Автокефалія української помісної церкви є однією з тих речей, які не можуть бути скасовані. Про це пише журналіст, ведучий, молодший сержант Збройних сил України Павло Казарін на своїй сторінці у Facebook.
"НАТО з’явилося в середині XX століття. Євросоюз – якщо брати за точку відліку Маастрихтський договір – тільки на початку дев’яностих. Україна прагне долучитися до обох об’єднань, але хто може знати напевно, скільки часу проіснує і те, й інше?", – зазначив журналіст.
За його словами, ми не можемо передбачити, як розвиватиметься доля шенгенської угоди. Її термін вже наближається до 40 років, але пандемія внесла свої корективи у звичний спосіб життя. Асоціація з ЄС та безвіз наразі виглядають як досягнення, але хто може гарантувати стабільність обох угод у майбутньому?
"На цьому тлі Томос – можливо, найважливіший поворотний пункт останніх років. Просто тому, що в нього немає терміну придатності. Церковні обрії масштабніші за світські. Й те, що рішення про українську автокефалію апелює до подій п’ятнадцятого сторіччя – лише чергове на те підтвердження", – написав молодший сержант ЗСУ.
Військовий переконаний, Томос не лише закарбовує український відхід від колишньої метрополії. Він також змінює співвідношення сил у православному світі. Крім того, він виступає як історичний "резерв", з якого завжди можна відновитися.
"Можна програти супротивнику чи самим собі. Опинитися під окупацією чи скотитися до "венесуели". Але обнулити точку конфесійного неповернення не зможемо ні ми, ні хтось інший. І точно так само здобуття автокефалії українською церквою змінює простір символічного в самій росії. І річ не тільки у питанні хрещення Русі. Треба розуміти, що вся історія церковного розколу – це ж також наслідок "українізації" російської церкви", – наголосив Казарін.
І додав: "Ніколай Каптєрєв ще 1912 року писав, що істотним геополітичним чинником, що підштовхував москву до проведення церковної реформи, було "приєднання Малоросії, яка тоді перебувала в церковній юрисдикції Константинопольського патріархату". Цитата: "У москві православ’я малоросів, як і православ’я тодішніх греків, спричиняло сильний сумнів лише тому, що церковно-обрядова практика південноросів збігалася з тодішньою грецькою і різнилася з московською".
Як пише журналіст, російська держава фактично примушувала свою церкву до змін, щоб уніфікувати обряд з Константинополем і Києвом, які, своєю чергою, не потребували жодних змін. Тому в Україні не виникло "розкольників". Українсько-грецький обряд просто став новою нормою для тодішньої росії.
"москва любить повторювати, що вона – Третій Рим. Але ця формула ХVI століття, авторство якої приписують монаху Єлеазарового монастиря Філофею, теж не унікальна. Ще за два століття до того, в XIV сторіччі сербський цар Стефан Душан і болгарський цар Іоан-Олександр, що мали родинні зв’язки з візантійською династією, точно так само проголошували себе спадкоємцями Риму. А в болгарській писемності побутує ідея, що новий Константинополь – це Тирново (тогочасна столиця болгарської держави)", – зазначив журналіст.
За його словами, по суті, Томос позбавляє російську державу відразу двох основ. Важко вважати себе Третім Римом, коли Другий підтверджує свою незалежність. І надає автокефалію церкві, заради "перетравлення" якої москва колись вирішила пропустити своїх вірян через м’ясорубку. Втрата концепції "Третього Риму" також порушує ще одну важливу дискусію. Наприклад, про те, що російська держава є спадкоємцем не стільки Константинополя, скільки Улусу Джучі, який також відомий як Золота Орда.
"У того таки Карамзіна можна знайти чимало свідчень того, як саме москва вбирала в себе "монгольські гени". Авторитаризм монарха в цій частині континенту був набагато сильніший, ніж у європейських королів. Це також було спадком імперії Чингісхана, необхідним для втримання розмаїтих земель та племен, про феномен якого писав, зокрема, і Плано Карпіні в ХІІІ столітті", – наголосив Павло Казарін.
Як зазначив військовий, сувора ієрархія суспільства разом із концепцією "великої держави" є спадщиною імперії Чингісхана. Це призвело до потреби сакралізувати державу як вищу цінність, де підданий виступає лише як функція держави, а не навпаки.
"Кріпосне право. Закріпачення підданих. Скасування самоврядування. Усе це стало реальністю вже в постмонгольській Русі. А сакралізація самодержця призвела до того, що сильні інститути та ідея верховенства закону над владою – унеможливилися. На відміну від Західної Європи, де, починаючи з англійської Великої Хартії Вольностей 1215 року, хоч і вкрай повільно, але тривав рух за інакше облаштування державного організму", – підкреслив журналіст.
І продовжив: "Можна зрозуміти офіційних ідеологів російської держави. Виводити спадкоємність від Візантії приємніше та престижніше, ніж від Улусу Джучі. Та реальність у тім, що москва, посівши територію колишнього загарбника, успадкувала за ним і правила внутрішнього співіснування. Риторично тримаючись за Константинополь, постмонгольська Русь у своїх політичних практиках схилялася радше до спадку Сараю.
"А тому – так. Томос для української церкви – це більше, ніж історія про передвиборче. Це історія про те, як символічне трансформує політичне. Бо майбутнє належить тому, хто має монополію на інтерпретацію минулого", – резюмував Павло Казарін.
Нагадаємо, шість років тому, 5 січня 2019 року, Вселенський патріарх Варфоломій підписав Томос про автокефалію Православної церкви України. Це офіційно закріпило статус ПЦУ як незалежної церкви серед 15 помісних православних церков світу.
Читайте також: Томос очима BBC: як українська церква йшла до автокефалії.
Дивіться відео:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.
