Тріумф Хрущова, що став вироком для українців – як будували Північно-Кримський канал

Будівельники Північно-Кримського каналу відкриті джерела
"Каламутною водою пливли тварини... Випливали й билися об берег вимиті хвилями тіла мерців, похованих нещодавно..." – це все, що лишалося від сіл і містечок, затоплених заради будівництва каналу. Грандіозний проєкт забезпечив півострів водою, втім понівечів життя тисяч українців, домівки яких опинилися на дні Каховського водосховища

У жовтні 1963 року трохи південніше від Армянська, в степу, на березі ще порожнього русла Північно-Кримського каналу, зібрався багатотисячний мітинг. На трибуні заввишки з людський зріст, на тканині, великими літерами виведений напис: "Вітаємо тебе, Дніпро, на землі кримській!" Збоку сонно позіхали піонери з оберемками пізніх квітів.

Із трибуни, імпульсивно жестикулюючи, промовляв Микита Хрущов, голова уряду СРСР і головний комуніст країни. Оратор запевняв: у країні от-от настане комунізм і навіть він сподівається пожити за цього ладу. А для Криму ця епоха, запевняв він, уже настала – бо канал, який дасть півострову дніпровську воду, залишилося тільки відкрити. І саме тому він, радянський керівник, тут, під Армянськом.

План зрошення степових просторів на півночі Криму затвердив ще Йосип Сталін у рамках програми великого перетворення природи.

1951-го, за 2 роки до смерті Сталіна, почалося будівництво Каховського водосховища під електростанцію. ГЕС мала дати енергію півдню України разом із Кримом. А штучне море на Дніпрі, яке утримувала її гребля, – зросити степи півострова на площі 165 тис. га.

Але ніхто з присутніх, як і в усьому Союзі, тоді не здогадувався, що Каховське море випаровуватиметься швидше, ніж припускали гідрологи. А Північно-Кримський канал, що дістався у 1971-му до Керчі, – втрачатиме більше ніж 40% води, яка втікатиме через тріщини штучного русла в землю.

Північно-Кримський канал
Північно-Кримський каналНовое время

Аби постійно поповнювати запаси води, що йшли в нікуди, ще за Хрущова влада розпорядиться звести вище за течією Дніпра 4 моря-водосховища – крім наявного Запорізького з'являться Дніпродзержинське (нині – Кам'янське), Кременчуцьке, Канівське і Київське.

Восени 1963-го Хрущов навіть і збагнути не міг, що далекого 2003-го на Загальноєвропейській конференції міністрів навколишнього середовища українці озвучать доповідь про ефективність сталінсько-хрущовської водної спадщини. Її висновки будуть невтішними: 6 штучних водойм на Дніпрі вкрили понад 500 тис. га родючих полів – утричі більше, ніж планувалося зросити в Криму. Навіть якщо враховувати, що дніпровська вода з Каховського моря живить і степи Донбасу, такий розмін угіддями видається вельми сумнівним.

Тріумф... і трагедія

Листопад 1958-го. Успішна всесоюзна прем'єра кінострічки "Поема про море" – про Каховське водосховище. У титрах зазначено: автор фільму – Олександр Довженко. Тільки-от сам митець помер від інфаркту ще 25 листопада 1956-го. Наступного дня після його смерті мали початися зйомки "Поеми...", і фільм поставила вже вдова автора.

Довженко готувався до стрічки 5 років. Тривалий час жив між Каховками – Новою і Старою, Києвом, де хотів знімати фільм, і Москвою, де був прописаний.

Залишилися докладні плани майбутніх епізодів "Поеми" та замальовки героїв, списані з реальних людей. І критики кажуть, що Довженко щодо сталінського плану перетворення природи на Подніпров'ї не мав єдиної думки.

Режисер, здавалося б, оспівує сталінські проєкти: "Згаснуть грізні бурі, посуха, облагородиться клімат. І ми увійдемо в Безсмертя, гарні, як і справа наших рук... От історична відповідь, що її дає сьогодні комунізм анархічному капіталізму".

Північно-Кримський канал
Північно-Кримський каналНовое время

Але пишні слова в записнику перемежовані із саркастичними спостереженнями.

Довженко про прийом у партійного чиновника в Старій Каховці: "Жовтень 1952-го. Зайшов до N. У кабінет. Переді мною сидить свиня... Через кiлька хвилин мовчанки вона, не дивлячись на мене, спитала, що менi треба. Потiм таким же... трактирно-хамським тоном вона спитала мене, для якої мети, i потiм помовчала хвилин зо три, займаючись пiдписуванням якихось паперiв. Зволила сказати менi, також не дивлячись, що вона не може менi видiлити нiкого в провожатi для огляду дiльницi бетонних заводiв i що вона може менi дати записку до виконроба N. Я пiшов. Свинтус так i не глянув на мене.."

