30 років тому, 24 серпня у стінах Верховної Ради тоді ще УРСР було ухвалено акт проголошення незалежності України. З нагоди цього ювілею "Машина часу" вирішила згадати все. Принаймні майже усе – як Україна спиналася на ноги і як Росія та її "5 колона" тягли її назад в імперію. 

Рік 2003

У січні 2003-го президент РФ Путін визнав українські кордони включно з Кримом – було підписано відповідний договір. Але ще не встигло висохнути чорнило на угоді, як Москва її порушила. І фактично того ж року почала маленьку гібридну війну проти України. 

Острів Тузла – це маленький клаптик суші у Керченській протоці. Його особливість у тому, що судохідний канал проходить саме в українських територіальних водах – між Керчю та Тузлою.

У 2003 році Кремль вирішив це змінити і раптово почав будувати дамбу на Тузлу.

Мовляв, це ніякий не острів, а коса, до того ж не українська, а російська. Ще й екології загрожує, нібито через неї змивається в море уся Тамань. Україна відповіла миттєво: на острів прибуло кілька сотень озброєних прикордонників. Погрожували відкрити вогонь на враження, але марно. Тоді на Тузлу прилетів і президент Леонід Кучма.  

"Я думаю, росіяни зрозуміли, що ми не збираємося вести переговори щодо тих запитань, які для нас є вирішеними", – заявив тоді Кучма. 

Будівництво дамби припинилося, коли до українського берега залишалося заледве 100 метрів. Росія таки відступила.

Що цікаво. У 2003 році Україна задекларувала своє прагнення вступити до НАТО. І того ж 2003 року Кучма підписав угоду про створення Єдиного економічного простору з Росією, Білоруссю та Казахстаном.

Багатовекторність, як відрижка касетного скандалу.  

Рік 2003-й, серпень. У київське представництво організації "Репортери без кордонів" надходить лист з приміткою "відкрити після моєї смерті". У документі на кільканадцять сторінок – зізнання ексміліціонера Ігоря Гончарова, обвинуваченого у створенні організованого злочинного угрупування, так званої банди перевертнів. Гончаров заявляв, що знає, хто вбив Георгія Гонгадзе, а також, що до цього злочину причетне керівництво МВС і держави. Якщо йому вірити, з 1997 по 2002 роки міліціонери з УБОЗу та спецпідрозділу МВС "Сокіл" співпрацювали з київським бандитським угрупованням і разом убили щонайменше 11 осіб.

1 серпня 2003 року Гончаров помер в СІЗО, а вже за два дні його тіло кремували. Через рік прокуратура встановила, що Гончарова вбили...

У жовтні 2003 року Генпрокуратура затримала у справі Гонгадзе керівника управління кримінального розшуку МВС Олексія Пукача. Через чотири дні Леонід Кучма звільнив з посади генпрокурора Святослава Піскуна.

У листопаді Апеляційний суд без зайвої уваги з боку преси задовольнив клопотання адвокатів, серед яких Ігор Фомін, змінив Пукачу запобіжний захист.

Ось на цих кадрах вбивця Георгія Гонгадзе спокійно залишає залу суду, щоб на довгі шість років зникнути з поля зору правоохоронних органів.

Новий генпрокурор Геннадій Васильєв повністю змінює склад слідчої групи і заявляє, що розслідування вбивства журналіста потрібно розпочати з нуля.

Незадовго до цих подій сталася ще одна. У 2003 майже одночасно з однаковим діагнозом "інсульт" до лікарні потрапили два міліцейські генерали, сірі кардинали епохи Кучми – Едуард Фере і Юрій Дагаєв. Невдовзі обидвоє померли. Їхня смерть та можлива причетність до справи Гонгадзе так і не були розслідувані.

У Грузії 2003-го – революція троянд. Опозиція не визнає офіційних результатів виборів, називаючи їх сфальшованими і вимагає відставки президента Шеварднадзе. Цю вимогу підтримують десятки тисяч протестувальників. Шеварднадзе запроваджує надзвичайний стан і кличе на допомогу силовиків, проте вони відмовляються виконувати його накази. Шеварднадзе іде у відставку. На дострокових виборах перемагає Міхаіл Саакашвілі. Він заявляє про готовність дружити з Росією, Грузія навіть викрадає чеченських ватажків, які потім опиняються в Росії, але загалом цій дружбі не судилося бути тривалою. 

