Від Крут до оборони ДАП та Савур-могили: криваві віхи російської агресії в Україні

Гортаючи сторінки історії, журналісти проекту "Машина часу" розповіли, якою високою ціною українці відстоюють свою незалежність сьогодні та 100 років тому

Серпень 2014-го. Триває неоголошена війна Росії проти України. На стратегічній висоті Савур-могила поранення зазнає доброволець батальйону "Дніпро-1" Євген Гончаренко. Уже в госпіталі з’ясовується, що в батальйон він потрапив обманом – хлопцеві нема 18 років.

5 вересня 2014-го, околиці Луганська. Загін добровольчого батальйону "Айдар" повертається із бойового завдання і потрапляє у засідку російських неонацистів. Короткий бій завершується катастрофою – десятки загиблих українських патріотів.  Серед полеглих – Назар Якубовський. Йому не виповнилося навіть 18.

Жовтень 2014-го. Триває героїчна оборона Донецького аеропорту. Рятуючи побратима, під обстрілом гине 19-річний Святослав Горбенко.

Листопад 2014-го. У терміналі ДАП смертельного поранення зазнав 18-річний доброволець Сергій Табала, позивний "Сєвєр".

Цей список можна продовжити. За час російської агресії загинуло майже 30 молодих хлопців віком до 19 років. Наймолодшому, волонтерові Степану Чубенку з Донецька, було тільки 16.

Усі вони – свідомо чи ні – повторили подвиг своїх ровесників майже 100 річної давнини – героїв Крут.

Антивоєнна риторика українського уряду і інформаційна війна більшовицької Росії – українські полки танули як сніг на весняному сонці

Гібридна війна 1917-го

Залізнична станція Крути – менш як за 200 кілометрів від Києва. Наприкінці січня 1918-го тут відбувся бій Студентського куреня і юнкерів юнацької школи проти більшовицької армії Муравйова.  Приблизно через місяць ця малоцікава з точки зору військової історії подія перетворилася на національний міф. З обов’язковими для України домішками некрофілії і культу жертви. Що ж було насправді – зрада чи перемога? 

Жовтень 1917-го. Триває Перша світова війна. На території України перебуває понад 2 мільйони солдатів різноманітних з’єднань, з них понад мільйон – українці. Однак створити на їх базі українську армію Центральна Рада – представницький орган влади в Україні – не спромоглася. Представники лівої більшості навіть не намагалися рухатися у цьому напрямку.

Натомість більшовики дуже успішно працювали на фронті, перетворивши його на інформаційний. Червоні агітатори вдало використовували серед втомленого війною простолюду популістські лозунги – ідемо з фронту відбирати у поміщиків землю, фабрики і заводи.

7 листопада 1917-го. Більшовицький переворот у Петрограді остаточно занурює колишню імперію у хаос.

У цій ситуації Центральна Рада вичікує неприпустимо довгі два тижні. Нарешті 20 листопада так звана Мала Рада ухвалює знаменитий Третій універсал, яким проголошує створення Української Народної Республіки. Ленін і Троцький реагують блискавично. 4 грудня Грушевському приходить телеграма-ультиматум із Петрограда – не роззброювати більшовицькі потяги. Не чекаючи відповіді Рада народних комісарів ухвалює таємне рішення – війна.

Росія робить спробу перевороту в Києві – шляхом так званого Всеукраїнського з’їзду Рад. Проте зазнає невдачі.

Уже за кілька днів чергова спроба Росії захопити владу в Києві – тепер із застосуванням зброї. На Київ із Заходу виїхали цілі ешелони російських військ. Проте під Жмеринкою українці їх роззброїли. На відверте оголошення війни Росія, як і сьогодні, не зважилася. Більшовикам потрібне було "прикриття", створення видимості війни громадянської. Тож у Харкові проголосили клон Української народної республіки — УНР Рад.

З Росії на підмогу заколотникам уже рухалося військо Антонова-Овсієнка. "Братський" напад застав соціалістів із Києва зненацька. Більшість війська, яке можна було назвати проукраїнським, опинилося далеко на захід, зі сходу столицю молодої України майже ніхто не захищав. Центральна Рада вирішила переключитися з військового на дипломатичний фронт. 15 грудня після бурхливих дебатів УЦР відправила делегацію у Брест, де Німеччина, Австро-Угорщина і їх союзники проводили переговори з більшовицькою Росією.

