Перфокарта

Невеликі пластини з отворами використовували для змінювання візерунком на ткацьких верстатах ще з початку ХІХ ст. Завданням перфокарт було "запам'ятати" (звісно, це досить умовно) візерунок, аби повторити його ще раз.

Минуло 100 років – і застосовувати перфокарти почали в обчислювальних машинах – перших механічних аналогових "комп'ютерах". Тривали 1920-ті роки. Тоді перфокарти мали вигляд маленької прямокутної картонки. На таку картку можна було вмістити близько 100 байт даних. А обчислювальна машина її зчитувала за наявністю або відсутністю отворів у певних позиціях.

Уявіть, скільки знадобилося би зараз перфокарт, щоби зберегти, наприклад, одну якісну світлину зі смартфона. Якщо для зберігання 1 МБ інформації зараз знадобилося би понад 10 тисяч перфокарт.

Перфокарти використовували для введення та зберігання даних аж до 1980-х років. 

Перфострічка

Перфострічку, як і згадану вище її родичку, спочатку використовували у ткацьких верстатах. Пізніше їй знайшли інше застосування – для кодування телеграфних повідомлень.

Це була тонка паперова стрічка (пізніше – пластмасова), намотана на бобіну. Інформацію на неї записували за принципом розбивки отворів, як і на перфокарту. Перші комп'ютери на перфострічці з'явилися в 1940-х. Як і перфокарти, перфострічки широко застосовували до 1980-х років.

Воскові циліндри

У 1887 р. в США Томасом Едісоном був запатентований фонограф – один з перших приладів для механічного запису звуку і його відтворення. З безлічі винаходів Едісона фонограф є головним.

Носієм у фонографі був циліндричний валик, обгорнутий олов'яною фольгою чи паперовою стрічкою і вкритий шаром воску. Для запису і відтворення звуку слугувала голка, пов'язана з мембраною. Звичайно, такий запис не міг бути довговічним і якісним. І навіть багаторазові конструктивні зміни у фонографі не допомогли досягти чистого звучання.

Конструкцій фонографів було розроблено дуже багато. Вони мали величезний успіх. Вдосконаленим фонографом користувалися аж до 30-х років ХХ ст., хоча ще в 1886 р. Олександр Белл і Чарльз Тайнтер запатентували прилад, названий грамофоном. Вони застосовували поперечний запис, різання замість видавлювання, а як носій запису – віск з добавкою парафіну.

Вінілова платівка

18 травня 1888. у США продемонстрована перша грамофонна платівка. Німецький інженер Берлінер, що працював у Штатах, запропонував використовувати як носій звуку цинковий диск, вкритий тонким шаром воску, і апарат для відтворення звуку з цього диска – грамофон.

Одним з перших записів української музики на грамплатівку був фрагмент з опери "Запорожець за Дунаєм", зроблений наприкінці ХІХ ст. в Англії. А ось у Львові перші платівки записані у 1904-1905 рр. На вулиці Вірменській у 1920-х рр. була дуже популярна серед львів'ян крамниця грамофонів і грамплатівок Клягсбальда. Найдавніші платівки у Львові зберігаються у музеї Соломії Крушельницької. До речі, примадонна опери свою першу платівку записала на американській фірмі Gramophone у 1902 році.

Магнітна стрічка

Магнітна стрічка з'явилася в Німеччині ще в 1930-х і використовувалася для запису звуку. Перший комп'ютер, який використовував магнітну стрічку для запису даних – UNIVAC-I – був випущений 1951 р. Широко застосовувалася аж до 1980-х.

Для потреб СРСР, зокрема й території України, магнітна стрічка вироблялася на підприємстві "Свема", що працювало на Сумщині. 

Магнітну стрічку, хоч цьому винаходу майже 100 років, досі використовують для резервного зберігання даних у великих корпораціях і наукових організаціях. Її основна перевага – довговічність, адже вона може зберігатися понад 30 років.

І нині деякі компанії, наприклад IBM, працюють над поліпшенням форматів магнітних стрічок і розробляють зразки, здатні зберігати до 35 ТБ даних.

Жорсткий диск

Жорсткі диски, сховані в корпус, з'явилися в середині 1950-х. Вага одного такого диска становила близько 1 тонни, але вміщувала лише 3,5 МБ інформації – це розмір однієї світлини чи пісні в середній якості.

Втім, ця технологія постійно розвивається, актуальною вона є і сьогодні. А сучасні жорсткі диски, окрім того, що поміщаються на долоню, вже здатні зберігати одночасно понад 10 ТБ даних.

Дискета

Черговим етапом розвитку магнітних носіїв інформації стала 8-дюймова дискета. Її обсяг був крихітним – лише 80 КБ. А випустила цю дискету компанія IBM у 1971 році. Вже за 5 років з'явився новий формат – ємністю 1,2 МБ. А в 1981–му Sony випустила дискету, на яку вміщалось до 2,88 МБ інформації. Ці дискети широко використовували аж до початку 2000-х.

Ще в 2002-му Sony продала 47 млн дискет, але вже в 2011-му припинила їх виробляти і продавати.

Ці носії досі використовують у застарілому промисловому, інженерному і медичному обладнанні різних країн.

До речі, Пентагон вирішив відмовитися від керування ядерним арсеналом за допомогою дискет лише в 2017-2018 роках.

Оптичний диск

У мережі є згадка про те, що не безіменні генії корпорацій "Соні" чи "Філліпс" винайшли компакт-диск, а американець Джеймс Рассел, співробітник Optiсal Recording. На відкритті чоловік не заробив ні копійки, бо не того прагнув. Представивши в 1971 р. свій винахід, він простодушно зізнався, що вигадав компакт для власної користі – Расселу не хотілося, щоб розкішну колекцію вінілових платівок і надалі псували голки звукознімачів.

Та за кілька років до Рассела і за добре десятиліття до "відкриття" "Соні" прообраз сучасного компакт-диска розробив аспірант Київського інституту кібернетики В'ячеслав Петров. Щоправда, мета була глибоко наукова і нічого спільного з музикою не мала.

"Справді, в Інституті кібернетики існувала група, яка на чолі з академіком Юрієм Пуховим проводила наукові дослі­дження і створила оптичні диски для супер-ЕОМ. Я пам'ятаю, що до того часу ми вже мали всю документацію щодо оптичних дисків. Уся ця документація збережена, її можна підняти й подивитися. Це було точно до 71-го року", – розповідав В'ячеслав Петров.

Перші диски формату CD спільного виробництва Sony та Philips з'явилися 1982 р. і призначалися для аудіопрогравачів. А вже за пару років CD-приводами для зчитування дисків стали обладнувати комп'ютери.

Ця технологія живе й сьогодні: з'явилися формати DVD, HD-DVD тощо. Перший оптичний диск вміщував близько 600 МБ інформації, а сучасний Blu-ray такого ж розміру – вже понад 100 ГБ даних.

Flash-карта

Цю технологію в компанії Toshiba винайшли в 1984-му. Але популярною вона стала років через 10 – із появою цифрових фотоапаратів та інтерфейсу USB.

Перші флеш-карти вміщували близько 2 МБ. Відтоді постійно зменшується їхній розмір і збільшується обсяг пам'яті. Зараз їхня місткість сягає понад 200 ГБ.

Хмара

Наступний етап – це онлайн-сховища, де інформація зберігається на віддалених серверах у різних точках світу. Доступ до них можливий з будь-якого комп'ютера, підʼєднаного до інтернету. Ця технологія розвивається з середини 2000-х зусиллями таких корпорацій як Amazon, Google, Apple.