Зі сльозами на очах та словами подяки кияни відзначали День Незалежності

31-ша річниця відновлення Незалежності України, цього воєнного року вона без традиційних святкувань, натомість сповнена особливим піднесенням, гіркотою і гордістю. Саме такі емоції переважають у людей, які цього знакового дня прийшли на Майдан Незалежності і Хрещатик. Поряд зі спаленою російською технікою ціну і цінність нашої державності відчувають, як ніколи раніше.

Без традиційного параду української техніки у середмісті Києва, тут російська, яку ЗСУ перетворили на металобрухт. Такий День Незалежності нагадує, що ми і досі її виборюємо.

"Незалежність – це в нашому ДНК, українців, і ми повинні боротися за неї. Напевно, та незалежність, справжня Незалежність, на жаль, нам дістається кров'ю, але ми будемо більше її цінити", – каже Антон.

Мати, батько та двоє синів у вишитих сорочках прямують Хрещатиком, роздивляючись понівечені танки, бронемашини та артилерію, якими росіяни обстрілювали мирні українські міста.

"Москальня – це найгірша країна, яка може існувати", – наголосив Андрій.

Юлія зауважила: "Ми прийшли віддати шану тим, хто загинув за нашу Незалежність, тому що ця незалежність, вона особлива".

"Для нас це особливий день, День Незалежності, і, ми все ж таки, віримо, що скоро буде перемога", – запевнив Віктор.

І наступного разу замість ворожої техніки Майданом крокуватимуть бійці, які цю перемогу над загарбником здобудуть. У цьому українці переконані.

"У нас є дух, який допомагає переживати все це з міццю в характері", – розповіла Маріанна.

Альона повідомила: "Наша незалежність – це наше майбутнє, і я в це вірю".

І нового сенсу це свято набуло, коли за незалежність довелося боротися.

"З 2014 року це свято почало наповнюватися звитягою українського народу, а з 24 лютого воно напевно переповнене. День Незалежності вже зараз є найважливішим святом української держави, принаймні, для мене це дійсно важливіше, ніж будь-яке інше свято", – акцентував увагу фронтмен гурту "Без обмежень" Сергій Танчинець.

Тетяна зауважила: "Ось коли почалась війна, і вже десь в травні, червні я зрозуміла суть нашого гімну. Що ми покладемо душу й тіло. Це сльози того всього пережитого, як є. Пропустивши через себе весь біль Маріуполя, але оцей березень, квітень, травень".

В оточенні ворожої армії, оборону Маріуполя тримали азовці, ЗСУ, прикордонники. Нагадати про героїв, які нині в лапах окупантів, вийшли на Хрещатик їхні рідні. Це – Аліна, дружина бійця полку "Азов". Нині не має зв'язку зі своїм чоловіком. А окупанти тим часом грозилися влаштувати показове судилище.

"Це показове судилище, це жахливо, тому ми всі зібралися тут", – запевнила Аліна.

Із самого серця столиці – до пекельного фронту на півдні та сході лунають слова для українських оборонців. Тих Героїв, які до останнього борються за нашу незалежність.