Вони найближче до "нуля" зі своїми мінометами, а що ближче до передової, то більше небезпек чекає на бійців, які дістаються до своїх позицій. Що таке пекельний кілометр, який долають мінометники 67-ї механізованої? Як бійці працюють уночі? І хто їм привозить боєприпаси, дивіться в репортажі від журналістів "5 каналу".
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.
До їхніх позицій, мінометників 67-ї механізованої бригади, діставатися, як у приказці – три дні лісом, два дні – полем. Ще й дорогою, яку не кожен здоровий витримає. Що вже казати про поранених, яких вивозять групи евакуації.
Багато обстрілів, багато поранених. Пораненим важко доводиться, ця ділянка. Важко і "богам війни", бо дорога автівкою – це лише пів шляху. Ще й не найгіршого. До позицій, звідки працюють мінометники, треба продиратися густими хащами. І бігти полем, коли хащі непролазні.
Побігли? Бігти – означає виявити себе, бо в посадках напроти – ворог. 5-7 хвилин – і над нашими головами вже кружляють дрони-камікадзе, шукаючи ціль, тобто нас.
– Тсс… тихо!
– Слухайте, ви кожного разу так добираєтеся?
– Ми ще міни носимо, не просто добираємося.
– Які міни?
– До міномета.
– А скільки вони важать?
– Одна – десь 3,5.
– І скільки мін у вас в руках?
– Сім.
– Як сім?
– От так от? В рюкзак.
Ми до бійців 67-ї механізованої бригади добираємося не без пригод. У категорії "потерпілих" – штани журналіста.
– Так, а в вас немає голки-нитки?
– Ні, в нас такого нема. А що, сильно порвали?
– Дивіться, можеш зняти.
– Зараз шматок дротика здавлю, залатаєм.
– О, точно, дротик, залатає, як собі.
– Латали?
– Так.
– Саш, скажи, гарно латають? Бо я не бачу.
– Офігенно.
Штани полатали. Можна і попрацювати. Пілоти-розвідники помітили "на нулі" рух – у бік позицій армійців. Мінометникам надходить команда – навести на ціль.
Ось зараз засікли дрони рух, переміщуються. Але тут, неподалік від "нуля", зробити це непросто. Нічні дрони з тепловізором постійно промацують кожен метр цієї землі.
В укриття!
"Вночі важче працювати. Набагато важче, ніж удень. Із четвертої спроби бійцям вдається попрацювати. Міни калібру 82-го летять у бік ворогів", – розповів військовий на позивний "Бонд".
"Наші міномети 60-го калібру. Він ще ближче стоїть, основна задача хлопців – це ураження ворога, живої сили. Чим більше снарядів – тим більше ми раді, хоча їх треба таскати, але можемо там двохсотити, трьохсотити ворогів", – розповіла командир роти 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Ксенія.
Дівчині – 26 років і вона вже командує ротою вогневої підтримки. В її підпорядкуванні: гранатометники, мінометники та "старший брат" – ствольна артилерія.
"З самого початку, коли йшла, я не ставила собі за мету стати командиром взводу, командиром роти чи ще щось, тобто я йшла... Єдиною моєю метою було знищення ворога – от і все. Це все, що я хочу, це все, що я бачу, і все, що від мене залежить, я буду робитиму для того, щоб їх як можна більше задвохсотити, затрьохсотити, все, що від мене залежить", – заявила Ксенія.
На фронт дівчина пішла добровільно. Перевелася з тилу, де служила в 138-й Дніпровській зенітно-ракетній бригаді.
"Буває таке, що сплю дві години, три, чотири години на добу. Я не знаю, найкраще моє розвантаження, чесно кажучи, це надягнути бронік, сісти в машину і поїхати з хлопцями – це моє найкраще розвантаження", – розповіла військова.
Вона особисто привозить бійцям міни. Перевіряє позиції, навіть супроводжує підлеглих на "нуль". Нещодавно мінометникам довелося заміняти піхоту. І на тиждень зайти на самісіньку передову.
"Потрібна була підтримка наша і нас на підсилення позицій відкомандирували до піхоти", – зазначив "Бонд".
Читайте також: "Перший удар FPV – це мінус пушка": як бомбери на передовій "тушать" ворога – "Невигадані історії".
"Єдина проблема – два поля, що посеред поля, не під посадкою, а просто посеред поля іти. Ти на видноті, а вночі людину добре видно, особливо, коли дрон летить із тепловиком. Людина просто світиться вся і все", – зауважив військовий на позивний "Хімік".
– Як ховалися? Де можна сховатися?
– У полі – ніде.
– А як?
– Просто треба швидко-швидко його перебігти від посадки до посадки.
– А як там узагалі піхота, ви до неї дійшли?
– Важко, важко хлопцям, води бракує, тому що пити хочеться постійно, на адреналіні води дуже багато йде, плюс спека.
– Вижили, Богу дякувати.
Весь цей час, поки підлеглі чергували на нулі, відбиваючи ворожі штурми, Ксенія, зізнається, собі місця не знаходила. Переживала за бійців. І особисто зустрічала мінометників на півдорозі.
– Вона нас супроводжувала на позиції, на "нуль" і потім нас зустріла, забрала, відвезла додому.
– Це коли ви йшли до піхоти туди?
– Так.
– Коли тендітна дівчина переносить із тобою такі ж самі труднощі – це надає мотивації.
– Чудова людина! За колектив переживає дуже.
Сьогодні ротна привезла "богам війни" нову партію мін, яка допоможе знищити ворожу піхоту на підходах. Убезпечити армійців хоча б від частини ворожих штурмів.
– Моя мрія – щоб нарешті це все закінчилося, в мене більше мрій немає. Я просто хочу вже нарешті кінець війни і спалену москву – от і все.
Йдемо назад…
З Донеччини, Ольга Калиновська, Олександр Корецький, Сергій Малін, "5 канал"
Дивіться також:
Дивіться також фотогалерею за темою:
Випалені будівлі, воронки від снарядів, руїни: воїни 24-ї ОМБр імені короля Данила показали зруйнований окупантами Часів Яр – ФОТО
