У світі загалом є лише дванадцять лавр. З них в Україні – чотири. Це унікальний духовний скарб, і саме українські монастирі віками були центрами релігійного й культурного життя. Але сьогодні три з них фактично контролює Московський патріархат. Святогірська – у зоні бойових дій, Почаївська – повністю, Києво-Печерська – частково. Є ще Унівська лавра, і вона українська, греко-католицька.
Поки ми вагаємося, Москва продовжує утримувати символи, які для нас означають значно більше, ніж просто церковні стіни. Це питання культури, національної пам'яті й безпеки.
Суди і бездіяльність влади
У вересні уряд подав позов про заборону діяльності Московського патріархату в Україні. Це правильний крок, адже йдеться про виконання закону, ухваленого парламентом торік. Але всі ми розуміємо: процес буде тривалим і непростим. Російська церква має величезні ресурси на адвокатів, політичні зв'язки й десятиліттями вибудувану систему впливу. Буквально нещодавно Шостий апеляційний суд відмовив Держслужбі з етнополітики у забезпеченні позову. Процес триває, але вже очевидно, що легким він не буде.
І поки тривають суди, держава досі не здатна навести лад навіть у тих сферах, де має прямі повноваження. У Почаївській лаврі інвентаризаційну комісію цього року просто виштовхали з території. А в Києві роками закривали очі на самочинні забудови, бізнеси й нахабство тодішнього намісника Павла Лебедя.
Святині і Москва
Українські святині як інструмент своєї політики завжди використовувала росія. За словами релігієзнавця й офіцера Генштабу Андрія Ковальова, у 2014 році в Почаєві ще висіли таблички "розкольників та уніатів не причащаємо". Тепер замість них бачимо інші: "записки за воїнів ЗСУ приймаються безкоштовно".
Здавалося б, позитивна зміна. Але наскільки щира? Адже у самій братії домінують монахи з росії та Молдови, а нинішній настоятель митрополит Володимир внесений до бази "Миротворець" за відверту антиукраїнську діяльність.
Не слід забувати: Почаївська лавра має глибоке й різне коріння. Вона була і православною, і греко-католицькою, видавала книжки, впливала на життя Волині, Буковини та Галичини. Це місце, яке з'єднує нас із давнім християнством, що ще не ділилося на східне й західне. І саме тому Москва чіпляється за неї з особливою впертістю.
Києво-Печерська лавра – символ змін
Києво-Печерська лавра має особливе значення для всієї країни. Ще недавно її фактично контролював одіозний митрополит Павло Лебедь, який дозволяв собі особисто погрожувати президенту й поводився з державним майном, як із власним.
Але коли держава проявила волю, "всевладдя" Лебедя в одну мить закінчилося. Він опинився під домашнім арештом, а частина братії перебралася в печери Нижньої лаври.
Ми всі пам'ятаємо Різдво та Великдень 2023 року, коли вперше за століття в Києво-Печерській лаврі прозвучала українська служба. Я був там особисто. Це було величне відчуття: серед тисяч людей, серед військових у формі й звичайних парафіян, звучала рідна мова, а митрополит Епіфаній виголошував проповідь у вишиваному облаченні. Здавалося, ніби стираються століття проклять і наруги над гетьманом Мазепою, який колись був благодійником цієї святині. Тоді здавалося, що процес звільнення Лаври від московського впливу став незворотним.
Чому влада вагається?
Інструменти у держави є. Лаври не є власниками храмів і земель – вони лише орендарі. Юридично всім цим розпоряджаються державні історико-культурні заповідники. Тож можна проводити інвентаризації, скасовувати незаконні договори, забирати ліцензії. У Києво-Печерської лаври, наприклад, уже відібрали дозволи на видобуток корисних копалин і виробництво алкоголю. Але питання не в законі. Питання в тому, чи готова влада користуватися своїми правами.
На практиці ми бачимо інше. Поліція охороняє хресні ходи РПЦ, але не завжди здатна забезпечити доступ державних комісій у монастирі. У Почаєві роками будували нові споруди без жодних дозволів – і ніхто не втручався. У Києві на території заповідника з'являлися готелі, сувенірні лавки й навіть ресторани. Це був цілий бізнес на державній землі.
За словами Ковальова, в умовах слабких інституцій усе вирішують персоналії. Там, де є політична воля, рішення ухвалюють миттєво. Там, де її бракує – роками триває імітація.
Час визначатися
Ми не настільки наївні, щоб думати, ніби щорічні марші прихильників Московського патріархату до Почаєва відбуваються без узгодження у Києві. Історія Лавр – це історія постійної боротьби: то за українську мову, то за автокефалію, то за право просто бути вільними від московського впливу.
Лаври – це не лише про віру. Це про нашу культуру, пам'ять і місце України в Європі. Москва добре розуміє їхню вагу. Питання в тому, чи розуміємо ми. Ми бачили, як швидко вплив РПЦ зникає, коли держава наважується діяти. Але ми також бачимо, що щоразу, коли влада обирає вагатися, Москва отримує новий шанс закріпитися. І від цього залежить не лише доля монастирів, це питання нашої національної безпеки.
Микола Княжицький
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.