримав боротьбу українського народу за незалежність і зазначив:

"І яку саме орієнтацію він вибрав і провадить, це найкраще показує його найактивніша частина, його бойова еліта, Повстанська Армія, яка і словом, і чином доводить її на Україні, а не в еміграції… Чин її – безперестанний бій із гнобителями нашого народу…"

Тому, якщо комусь не вистачає доказів вагомої ролі Володимира Винниченка в українському державотворенні, варто просто прочитати цей "Заповіт". Його мають прочитати всі львів'яни, мешканці мого рідного міста.

Великі нації стають великими тоді, коли здатні винести уроки зі своєї історії, з відстані часу об'єктивно оцінити історичні постаті – визнаючи й заслуги, і помилки.

У Польщі ніхто не ставить під сумнів, що в національному Пантеоні є місце і для Юзефа Пілсудського, і для Романа Дмовського, Вінценти Вітоса та Войцеха Корфанти. Хоча між ними були жорсткі конфлікти. У 1926 році Пілсудський здійснив державний переворот проти уряду, сформованого трьома іншими названими політиками. У 1930 році Вітоса і Корфанти він запроторив до Берестейської фортеці та судив за державну зраду.

Але сьогодні всім цим політикам у Варшаві встановлені пам'ятники. І вони нікому не заважають, – наголошує народний депутат. 

Згадує Княжицький і досвід Ізраїлю, де громадяни шанують пам'ять Давида Бен-Гуріона – соціаліста, одного з "батьків-засновників" держави та першого прем'єра незалежної держави Ізраїль. Поряд з ним згадують і Абрама Штерна – правого радикала, який 1941 року звертався до Гітлера з пропозицією співпраці проти британців.

Українці, які боролися за збереження народу і його культури, мають бути вшановані незалежно від їхніх політичних поглядів і стосунків між собою. Саме так ставляться до власної історії сильні держави. Під час нинішньої російсько-української війни весь світ побачив, що українці – це велика нація. Тому не варто ухвалювати рішень, які можуть поставити цей образ під сумнів.

Читайте також: Петлюра вимагав розстрілу Болбочана, а Винниченко ненавидів Скоропадського: як міжусобиці зруйнували УНР – "Машина часу"