Ironman з Броварів: як український паралімпієць переплив Босфор

Український рекордсмен світу з паралімпійського плавання Олег Іваненко 22 липня 2018 року встановив черговий рекорд – переплив протоку Босфор. Він єдиний, хто подолав відстань між Азією та Європою зусиллями однієї руки та біцепсу, не зупиняючись

Вони діставалися до Босфору два дні – Олег Іваненко та його команда. Автомобілем, плромом, а потім знову автівкою. І це попри ризик відмови в участі у змаганнях, які щорічно проходять на Босфорі. За всю історію змагань жодного учасника з такими важкими травмами, як в Олега, у крос-континентальній гонці не було.

Крос-континентальну гонку, символічний заплив з Азії в Європу через Босфор, Національний олімпійський комітет Туреччини проводить з 1988 року. Ці змагання стали світовим брендом, щорічно збираючи плавців з півсотні країн світу. Цьогоріч для участі в гонці зареєструвалося 4700 учасників. До участі допустили 2400.

Олег зізнається – зареєструватися як учасник він не встиг. На ювілейний, 30-й заплив з Азії в Європу українську квоту вибрали за 22 хвилини. Цього року понад 400 українців вирішили спробувати помірятися силами з Босфором.

Олег Іваненко, рекордсмен світу з паралімпійського плавання:

Єдине, що мене бентежить це в деяких місцях величезна течія і те що дистанцію я буду долати на спині, орієнтація в просторі це найскладніше, що в мене на сьогодні, яка в мене може бути пересторога, але я думаю, що я зорієнтуюся по краях Босфору і буду тримати центр не виходячи за рамки змагань

Зазвичай на Босфорі більш ніж людно – протокою, яка з’єднує Чорне та Мармурове моря, постійно курсують вантажні судна, пасажирські лайнери, прогулянкові катери. Її на кілька годин перекрили для судноплавства.

Подолати дистанцію у 6,5 кілометрів потрібно за 2 години. Принаймні на такий ліміт орієнтовані плавці, далі протоку відкривають для судноплавства. Олег ниряє серед останніх. Перед ним у воду стрибає його друг дитинства, а нині тренер з плавання Андрій Тананай, який весь нелегкий шлях плистиме поруч орієнтуючи Олега, щоб не збився з курсу. На відміну від більшості плавців, Іваненко всі 6,5 кілометрів плистиме на спині, лише так з непрацюючими ногами, спиною та пальцями, силою самого біцепса та м’язів кистей рук він подолає Босфор. І прийде до фінішу, вклавшись у норматив.

Олег Іваненко з тренером

Олег Іваненко, рекордсмен світу з паралімпійського плавання:

4300 учасників і ми не останні. Подивіться скільки допливає, з непрацюючими ногами, спиною, пальцями, на одному біцепсі. Ми власне за Україну подолали Босфор з Азії в Європу. Україна – понад усе!

Згодом він зізнається – ближче до фінішу вони з Андрієм потрапили у зворотну течію і хвилин 20 пливли на місці. До них уже навіть наблизились організатори, щоб забрати Олега з води, але він відмовився і зрештою здолавши течію, дістався до фінішу.

Олег Іваненко, рекордсмен світу з паралімпійського плавання:

Так відбулося, що течія нас занесла трошки в сторону, довелося долати проти течії і несподівано важкий фініш виявився, але зараз почуваю себе пречудово, готовий ще раз перепливти.

1 година 51 хвилина – його особистий рекорд і перший та єдиний за 30 років змагань результат плавця з такими важкими травмами.

За кількістю учасників у цьогорічній крос-континентальній гонці Україна стала другою після Туреччини. У кожного з понад 400-х українців, які прибули в Стамбул, були свої мотиви подолати Босфор. Але майже кожен тут перемагав передусім самого себе.

крос-континентальна гонка

Сергій Бреус, рекордсмен Європи з плавання:

Усі кинули виклик Босфору, де величезна течія і протитечія. Дуже багато пройшли повз фінішу і дуже багато хто потрапив проти течії, але у багатьох вийшло. Дуже радий, що в Олега вийшло, Денис Силантьєв був наш славний спортсмен і депутат, ось він теж зайняв якесь призове місце, дуже багато знайомих спортсменів, я дивлюся що набирають популярності такі спортивні заходи і я цьому радий.

