"Метастази совка просто вичікують момент" – ведучий "5 каналу" про "совєцький шабаш" у Кривому Розі

Публікуємо замітку журналіста та ведучого "5 каналу" про масштабне відзначення "свята" в Кривому Розі зокрема та життєздатність радянської ідеології в Україні загалом

Жодних ілюзій – метастази совка просто вичікують момент. 22 лютого. Кривий Ріг. Левітановські інтонації, гвоздики, гіперпафос, червоні прапори, серпи-молоти і "савєтская родіна". Страшний сон? Сумна реальність.

Хто не в курсі, найяскравіші уривки шабашу тут:

Але якщо думаєте, що це гостре запалення імені Вілкула-старшого в окремо взятому місті, то помиляєтеся – СРСР просто вичікує поруч із Вами. Чекає, поки Ви втомитеся сперечатися і ганятися за його рецидивами. СРСР чекає Вас у соцмережах під гаслом "це також наша історія", в "та це ж просто кіно...", в шкільному підручнику історії 5-го класу, де досі "вєлікая отєчєственная", навіть в офіційному музеї міністерства оборони – національний військово-історичний музей.

Давайте змоделюємо – незалежна держава Україна чітко розуміє, що радянська армія була одним з інструментів придушення української незалежності. Ну припустімо… Як 23 лютого – день армії, яка придушувала українську незалежність, міг би подаватися в НАЦІОНАЛЬНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ військово-історичному музеї? Ну, наприклад, там могла б з"явитися експозиція про злочини радянської армії. Від заград-загонів довкола території Голодомору, до придушення повстанського руху і різноманітних інтервенцій. Але ні, керівництво національного (!) військово-історичного вирішує нагадати парад окупаційних… ой, вибачте – червоної армії – в завойованому (відбитому в українського уряду) Києві. Так-так – 1923 рік – фактично парад на руїнах української державності. НВІМУ подає фото, де червоний парад приймає такий собі Клім Ворошилов.

Текст і фото можна знайти тут:

Як не крути, а минуле Владислава Таранця (директор музею) під вивіскою клубу "Червона зірка" регулярно нагадує про себе. Та й чи минуле це? Якщо в риториці досі присутні "німецько-фашистські загарбники", "велика вітчизняна війна" та інші радянські ідеологічні штампи. Ні, хоббі є хоббі. Комусь до душі РСЧА, іншим – Вермахт, британська чи американська армії. От тільки чому особисте, та ще й радянське, взяло гору над державним? І це в Києві, коли в одному кварталі – УІНП, в двох кварталах – АП, ВР і КМУ.

Хоча, близькість владних структур може грати зовсім не позитивну роль. Історична політика в країні лишається не артикульованою. Офіційно влада (жодна вертикаль) не наважується заявити своє ставлення до періоду радянської окупації. Уривками, натяками, напівмірами – так. Системно – ні. Шкода. Литва, Латвія і Естонія, на які ми любимо посилатися, зробили це давно і досить-таки чітко. У нас же – постійне озирання – а як реагуватиме електорат? Ну, в тій же Латвії російська (совкова) п'ята колона теж досить активна, як і в нас, але ж країна намагається рухатися вперед. А ми? У нас, схоже, знову гору може взяти риторика "давайте зклеювати країну". Вибачте, але кого із ким?

Чи можна "склеїти" покоління зажурених – "какую страну просрали" – із поколінням співаючих "душу й тіло ми положим за нашу свободу"? Чи можна об'єднати Вілкулів, Лєнку-Бондарєнку, Монтян, Шаріїв, Гужв і прочу нечисть зі Сліпаком, Небесною Сотнею, Кіборгами? Як можна склеїти "за нашу савєтскую родіну" і "…в мене є садок вишневий, він тут" (це слова Старого з к-ф "Кіборги")? ЯК?!

Так, ясна річ, у нас багато люмпенізованого люду, багато людей, які ностальжі за молодістю плутають із маренням, що "раніше краще було". Совків багато. Тих, хто ведеться на соціальний популізм – багато. Злет симпатій до Вони тому яскравий доказ. Але совкам молодість не повернеш, а соцподачками довго не протягнеш. Не треба клеїти те, що апріорі є іншими матеріями.

Ті, хто біля керма країни, чи планують там стати, мають раз і на завжди визначитися – вони хочуть йти вперед із тими, кому 20-30-40+ чи шукати компромісів із тими, хто 55-60-65+ і кому ніякого "вперед" не треба, адже по життю в них вже все позаду? Зауважу: цифри, це не фізичний вік, а ментальний. Деякі молоді – геть трухляві, деякі літні люди – криця. Суть в тому, що не можуть люди минулого бути гальмом для тих, хто йде далі. Не можуть ті, кого влаштовувала комуналка, диктувати умови тим, хто нарешті почав ремонт у власній (!) хаті!

Не треба ілюзій, що прогнувшись кілька разів перед совками, зможеш заволодіти кількома додатковими відсотками голосів. Совки, це гниття – один раз поведешся – інфікують. І молодих. І середнього віку. А потім буде тріумф люмпенізованого бидла. Буде Крим і ОРДЛО – "хоч каміння з неба".

Скажете, що перебільшення? Ні. Трикольорові шматки і ностальжі за совком були першими кроками на окупованих територіях ще в 2008 році, якщо не раніше. Це як щеплення – якщо організм не чинить опору, вірус мутує, посилюється і зрештою – гангрена.

Що робити? Раз і назавжди покинути стратегію "як розірватися між двома копицями сіна". Досвід віслюка показує – ніяк, від голоду помреш.

Або ставка на конструктивний середній клас, який вже визначився – Україна понад усе, або нові пролетарії, яким подавай "сватів", "рос-попсу" і "це також наша історія".

Або категоричне – Україна є спадкоємець українських держав, ми маємо свою історію, ми спокутуємо наших злочинців, але не дамо образити наших героїв… або нам знову намалюють минуле, яким його бачать з вікон Кремля. Або нульова толерантність до совка з усіма наслідками і всіма витікаючими, або під гаслом "склеїти країну" ми остаточно випхаємо за кордон тих, кому комуналка в печінках.

Цей вибір має зробити влада. Цей вибір мають зробити політики, які хочуть будувати Україну, а не УРСР. Цей вибір мають зробити громадяни, які не хочуть минулого.

Що буде із совками? Вони традиційно мімікрують, коли зрозуміють, що їхні істерики ігнорують. Вони змовкнуть, коли зрозуміють – порушення законів України жорстко карається. Демократія ж бо не вседозволеність. І державність сильна тоді, коли здатна себе захистити.

Але для початку треба обрати, що має бути написано на Вашому піднятому прапорі?

"За Україну…" , чи "за нашу савєтскаю родіну"?

Часу на визначення дуже мало.

Віталій Гайдукевич, читати на Facebook:

Попередній матеріал
"Ти як собака там, як раб": правда про нелегальних заробітчан-українців у Росії
Наступний матеріал
Любомир Гузар: кандидат на папський престол, який повернувся в Україну