Цей факт лише прискорив наступ російської армії, яка видавала себе за червону українську. 22 січня 1918-го Четвертим універсалом Центральна Рада проголосила незалежність Української Народної Республіки. Однак настрій у приміщенні парламенту був далеко не піднесений. Готувалися до останнього бою й евакуації.

Січень 1918-го. На Україну наступають дві російські армії чисельністю близько 30 тисяч багнетів. Східна група наступає з Харкова, північна — через Брянськ. Тактика проста, навіть примітивна. Рухаючись по залізниці, більшовики захоплюють великі міста, користуючись п'ятою колоною, встановлюють там свою владу і вирушають далі. Опір українських частин мінімальний. Услід за Харковом росіяни захоплюють Катеринослав (нині Дніпро), і Полтаву. Поки Центральна Рада веде бої на Сході, ворог несподівано заскочив столицю з Півночі.

28 січня на станції Крути Чернігівської області з потягу вивантажилися необстріляні юнаки студентського куреня. Насправді вони мали їхати далі — на Бахмач. Проте напередодні росіяни уже оволоділи цією станцією. 

Насправді обороною Києва мав займатися Гайдамацький кіш Симона Петлюри та Січові Стрільці. Однак в останній момент вони змушені були повернутися до столиці — рятувати її від удару в спину п'ятої колони. Так званого повстання на заводі "Арсенал".

Так чи інакше, 28 січня 1918-го на залізничній станції Крути боронити столицю України від загарбників з Росії зібралося кількасот молодих патріотичних добровольців і кількадесят старшин. Армії УНР, як і заповідав керівник її уряду Винниченко, просто не існувало.

Розвідка доповіла, що ворог захопив наступний пункт і ймовірно уже зранку буде під Крутами. Врешті керівник російської армії Муравйов і не приховував своїх планів.

Попри суттєву різницю у досвіді, озброєнні й кількості українці добре тримали оборону. Перший наступ більшовицької армії був вправно відбитий. Після цього було ще кілька спроб росіян атакувати флангами. Врешті, методом проб і помилок вони визначили найслабшу ланку української оборони і спрямували усі сили туди. Крім того, більшовикам вдалося вивести з ладу український бронепотяг з єдиною гарматою. Закінчилися набої. Проте найгірше було навіть не все це разом узяте, а банальна зрада в тилу.

Відступ пройшов майже організовано. Вдалося навіть пошкодити залізничне полотно, чим уповільнити подальше просування ворога. 

Проте відсутність досвіду далася взнаки. 35 юнаків заблукали в тумані і потрапили в полон. Наступного ранку більшість із них розстріляли. Випадково вцілілі розповіли подробиці.

1 березня 1918-го. Більшовики поспіхом залишають закривавлений і пограбований Київ — без бою. Повернення у столицю української влади розпочинається із жнив скорботи — підрахунку тисяч убитих.

9 березня на першому засіданні Центральної Ради Михайло Грушевський пропонує вшанувати загиблих під Крутами і урочисто перепоховати їх у Києві. За кілька днів права опозиція публікує у газеті "Нова рада" критичну статтю, в якій звинувачує ліву соціалістичну владу у крутянській трагедії. Саме тут розповсюджуються міфи про відсутність набоїв, втечу командування і перебільшується кількість загиблих. До честі тодішньої влади уже наступного дня почалося офіційне розслідування.

Помпезний похорон героїв Крут

Зрада чи перемога – Центральна рада після критики опонентів призначає розслідування

19 березня 1918-го десятки тисяч киян стали свідком урочистої події. Перепоховання героїв. Траурна процесія розтяглася на багато кілометрів. Труни з тілами зустрічали на вокзалі. По нинішньому бульвару Шевченка із зупинкою у Володимирському соборі їх пронесли до будівлі Центральної Ради.

Тут саме тривала деімперіалізація — з будинку зривали двоголового російського орла. Михайло Грушевський висловив свою найемоційнішу промову. Найсолодше померти за батьківщину — почав він. 

Поховані на Аскольдовій могилі юнаки стали Героями. Меншими героями були ті, хто вижив. Їхні долі склалися по-різному цікаво.

Поховані у 1918-му на Аскольдовій Могилі герої Крут навіть після смерті не отримали спокою від більшовиків. Могили їхні з перемогою Росії були знищені. Але не пам'ять.

Попередній матеріал
Персональний ворог Путіна: річниця загибелі чеченського генерала, який воював за Україну
Наступний матеріал
Батько транспортної авіації: 7 лютого народився Олег Антонов