Свою чергову перемогу, як і всі перемоги до цього, Олег Іваненко присвятив Україні та українцям.

Олег Іваненко, рекордсмен світу з паралімпійського плавання:

Зараз я стаю прикладом для тих, кому важко в житті, хто здається і думає, що не може чогось досягти. Тому всі ці рекорди для тих, хто може десь зневірився, чи може не вірить в себе. Якщо кожен повірить в себе, кожен зробить свою маленьку справу – буде велика, сильна і потужна Україна. Тому це все для кожного і для України загалом.

паралімпієць, рекордсмен

У команді з 10 людей, де кожен по-своєму допомагав Олегу здолати цей виклик, був і його батько, Валентин Іванович – незмінний порадник, наставник та друг. Він завжди поруч із сином. Хоча нині це геть інша підтримка, ніж 23 роки тому.

Двоповерховий будинок з величезним тризубом на стіні. Пандус замість сходів та саморобний коліноупор при вході в оселю – це все, що залишилося від тих перших тренажерів для Олега, які 23 роки тому власноруч змайстрував батько.

Дім с тризубом

"Він поламався " – саме так про те, як опинився у візку, каже Олег. У 16 років він невдало стрибнув у воду, отримавши важку травму шийних хребців. Після надскладних операцій і констатації – параліч двох третин тіла, розпочався його найскладніший марафон за рух та нормальне життя.

Валентин Іваненко, батько Олега:

В той час, коли виписувалися з лікарні, не було навіть інтернету. Зараз можна взяти інтернет, відкрити і подивиться, що треба робити. Тоді, виходячи з лікарні, там така медсестра була, ми її питаємо – от що з ним робити далі? Вона нам каже: перше – щоб ножки впиралися в бильце, щоб не стали отак; друге, – щоб руки отакі не стали треба на них лежать, до дошки привязувати, це перше і майже все.

батько Олега Іваненка

Валентин Іванович звільнився з роботи наступного дня, як Олег травмувався. І повіз сина у всіх можливі реабілітаційні центри. А їх у 1995-му році було не багато. В санаторії для візочників у Криму, згадує Валентин Іванович, їм вперше пояснили, що і як слід робити.

Валентин Іваненко, батько Олега:

Там уже були фахівці. Вони показали, що і як потрібно робити – це для нас був буквар, по якому ми далі йшли. Кожен день протягом 10 років я з ним робив 2 зарядки в день.

Євгенія Іваненко, мати Олега:

Такого батька треба ще шукати і навряд чи знайдеш. Тому що у такі важкі моменти, ми це все пройшли, матері виконують свій обов’язок по відношенню до своєї дитини, а батьки у більшому випадків чують себе, обирають собі легший шлях, залишають. А наш батько з перших днів навіть не міг собі подумати, що Олег зможе щось сам, що зміг те і допомагав.

Олег не любить, коли втручаються в його особистий простір, але ми таки впросили батьків показати його кімнату. Тут, де 23 роки тому починався його власний марафон, нині – це звичайна спальня. А колись була справжня тренажерна зала.

Валентин Іваненко, батько Олега:

Тут в залі висіла труба на якій висіли резинки, стояла кушетка і біля кушетки стояли гантелі та всі спортивні знаряддя. І оскільки він держати не міг, гантелі ми прив’язували до рук. Починали з гантелей по півкілограма, коли він піднімати взагалі не міг - я йому помагаю. Прийшли до того, що по 18 кілограмів гантелі прив’язуємо до рук і він їх тягає, лежить на кушетці і тягає їх цілий день. Тут був його тренажерний зал, він тут проводив 80 відсотків свого часу. Це 10 років підряд із дня в день.

Часом, згадує Валентин Іванович, коли Олег брався вже за серйозну вагу – те, як він займається, було чути аж сусідам.