Втім загалом фільм вийшов пафосним, як того і вимагало держзамовлення.

"Любіть землю і працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті!" – закликає голова затопленого колгоспу Сава Зарудний у фіналі картини.

Кадр із 'Поеми про море'. Селяни назавжди покидають домівки
Кадр із 'Поеми про море'. Селяни назавжди покидають домівкискріншот

Останні фрази запам'ятовуються найкраще, і комісія, яка оцінювала "Поему", визнала весь фільм ідеологічно витриманим.

Але для жителів наддніпрянських плавнів, які пережили те безглузде переселення, "Поема" прозвучала, як реквієм.

Апокаліпсис

"Я подивився це кіно не менш як 4 рази. І завжди під час епізоду, коли селяни, прощаючись, гладили стіни своїх мазанок, наверталися сльози. Наше село залишилося, а Паньківку, що за 1,5 км, накрила вода. Котлован під наше море заповнили в 1964-му. Але людей звідти виселили ще раніше. І коли їхні сім'ї вивозили, наші односельці ходили допомагати вантажити на "Студебеккери" їхнє нехитре домашнє начиння. Але це було зайвим – щоб паньківчани не барилися, до села заходив загін військових і забезпечував швидкі збори", – згадує 81-річний Микола Холодний із села Курилівка, що на лівому березі Кам'янського водосховища.

Згідно з генпланом каскад дніпровських водосховищ затоплював трохи більш як 1,5 тис. населених пунктів. Але вчений-ґрунтознавець Віктор Ковда, який ще за життя Сталіна писав наукові панегірики Великому плану перетворення природи, в середині 1960-х підрахував: на дні штучних водойм опинилися близько 2,5 тис. сіл і 156 містечок. За різними даними, з обжитих століттями місць зігнали близько 3 млн жителів.

Водосховище. Напередодні тут стояли цілі села
Водосховище. Напередодні тут стояли цілі селаsvetlovodsk.com.ua

Андрій Шульга, очевидець спорудження Каховського водосховища, згадував: "Коли вода почала заповнювати дно моря, то на березі... стояли люди, переважно старшого віку, і плакали. Каламутною водою пливли, оберталися, пірнали і виринали величезні дерева і копиці сіна. Пливли тварини: корови, свині, олені. Полізли на берег тисячі водяних щурів, змій. Над брудною величезною калюжею кружляли дикі качки, гуси, інша різна птиця. Для плавневих тварин це був кінець світу. Випливали і билися об берег вимиті хвилями тіла мерців, які були поховані нещодавно і не перенесені на інше місце. Цю страшну картину не можна змалювати, її потрібно було бачити".

До питання перенесення могил предків влада часто ставилася досить цинічно.

Андрій Шульга розповідав: "Хто їм доплатить більше, тих родичів вони відкопують. Але труну має привезти замовник-родич. Ми бачили цей кошмар. Розриті могили. На кладовищі кругом валяються людські черепи і кістки. Слідом бульдозер згрібає і змішує всіх і все з землею".

Будівництво Каховської ГЕС
Будівництво Каховської ГЕСmycity.kherson.ua

Нові будинки для переселенців ставали часом суцільним кошмаром. Колоритний мікроклімат українських сіл із кривими вуличками і мазанками під дахами з соломи змінили ряди однакових будівель під шифером.

У січні 1958-го, ще до виходу "Поеми про море" з добротними новими оселями колгоспників, газета "Колгоспне село" помістила фейлетон переселенця Іващенка з Нової Михайлівки на Херсонщині – туди звезли жителів трьох затоплених Каховським морем сіл.

"Уявляєте собі добре обставлені кімнати з земляною долівкою? Переселенці в стані настелити дерев'яну підлога самі, але не можуть отримати матеріалів, тому що в наше село їх завозять дуже мало", – писав автор.

Село, яке незабаром опинилося під водою
Село, яке незабаром опинилося під водоювідкриті джерела

У жовтні 1954-го Довженко написав у щоденнику: "Зробити фільм про нинішнє село неймовірно важко, якщо всерйоз говорити про правду життя, а не брехати на догоду чиновникам... Одна тільки зовнішність людей спонукає до гірких роздумів. Обличчя розумні, тому що люди дійсно розумні, але це такий суцільний заклопотаний, затиснутий будень".

Хоча молодь досить бадьоро реагувала на розмови про світле майбутнє. Микола Холодний згадував: "Батько, який повернувся із фронту, не раз казав:"Потерпіть трохи. Ще кілька років – і настане комунізм". Я питав його: "Як це воно буде за комунізму?" А він: "Уявляєш, заходиш у магазин, а там є все, що хочеш, і можна брати без грошей". Бувало, навіть у студентську пору наслухаєшся таких мрій, виходиш на вулицю, і наче крила за спиною – настільки вони надихали".