У Росії Путін продовжує розправу з опозицією та незгодними олігархами. За ґратами опиняється власник нафтового гіганта ЮКОС Михайло Ходорковський. Трохи раніше кримінальні справи були порушені щодо інших багатіїв, які власне й привели Путіна до влади – Бориса Березовського і Володимира Гусинського. Обоє сховалися за кордоном. Проте путінська влада відібрала у них майно, особливо засоби масової інформації. Наприклад, телеканал НТВ став власністю "Газпрому". Попри протести журналістів, незалежні ЗМІ у Росії просто зникли. Залишилися тільки знаряддя владної пропаганди.   

В Україні теж були спроби влади запровадити тотальну цензуру. Але не вдалося. Саме 2003-го почав мовлення перший інформаційній – наш "5 канал". І це багато в чому вплинуло на події наступного, 2004 року. 

Рік 2004

У 2004 році в Україні відбувалися президентські вибори. Цього разу дійсно поворотних в історії. Віктор Ющенко – прозахідний кандидат.

його опонент Віктор Янукович – відверто промосковський. Кремль навіть не приховував на кого робив ставку.

Головними технологами кампанії Януковича стають прислані з Росії спеціалісти – знайомі Віктора Медведчука Марат Гелман та Гліб Павловський.

Вони починають називати Ющенка "нацистом", "агентом Америки" і розповсюджують від його імені фейкові карти з поділом України на три сорти. Мета цього – консолідувати виборців Сходу довкола начебто свого кандидата – російськомовного Віктора Януковича.

Утім головна проблема чинного прем'єр-міністра у тому, що він як слід не знає ні української, ні російської, а основна його мова феня – кримінальний жаргон.

У своїй офіційній автобіографії Янукович величає себе "проффесором" з помилкою, через 2 ф, допускає ще кілька граматичних помилок. Але найголовніше: стверджує, що він не судимий. Хоча вся країна знає: Янукович двічі сидів. Владна команда починає кампанію з реабілітації свого кандидата. Знаходять навіть тих, з ким проффесор кримінального світу разом пішов за ґрати.

Перша ходка Януковича – за розбій. Побили чоловіка і відібрали речі. Друга – більш загадкова.

Олександр Кондратьєв, суддя Апеляційного суду Донецької області, повідомляв: "Янукович був засуджений за те, що 16 вересня 1969 року із засудженим Бубирем через сварку побили потерпілого Палієнка, заподіявши йому тілесні ушкодження середньої тяжкості".

Олександр Мартиненко, свідок у другій справі Януковича, розповів: "Бубир у той час уже з Дем'яном "наїлися" добряче і почали чіплятися до тієї дівчини".

Щоправда, про загадкову дівчину в матеріалах кримінальної справи – ні слова. Як і про прізвисько Януковича в кримінальному світі – "Хам".

Чим ближче до виборів, тим більше загострюються пристрасті. За кандидатом Ющенком стежать.

5 вересня Ющенка отруїли діоксином. Вміст токсинів у його крові у тисячі разів перевищував норму. Обличчя політика було спотворене. Майже одразу – "замах" на Януковича. В Івано-Франківську прем'єр-міністра виводять з ладу звичайним яйцем.

Під час обидвох турів голосування спостерігачі фіксують численні фальсифікації. Наприклад, на окремих дільницях рідної для Януковича Донецької області явка виборців перевищує 100%.

Екзит-поли демонструють перемогу Віктора Ющенка. Однак Центральна виборча комісія оголошує переможцем Януковича.

Уже наступного після голосування дня на Майдані Незалежності збираються десятки тисяч українців. Починається помаранчева революція.

Майдан Незалежності та Хрещатик стають осердям революції. Звезені потягами прихильники Януковича збираються на вокзалі.

Кремль вимагає від президента Кучми рішучих дій. На 7-й день протестів стає відомо: внутрішні війська у повній боєготовності вирушили на Майдан. Готувалася "зачистка", яка могла перерости у кровопролиття. Проте мудрість взяла гору – штурм не відбувся. 

Історик Олександр Палій каже: "Під час Помаранчевої революції багато людей розуміли, що Росія є наш ворог. Інтуїтивно, і з пам'яті історичної, а ця "помаранчева" верхівка вона абсолютно цього не сприймала. Вони розповідали, про братні стосунки, забуваючи, що Росія вела проти Ющенка кількарічну жорстку пропаганду і звинувачувала його в нацизмі. Абсолютно ні про що. Де Ющенко із Сумщини, а де нацизм?". 