Валентин Іваненко, батько Олега:

Казали – що ви там робите Олегу, що він так кричить? Йому так боляче? Він уже як не може підняти, останній раз, як штангіст кричить. А тут вікна були прості з дірками, дерев’яні, то було чутно, що він піднімає. Кажу – то він так займається.

Євгенія Іваненко, мати Олега:

Перші 2 роки він зовсім був лежачий, ну зовсім. Вправи він робив, йому батько прив’язував гантельки – це були настільки примітивні вправи. І за цей час, вже стільки років пройшло, я розумію, що там у нього було, які у нього думки були, він вже тоді лежачи в цьому будиночку він тоді це все собі проаналізував, план дій у нього був.

мати Олега Іваненка

Наскільки ретельно продуманим і пропрацьованим був цей подальший план дій, Євгенія Степанівна зрозуміла, коли Олег вперше сів за кермо. Спеціально для сина батько пригнав з-за кордону стареньке авто. Переробивши під хлопця коробку передач.

Євгенія Іваненко, мати Олега:

Ви можете представити, що людина ніколи не їздивши, він сів в цю машину і поїхав. Сам сів у машину, і я тоді в нього питала: "Ну як це може бути?". Він: "Мама, ну я вже в ній проїздив ночами". Все сам абсолютно, я навіть не знаю звідки у нього така сила волі, така працездатність, ми за ним тягнемось.

Валентин Іваненко, батько Олега:

Не треба лежати і плакати – чого я такий нещасний, дайте мені,ті мені погано живеться і все. Є перемога духу. Багато здорових людей не зможуть зробить того, що робить Олег.

Його життя – це постійні змагання. Причому на межі можливого. Нерухомість двох третин його тіла не заважають Олегу досягати бажаного і постійно підвищувати планку. Багаторазовий рекордсмен України з паралімпійського плавання, у 2007 році він встановив світовий рекорд, пропливши 50 метрів батерфляєм на єдиному вдиху. Цього ж року він став "Гордістю країни".

Олег Іваненко, рекордсмен світу з паралімпійського плавання:

Інколи нам здається, що задачі важкі чи складні. Поки ми не почнемо активно над ними думати і розуміти, що ми можемо все подолати. Треба багато працювати і рухатися до наміченої цілі – все. Це такі прості рецепти, але ефективні. Немає жодної людини, яка б сильно захотіла, багато зробила, і доклала багато зусиль для того і не пройшла більшу частину того шляху, якого вона хоче.

Трохи більше як рік тому Олег, після низки важких тренувань, менш ніж за 36 годин без сну та практично без зупинок здолав 228 кілометрів у межах змагань Ironman з тріатлону, встановивши світовий рекорд. Відтоді його так і називають – залізна людина.

Олег Іваненко бере участь у триатлоні

Олег Іваненко, рекордсмен світу з паралімпійського плавання:

Це були дуже великі затяжні тренування на дуже великі відстані. Тому що там було розуміння, що треба витримати 2 доби без сну, там були нічні тренування і на супервитривалість.

Але не спортом єдиним живе Олег Іваненко. Уже більше як 14 років він успішний нотаріус, один з кращих у Київській області. І засновник Центру соціальної-трудової, професійної та медико-соціальної реабілітації для дорослих у Броварах. Там нині працює його мати.

Євгенія Іваненко, мати Олега:

Це ідея Олега була ще в 2003 році. Він заснований їм особисто. Спочатку була створена громадська організація інвалідів з ураженням опорно-рухового апарату. Коли він створив цю громадську організацію, він зрозумів, що для цих інвалідів треба чогось трошечки більшого.

реабілітаційний центр 'Прагнення'

Найголовніше у цьому центрі – спілкування, каже Євгенія Степанівна. Сюди, як до звичайної тренажерної зали, ходять і абсолютно здорові спортсмени. Комунікація між ними та людьми з ураженнями допомагає і тим, й іншим.