І в радості, і в горі

На мітингу з нагоди пуску першої дніпровської води на півострів Хрущов і тодішній глава КП України Петро Шелест перерізали стрічку. О 13:45 господар Кремля з трибуни телефоном дав команду саперам, і ті підірвали перемичку, яка стримувала води Дніпра на Турецькому валу.

Північно-Кримський канал
Північно-Кримський каналНовое время

Хрущов тоді вигукнув: "От би вимазати вас усіх цим чудовим брудом!"

Сімферопольський журналіст Олексій Бірюков, який був на відкритті, згадував: "Присутні кинулися прямо в воду, стояли по коліна, вмивалися, мили руки".

А потім чиновники з почту Хрущова пустили в народ слова, які той сказав Шелесту: "Як правильно ми вчинили, що передали Крим Україні! Тепер ми зробили ще більшу справу – з каналом Крим оживе".

Побутує думка, що Хрущов самовільно "подарував" півострів Україні. Та на засіданні ЦК КПРС у січні 1954-го, коли вирішувалося це питання, він був відсутній. А постанову підписав глава уряду Георгій Маленков, якого тоді вважали головним наступником Сталіна. Передачу Криму обговорювали лише 15 хвилин.

Північно-Кримський канал став одним із найлогічніших причин передати півострів УРСР. Дирекція будівництва з 1951 року перебувала в Сімферополі, тобто в РРФСР, а основні роботи почалися в Новій Каховці в УРСР. Це викликало плутанину у вертикалях керівництва проєкту і його фінансування. "Так простіше", – казали в Кремлі, віддаючи Україні цю валізу без ручки.

Крім каналу, півострів потребував комунальної та господарської інфраструктури. Майже з нуля. Подейкують, на весь Крим тоді працювало лише 29 продуктових крамниць. Товарообіг півострова переважно відбувався на ринках, де головною валютою були продовольчі надлишки.

На початку 1961-го за вказівкою Кремля у північному Криму почалися земляні роботи. Сапери витягли близько 5 тис. мін і снарядів часів Другої світової. Потім археологи поспіхом збирали бодай якісь артефакти безлічі культур, які існували на шляху каналу. Потім загуділи бульдозери і скрепери. Від Каховки до Керчі під русло протяжністю 402 км планували вийняти об'єм ґрунту, який дорівнює 4-м Суецьким каналам.

Жили будівельники в наметах біля робочих майданчиків. Трудовий порив просто зашкалював.

Не хлібом єдиним

Заохочення за ударну працю на будівництві, за сучасними мірками, виглядають як знущання. Рядові будівельники отримували грамоти Ленінського комсомолу України, путівки до Москви для відвідування ВДНГ СРСР та інші почесні грамоти. А управління Кримканалбуду за час зведення водної магістралі 36 разів отримувало перехідні червоні прапори від різних міністерств і відомств.

Будівництво Північно-Кримського каналу
Будівництво Північно-Кримського каналуВікіпедія

Тільки в кінці 1960-х деякі бригади будівельників каналу почали освоювати радянську економічну новацію – госпрозрахунок: зарплатний фонд, відведений бюджетом, колектив розподіляв самостійно. За умови, що гроші нараховувалися за певний обсяг праці, прискорений темп роботи винагороджувався підвищеними зарплатами і преміями. Але довго за таким принципом працювали тільки 4 із 52 бригад Кримканалбуду.

У 1971 році, через десять років після початку будівництва, найдовшим каналом у Європі вода з Дніпра дісталася будинків у Керчі. До кінця 1990-х безліч його відгалужень забезпечили Крим водою на 85%.

У 2014-му, через пів року після російської анексії Криму, канал перекрили шлюзом, збудованим до Перекопського перешийка. Потік дніпровської води для кримчан вичерпався.

Північно-Кримський канал після початку окупації Криму росіянами
Північно-Кримський канал після початку окупації Криму росіянамиФото "Главком"

"Влада" півострова стверджує, що близько половини русла каналу нині використовується для перекидання води з гірських водосховищ Білогірського району Криму на схід півострова. 2015-го цю частину каналу стали експлуатувати цілорічно. Відтоді ж його руслом подається питна вода з підземних водозаборів півночі Криму на Керченський півострів. Це дозволяє тамтешньому "керівництву" зберігати впевненість, що "земля, яка повернулася до рідної гавані" проживе і без української води.

Фахівці стверджують, що канал потребує термінової реконструкції, яка коштуватиме $1,25 млрд. Це крім тих $2 млрд, які, за словами російського економіста Владислава Іноземцева, Росія щорічно витрачає на утримання Криму.

За матеріалами "Новое время".

Попередній матеріал
Обличчя нові та старі: як Рада перезавантажувала Кабмін і що відомо про призначених – сюжет
Наступний матеріал
"Майстер Йода" з лісу, Кобиляча голова та інші: ТОП несподіваних фактів про українських казкових героїв
Loading...