Врешті за посередництва міжнародних посередників досягнуто компромісу. Верховний Суд визнає голосування сфальшованим. Призначається додаткове. Так званий третій тур виборів, з додатковим контролем. Натомість представники опозиції та влади разом голосують за зміни до Конституції. У президента забирають більшість повноважень і Україна стає парламентсько-президентською державою.

26 грудня на повторному голосуванні прогнозовано перемагає Віктор Ющенко. Новий 2005 рік сотні тисяч українців зустрічають на Майдані в очікуванні змін. 

Рік 2005

Помаранчева революція викликала в суспільстві ейфорію і завищені очікування від нової влади. Проте замість того, щоб хоч якось їм відповідати, вчорашні соратники одразу зійшлися у непримеренній боротьбі. Але принаймні частково часи таки змінилися.

23 січня 2005 року. Інавгураційна промова Віктора Ющенка. Обіцянка розслідувати справу Гонгадзе. І трохи більш як за місяць – на початку березня – перший результат.

Віктор Ющенко, президент України 2005-2010, заявив: "Є підстави вважати, що вбивство розкрите".

Утім скоро стає зрозуміло, що мовиться лише про виконавців, і аж ніяк не про замовників.

Новий-старий генеральний прокурор Святослав Піскун публічно оголошує про виклик на допит у справі Гонгадзе ексміністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. Проте за кілька годин до допиту генерала міліції знаходять мертвим у власному помешканні. Два постріли у голову. Перша куля прошила підборіддя і вийшла через перенісся. Друга влучила у скроню. Офіційна версія – самогубство.

У передсмертній записці Юрія Кравченка йшлося: "Мої дорогі, я не винний ні в чому. Пробачте мене, я став жертвою політичних інтриг президента Кучми та його оточення. Іду від вас з чистою совістю, прощавайте".

Між тим все більше питань виникає щодо записів майора Мельниченка. Уже ні для кого не секрет, що вони стали предметом торгів.

Володимир Цвіль, який допомагав вивозити Мельниченка з України у Європу 2000 року, заявив: "Я думаю, що в цьому і є провина попередньої влади, що вона була не зацікавлена в тому, щоб повернути записи в Україну. Легально. Були тільки спроби домовитися нелегально".

23 листопада 2005 року, Апеляційний суд Києва. На лаві підсудних – троє колишніх співробітників Департаменту зовнішнього спостереження та кримінальної розвідки Міністерства внутрішніх справ: Микола Протасов, Валерій Костенко й Олексій Попович. Вони обвинувачуються у навмисному вбивстві Георгія Гонгадзе. Розгляд справи затягується.

На початку 2005 року "помаранчева" команда розподіляє посади. Секретарем РНБО стає Петро Порошенко, державний секретаріат Ющенка очолює Олександр Зінченко, а посаду прем'єр-міністра посідає амбітна Юлія Тимошенко.

Історик Олександр Палій каже: "Ющенко, очевидно, одразу сприймав Тимошенко, як конкурента. Як конкурента, здатного до переговорів, дуже гнучких. Зокрема з ворогами, з політичними опонентами, з Росією, заходом, з ким завгодно. Вона була більш динамічна, ніж він. Крім того вона почала на себе перебирати значну частину суспільної уваги. І корупція. Ющенко, як бухгалтер, не міг не бачити, як відбувалися всі ці потоки і як Тимошенко їх спрямовувала на себе".

5 вересня 2005. Держсекретар Олександр Зінченко скликає пресконференцію, на якій звинувачує оточення Ющенка в корупції. Ті своєю чергою звинувачують прем'єр-міністра Юлію Тимошенко. Ющенко звільняє усіх. "Помаранчева" команда розпадається.  

"І все це разом викликало історію 8 вересня 2005 року, коли він фактично відправив у відставку і колишнього секретаря РНБО Порошенка, і Тимошенко. У них там був конфлікт між собою і він, щоб вийти з цього конфлікту, замість того, щоб на якийсь час відсторонити їх, то він вже – нехай вже всіх розжену", – каже історик Палій.

Чвари всередині "помаранчевої" команди фактично повернули з небуття Віктора Януковича і його команду, а також збільшили шанси Росії на втручання в українську політику. Про це у наступних серіях спецпроєкту "30 років незалежності".

Незнання історії не звільняє від відповідальності.

"Машина часу", "5 канал"