Тоді "так" сказало понад двадцять вісім мільйонів виборців – це більше дев’яноста відсотків. Явка була рекордною – голосувати прийшли майже вісімдесят п'ять відсотків людей. Це був перший та єдиний плебісцит, який мав юридичні наслідки. Одночасно з референдумом пройшли перші в історії незалежної України вибори президента.

Решта референдумів, якщо і були проведені, то їх результати ніколи не були імплементовані. Другий всеукраїнський референдум відбувся 16-го квітня 2000-го року. Волевиявлення ініціював Президент Леонід Кучма.

У бюлетені було чотири питання:

- про право дострокового припинення Президентом повноважень Верховної Ради;

- про скасування депутатської недоторканності;

- про скорочення кількості депутатів до трьохсот;

- про формування двопалатного парламенту.

Критики ініціативи Президента Кучми говорили, що вже самі формулювання питань підштовхували виборців до вигідних ініціаторам відповідей. Верховна Рада не імплементувала результати. 

Найбільше референдумів ініціювали в Криму. Одне з волевиявлень із запитанням "Чи підтримують кримчани Акт про державну самостійність Республіки Крим?" мало відбутися у 1992-му. У 1995-му та 1996-му на референдумі ініціювали винесення питання про конституцію Автономної республіки Крим. У 1998-му про надання російській мові статусу державної в Криму.

Мовний референдум на півострові ініціювали і на березень 2006-го – Центрвиборчком визнав ініціативу нелегітимною. Один, так званий, «народний» референдум у Криму таки відбувся – в грудні 2006-го майже дев'ятсот тисяч кримчан висловилися проти вступу України до НАТО. Утім, ніяких юридичних наслідків він не отримав.

У листопаді 2012-го було прийнято і підписано Президентом Закон "Про Всеукраїнський референдум". Його критики кажуть, що документ ухвалювали із порушеннями, бо у парламенті голосували чужі картки. Закон розкритикувала Венеційська комісія. Зокрема, той пункт, що на референдум можна виносити питання про зміну Конституції – що суперечить самій Конституції.