"Було страшно, але обурення було сильнішим": активістка "Жовтої стрічки" у Криму розповіла, чому наважилася на підпільну роботу

В інтерв'ю "Новинарні" жінка розповіла, що змусило її почати писати на парканах "Севастополь – це Україна", і чи готові жителі окупованого півострова до програшу росії у війні.

Пані Віолетта народилася і виросла у Сімферополі, а потім багато років жила і працювала у Севастополі.

За словами Столярової, Севастополь завжди був "комуністичним сірим пенсійним болотом", і це дуже відчувалося. Сюди, за традицією, переїжджали на "почесну" пенсію військовослужбовці російського флоту, вони ж згодом обіймали в Севастополі посади керівників різних кримських проросійських блоків, рухів, провадили лінію москви та знаходили собі прихильників.

Але навіть тоді не можна було сказати, що Крим – це росія. Адже було багато людей, які вважали Севастополь українським містом. Ситуація стала різко погіршуватися після приходу до влади проросійського президента Віктора Януковича, а максимального рівня напруги набула після Революції Гідності.

"У нас завжди були всілякі "рускіє блоки", "єдінства", "святиє русі". Але вони ніколи не були аж такими потужними, не мали підтримки геть усього населення. А от коли почалися Революція Гідності, всі вони особливо активізувалися, почалися антиукраїнські та антимайданівські мітинги. "Нацисти захоплюють владу, не віддамо їм Севастополь, не посрамім город-гєрой", – народ накачували гаслами дуже вміло. І в них це вийшло, треба визнати", – пригадує Віолета.

Після початку окупації багато українців змушені були виїхати з Криму. Однак Віолетта Столярова залишилася, хоча, зізнається, довелося взяти російський паспорт.

Віолетта згадує, що антиукраїнські настрої висіли в повітрі, та майже ніхто не наважувався публічно заявляти про свою українську позицію – підтримки не відчувалося. Та після початку повномасштабної війни стало взагалі небезпечно якось висловлювати свою думку.

"Навіть в інтернеті люди почали боятися вільно висловлювати думку, підтримувати Україну. Фейсбук відключили через місяць від початку повномасштабної війни, і всі розмови, обурення перейшли "на кухню", лише серед своїх наважувалися говорити на такі теми. Бо всюди бачиш інформацію: тут затримали, там посадили", – розповідає пані Столярова про ситуацію в Криму.

Окупаційна влада почала ще активніше переслідувати "інодумців" за "фейки" і "дискредитацію армії рф".

"Доходило до маячні: пісню українську заспівав – значить, ти "сочувствующій", і нічого, що ти українець. Бо якщо живеш у росії – маєш бути ура-патріотом. До пісень додалися стрічки, прапорці українські", – розповідає кримчанка.

Вона згадує, що люди почали писати доноси на сусідів, "якщо хтось у жовтий чи блакитний колір пофарбував паркан".

"На викладачів, школярів за вислови доноси писали. Атмосфера була напруженою – не передати словами. Але разом із тим моєму обуренню не було меж! Я писала у фейсбуці (через VPN – ред.), щоб мене читали хоча б українці. Мені ще пощастило, ніхто не доніс за мої пости. Я ж готова була ходити на антивоєнні мітинги від самого початку, шукала хоч якусь інформацію. Але її не було", – каже Віолетта.

Тоді жінка побачила у мережі інформацію про рух спротиву "Жовта стрічка", який діє на тимчасово окупованих територіях – у Херсоні, Мелітополі, Бердянську, Донецьку розвішують жовті, жовто-блакитні стрічки у своїх містах, малюють українські символи та розклеюють листівки, аби хоч якось висловити свій протест.

"Мені самій важливо було показати, що в Криму лишаються українці, які не підтримують війну, які не погоджуються з тим, що Крим – це росія. Для мене було принципово, аби серед переважної проросійської більшості мій голос таки прозвучав: я – не така, як вони!".

Спочатку Віолета розвішувала жовті стрічки з тканини, потім купила жовту фарбу і почала малювати на стінах стрічки і символічні літери "і" та "ї".

"І чим більше терактів чинили росіяни, тим більше я малювала. Краматорськ, Вінниця, особливо будинок у Дніпрі мене вразив – тоді я вже як пішла! Почала писати: "Крим – це Україна", "Севастополь – Україна", "ЗСУ поруч", "Слава Україні!", - каже пані Столярова.

Вона намагалася це робити на видному місці, щоб для українців була помітною підтримка і щоб росіяни розуміли, що в Севастополі є спротив.

"Я відчувала якесь полегшення – наче з плечей тягар спадав. Так, мені було страшно, але обурення було сильнішим. Я не могла ні про що інше думати, тільки – як припинити цей жах, що коїться в Україні", - згадує активістка.

За спостереженнями Віолети, населення Криму не готове до поразки росії:

"Вони не вірять, що Україна поверне Крим. Вони сліпо вірять словам свого уряду та головнокомандувача, думають: усі ці "войнушки" – це тимчасово: постріляють – і все вляжеться. У мене ж сумнівів немає: Крим буде українським. Інакше бути й не може!"

Через 7 місяців підпільної діяльності Віолетту все ж затримала ФСБ. Жінку відвели на допит, забрали телефон та змусили записати відео з вибаченнями і "подякою за проведену роз’яснювальну роботу". Після цього відпустили "до суду".

У російських соцмережах одразу почали писати, що "укробандерівці" тепер загрожує до 7 років ув’язнення. Тож Віолетта зрозуміла, що час їхати з Криму. З окупованого півострова вона потрапила на територію росії, а звідти вже повернулася в Україну у Сумську область.