Євгенія Іваненко, мати Олега:

Якщо людина буде морально реабілітована до суспільства – усе піде на краще. Вони не можуть переступити оцей поріг своєї інвалідності. Приходить людина, яка навіть боїться подивиться в очі здоровій людині. Чогось так воно є. Дуже багато закриваються люди від суспільства, а потім, коли вони починають працювати, розуміє, що вони такі ж, як усі.

Батько Олега, Валентин Іванович, вже маже 10 років очолює центр реабілітації дітей з інвалідністю. У перші роки, зізнається, було дуже непросто. Чимало обладнання довелося купувати за власний кошт. Нині у центрі є майже все. А найголовніше – персонал, який робить справжні дива.

Валентин Іваненко, батько Олега:

Зараз задача одна, щоб максимум дітей могли піти до школи. Піти до школи – це значить, що дитина потрапляє в соціум. Я вам скажу приклад – приходить мама з дитиною до нас, 8 років дівчинці, вона абсолютно не говорить, там ще проблеми є, і ця дівчинка через 6 місяців у нас співає.

Саме за інклюзивне навчання, коли в одному класі вчаться здорові діти і з ушкодженнями, давно борються Іваненки. Це вони свого часу змусили градоначальників встановити у школах Броварів пандуси.

Валентин Іваненко, батько Олега:

Ми знали точно, що дитина колясочник, в неї повний інтелект, вона має займатися в класі. А всіх відправляли на індивідуалку, а вона має займатися в класі, її мають сприйняти, вона має. Багато випадків таких, що вони дружили і дуже дружили з дітками, тому що повністю збережений інтелект.

Щоб серйозніше і глобальніше змінювати країну зсередини, а саме таку мету нині поставив перед собою Олег, він пішов у політику. З 2014 року Олег Іваненко депутат Київської обласної ради. Думає і про участь у парламентських виборах. Але якщо і йтиме, каже, то лише командою.

кабінет Олега Іваненка

Валентин Іваненко, батько Олега:

Мені цікаво моя країна і зміни в ній, системні, ефективні. Якщо у 2012-2013 роках шукав національну ідею, зараз її не потрібно шукати, зараз вона існує. Це нація, це держава, яку хочеться любити, хочеться відстоювати, за яку хочеться боротися.

Після подолання Босфору, питання, яке Олег чує від журналістів найчастіше, – що далі? Які перемоги? Нова спортивна ідея, посміхається, у нього ще визріває. Але він не проти після Босфору підкорити рідний Дніпро.

Олег Іваненко, рекордсмен світу з паралімпійського плавання:

Ми обговорювали з моїм тренером, чи це фізично витривало можливо і доходимо до думки, що ми хочемо зробити 24 години Дніпро. Тобто, 24 години долати річку Дніпро від Києва і подолати за цей час нон-стоп без зупинки 100 кілометрів. Я хочу долучити до цього багато людей, щоб пливли разом – хто скільки зможе, хто 20 метрів, хто 200.

У цьому, як і у всіх попередніх змаганнях його незмінно підтримуватиме батько. Всі ці 23 роки, що минули, Валентин Іванович не бачить синового візка. Для нього Олег – більш, ніж повноцінна людина. Бо робить те, що часто не можуть і не хочуть абсолютно здорові люди

Валентин Іваненко, батько Олега:

Я йому ще в перші дні казав – сину, у тебе є голова, хай вона тебе годує. Так на щастя сталося, що голова є, для мене візок абсолютно нічого не означає: він їздить на будь-якій машині, він закидує той спінінг так руками, які в нього не роблять, що я туди не докину. Він витягнув сома 50 кілограмів. У мене є знімки, витягли, помогли, 185 сантиметрів – це витягнув шейник, щоб ви розуміли, зловив шейник цього сома.

У матері, як у жінки, своя мрія – щоб у сина з’явилася сім’я. Все решта, каже, що задумав і запланував, він зробить. Бо такий її Олег – не звик відступатися ні перед чим.

Попередній матеріал
Напад на міськраду Харкова та вбивство поліцейського: хронологія подій і версії слідчих
Наступний матеріал
"Деякі пілоти навіть примудрялися привітати українців": як відбувався військовий парад у Києві – включення з Майдану