"Анну Ярославну" будували мореплавці-аматори. Оскільки ані креслень, ані зображень давніх слов’янських човнів не збереглося то вийшла не точна копія, а так звана "репліка" виготовлена за допомогою сучасних технологій та матеріалів.
Сергій Рябоконь, капітан "Анни Ярославни": "Набор из дуба, шпангоуты, и борт это сосна, хотелось бы, конечно, другие сорта древесины, но, в принципе, по нашим данным, это как раз те сорта, которые использовались славянами для построение подобного рода лодок".
Лодія розрахована на екіпаж із 12 осіб, жодних вигОд чи кают - не передбачено. Зате є двигун - без нього не дозволяють проходити сучасні шлюзи на річках. Скульптуру на носі - називають душею судна. У ній творець поєднав образи князівни Анни Ярославни та міфічного птаха Алконоста - покровителя мореплавців.
Ігор Івченко, скульптор: "Девушка-ангел, которая несет просвящение в дикую в то время Европу. Вот это знаменитое Реймское евангелие, на котором короновались все французские короли с тех пор, и вот такой одухотворенный образ, славянский тип лица: надежды, ожидания, некоторые страхи, сомнения".
Давньоруського одягу мореплавці не відтворюватимуть, Кажуть, обійдуться вишиванками. Вітрила, площа яких сягає 24 квадратних метрів - пошиті вручну й оздоблені староруським візерунком. Для більшої автентики в дорозі теж користуватимуться речами ручної роботи.
Юрій Фраценюк, інженер-механік: "У меня мама рукодельница, я попросил ее сделать так, как ее учили в деревне: ее мама и баббушка, попросил сделать эти вязанные коврики, я думаю, что они будут к месту, они сделаны руками".
Човен команда будувала власним коштом та на пожертви місцевих доброчинців. За доправлення лодії до Бреста заплатять російські спонсори. А от назад українці планують повернутися своїм ходом.
Олена Мілова, Сергій Іщенко, Одеса, 5 канал